joomla

Сучасні війни людства з БогомНещодавно на «Новому каналі» українського телебачення транслювалась програма під назвою «Кліматичні війни», в котрій надавались для перегляду унікальні відеосюжети про природні катастрофи та смертоносні для сучасного людства стихійні лиха. Ставилось питання, хто ж винен у цих глобальних кліматичних змінах, котрі заважають сучасному людству насолоджуватись життям: сучасна природа чи сучасна людина?

За логікою християнського мислення, кожна людина розуміє, що Бог створив цей видимий світ досконалим, для блага, радості від користування ним людиною (Бут.1.25; Пс.1.25). Звідкіля беруться хвороби, паводки, пожежі, засухи, несподівані, передчасні та насильственні смерті, вигублення міст і т. д.? Кого ж, окрім Бога, визнавати відповідальним за це? Такі запитання ще в IV столітті ставило людство св. Василію Великому. І святий присвятив для роз’яснення цих запитань цілу бесіду. Не секрет, що чим далі віддалялось людство за часом від перебування на землі Спасителя – Сина Божого – Ісуса Христа, тим голос людства проти Бога ставав ще злішим та богохульнішим (2.Тим.3.2; Одкр.13.5;9,11,21; 2 Пет.2.12). Дідро, головний з французьких енциклопедистів, пишучи, однак, і похабні романи, і філософські трактати, почавши з віри в Бога, закінчував такими роздумами: «Як Бог, переповнений благодаттю, може знайти собі задоволення в тому, щоби купатись в сльозах?». Із ще більшим кощунством і цинізмом висловлювався Вольтер в своєму філософському словнику. В сучасному світі горді люди віку цього дивляться на себе не інакше, як на страстотерпців, котрі усі природні катаклізми і все подібне терплять незаслужено, визнаючи при цьому нещасний збіг сліпих матеріальних сил. На сьогоднішній день багато із ЗМІ, хоча і не в таких різких вираженнях думок, але, все ж таки, не можуть поєднати благу волю Справедливого Творця з видимими недосконалостями у фізичному світі, не по-християнськи оформлюючи в допитливих головах багатьох сучасних людей причини сучасних світових бід та глобальних кліматичних змін.

Звідки ж береться це фізичне зло? За що ми страждаємо? Такі й інші запитання, через обмеженість людського розуму та земних наук, береться пояснювати сучасний науковий світ секуляризованому людству. Сучасні науковці, говорячи про смертоносні землетруси, цунамі, люті морози в країнах, де окрім дощів нічого холоднішого не бачено, танення льодовиків на Північному полюсі, посушливі вітри, смертоносні хвороби та періодичні пандемії, - забули, або не розуміють того, що усі земні науки сформувались від обмеженого людського розуму. Лише справжні християни, котрі народились для Царства Небесного у Таїнстві святого Хрещення, живучи вірою, котра підтверджується ділами, розуміють, що причиною усіх бід людини в усі часи та епохи був і залишається гріх, як відступлення від волі Творця. Не згрішила б людина, Бог не прокляв би із-за неї усієї землі і всякого створіння на ній. Згрішила людина і почула присуд: «Проклята земля через тебе…» (Бут.3.17-18). Святий апостол Павло пояснює, що це прокляття потрібно розуміти в більш широкому розумінні, аніж позбавлення землі її плодючих властивостей: «Бо знаємо, що всі істоти сукупно страждають і стогнуть донині» (Рим.8.22).

Таким чином, всяке творіння руйнується під дією цього прокляття. І чим далі справа йде до кінця світу, тим руйнація стає все глобальнішою (Пс.10.27). Ще в 253 році святий священномученик Кипріан, єпископ Карфагенський, між іншим, писав язичнику Деметріану про те, що вже на той час світ не мав тієї кріпості і постійності, котрі йому були притаманними колись. Якщо хтось сьогодні вказує на технічний прогрес людства як на причину глобальних кліматичних змін на нашій планеті, і, взагалі, на багатства цивілізації, той лише підтверджує вищевикладені думки, тому що технічний прогрес викликаний ні чим іншим, як нерозумністю отримання натуральних благ, котрі колись отримувались людиною від природи, ненаситність, або надмірне привласнення котрих призвело до порушення кліматичного устрою нашої планети. Натомість, природа вироджується, вичерпується і сучасна цивілізація стала схожа на стару модницю, котра постійно перелицьовує свої зношені сукні за новою модою, по-новому, а по-суті, розтріпуються і стають непридатним до крою останні залишки нікому вже не потрібної тканини.

Саме прокляття Боже слід розуміти не в розумінні бажання зла Богом, що вже заперечує природі Самого благого Бога, а в розумінні відняття у творіння –одушевленого та не одушевленого – певних досконалостей. Було їх багато – стало мало. Багато місць Священного Писання показують, що тимчасові біди та нещастя є каральними засобами благої Правиці Божої для зцілення людських пристрастей і пороків (Ін.45.7; Амос.3.6; Плач.3.37-38; Іов.37.11-13).

Питання людства про те, навіщо Бог допускає фізичне зло у світі, чи погоджується з Його благістю відкриття в творінні рук Своїх джерела хвороб і страждань для людства, чи погоджується з Божою премудрістю віднімати у творіння дані йому красу і довершеність, і вносити безлад, несумісності і руйнування. І впорядковане Ним творіння дуже часто задовольняється такою відповіддю, котру надав, наприклад, ще в позаминулому столітті відомий безбожник Літтре: «Все рівно, як влаштовані речі. І коли земля здригається, поглинає міста, викидає киплячу лаву і здіймає море, тут відбувається просто реакція теплороду, тиску газів і сили тяжіння. Все це – необхідна дія властивостей матерії. Всяке коливання і здіймання в системі показує, що тут діють не вищі цілі, а властивості матерії. Система світу повна таких реакцій». Протестуючи проти Літтре, за логікою віри, стає зрозумілим, що існуючі закони науки не переслідують особистої мети, адже вони не обдаровані свідомістю і свободою, тому через них діє промисел – Промисел Божий, котрий керується обставинами, як Йому вгодно. Господь наперед визначив в Своїх Божественних планах світотворення загальні закони, які повинні керувати Вселенною, відхилення від яких тягне за собою порушення самого устрою Всесвіту.

Святий Григорій Богослов говорить про те, що, якщо Бог і віднімає від природи і від людини частину досконалості, і піддає їх скорботам, руйнації і тлінню, то робить це не з помсти чи розкаяння в Своїй попередній надмірній щедрості, а з чоловіколюбства, із бажання блага людині. Земля призначена для світлого і пануючого користування людиною. Людина впала і захворіла гріхом. Ця ж земля стала для людства врачебницею (Бут.3.17-19), лікуючись в якій, тобто, несучи певні випробування, треба намагатись знову отримати через них прекрасне і величне місце для життя людини прославленої (Рим.8.20-21; Одкр.21.1-2).

Хворий часто не знає від якої недуги він страждає і говорить лікарю про свої суб’єктивні відчуття, намагаючись дізнатись про об’єктивний діагноз. Так і в сучасному світі: людство не бажає бути відповідальним навіть перед самим собою в плані помірного користування природними Божественними дарами, не бажає поглянути на свої вчинки через призму Божественного Закону. Що ж стосується самих хвороб, природних катаклізмів і скорбот, пов’язаних з ними, що часто ми бачимо нині, то святий Василій Великий ще в IV столітті сказав про них наступне: «Всяке зло такого роду посилається від Бога, щоби попередити народження справжнього зла. Тілесні страждання і зовнішні біди посилаються Господом для в’язання гріха». Отже, Бог вигублює зло, а не від Бога зло. Так і лікар знищує хворобу, а не вкладає її в тіло. Зруйнування міст, землетруси, паводки, катастрофи, всяке вигублення багатьох людей, які стаються від землі, чи моря, чи повітря, чи вогню, чи іншої якоїсь причини, бувають для того, щоби врозумити тих, хто залишився, тому що Бог всенародні пороки лікує всенародними карами.

Хотілося б закінчити свої роздуми словами преподобного Максима Грека, який спочиває під спудом Тройце-Сергієвої Лаври: «Нехай ніхто Всеблагого не визнає безумним, винуватцем душепагубних зол, бо і лікар, зазвичай, не називається злим тільки через те, що він пекучим залізом чи лезом лікує антонів вогонь (хворобу) та інші заразні язви, посипаючи їх, при необхідності сильнодіючими, пекучими порошками. А тому головним винуватцем зла, яке насправді є таким і штовхає людство до пекла, передаючи на вічні муки, є сатана, а також і ми з вами, коли безрозсудно поклоняємося йому».

Прот. Сергій Лучанін,
кандидат богословських наук,
викладач РДС