joomla

Преподобний Ілля Муромець, Києво-Печерський
defaultДо великого сонму преподобних отців Києво-Печерських належить також преподобний Ілля Муромець. Відомо що він був уродженцем міста Мурова, мав прізвисько Чоботок. Короткі відомості про нього є в праці українського релігійного історика ХVII ст. також насельника Печерської обителі, Афанасія Кальнафойського. Вона була видрукувана польською мовою в 1638 році у Лаврській друкарні і мала назву « Тертургіма».

Книга складається з опису самого монастиря та чудес, що в ньому відбувалися. Там Афанасій Кальнафойський і повідомив, що чернець Ілля Муромець жив у монастирі 450 років тому, а це означало, що в 1188 році. Новітні дослідження дають підстави точніше назвати роки його життя: між 1148 і 1203 роками, тобто всього 55 років. У своїй книзі автор згадує про Іллю Муромця в каталозі святих Антонієвої печери. Нічого не говорить про його канонізацію і відомий автор церковної історії Є. Голубинський. В Печерському патерику також немає житія преподобного Іллі Муровця.

Опис житія Києво-Печерського ченця Іллі Муровця свідомо чи несвідомо, але в багатьох випадках переплітається з відомостями про життя билинного героя з таким же іменем. Про героя народних билин написано, що він з дитинства до 33 років був паралізований і лише потім чудом отримав зцілення й виняткову фізичну силу. Був він людиною релігійною і прославився багатьма ратними подвигами під час військової служби.

Вважається, що загинув Ілля Муровець під час взяття Києва військами князя Вручийнського Рюрика Ростиславича разом з половцями в 1203 році. Спочатку він був похований у Києві біля собору Святої Софії. Згодом захоронення було зруйновано, а мощі преподобного Іллі перенесено у Києво-Печерський монастир.

Чернець Києво-Печрський Ілля, маючи невиліковну рану після своїх бойових походів, упокоївся в монастирі Преподобного Антонія у 1188 році. Про преподобного Іллю відомо також і те, що упокоївся він склавши пальці правої руки для молитви так, як прийнято це і тепер у Православній Церкві – три перші пальці разом, а два останніх пригнувши до долоні. У період боротьби зі старообрядницьким розколом( кінець ХVІІ – ХІХ ст.,) цей факт із житія святого був сильним доказом на користь трьохперстого зложення.

До преподобного Іллі Муровця, як до мужнього воїна Христового, молитовно звертаються християни бажаючи отримати поміч у боротьбі з ворогами видимими і невидимими.

Святий мученик Воніфатій

IMG_05Святий мученик Воніфатій був рабом заможної молодої римлянки Аглаїди і перебував з нею у гріховному співжитті. Однак обоє відчували докори сумління та бажали якось очиститись від цього гріха. Господь змилосердився над ними та дав можливість свої гріхи спокутувати власною кров'ю та закінчити своє гріховне життя покаянням. Аглаїда довідалась, що якщо в своїй оселі благоговійно зберігати мощі святих мучеників, то завдяки їхньому молитовному заступництву легше здобути спасіння, тому що завдяки їхньому благодатному сприянню зменшуються гріхи і у людському єстві запановують чесноти. Вона допомогла Воніфатію вирушити на Схід, де тоді точилось жорстоке гоніння на християн, та благала привезти мощі будь-якого мученика, щоб він став їхнім керівником та покровителем у житті. Воніфатій на прощання, сміючись, запитав: «А якщо я, ясновельможна пані, не знайду мощей, а сам постраждаю за Христа, чи приймеш ти моє тіло з пошаною?» Аглаїда віднеслась серйозно до його слів та докорила йому, що він, вирушаючи з побожною місією, дозволяє собі таке марнослівство. Воніфатій замислився над її словами, та весь час подорожі пильно стежив за своїми думками.

Діставшись до Кілікії, до містечка Тарс, Воніфатій залишив у готелі своїх супутників та подався на міський майдан, де піддавали тортурам християн. Приголомшений побаченими стражданнями, бачачи осяяні благодаттю Господньою обличчя святих мучеників, Воніфатій, за покликом свого милосердного серця, кинувся до них, цілував їм ноги та просив святих молитов, щоб і йому сподобитись постраждати з ними. Тоді суддя запитав Воніфатія, хто він. Воніфатій відповів: «Я християнин», - а потім відмовився принести жертву ідолам. Його зразу ж передали на муки: били так, що м'ясо відпадало від кісток, встромляли голки під нігті, і насамкінець, влили у горло розплавлене олово, але силою Господньою він залишався неушкодженим. Люди, котрі оточували судилище, обурились, вони почали кидати у суддю каміння, а потім спрямувались до язичницького капища, щоб повалити ідолів. Наступного світанку, коли повстання дещо заспокоїлось, суддя наказав кинути святого мученика у котел із закипілою смолою, але і це не завдало страждальцю жодної шкоди: його зросив Ангел, що зійшов з Небес, а смола вилилась з котла, вибухнула й обпекла самих мучителів. Тоді святий Воніфатій був засуджений на усічення мечем. З його ран витекли кров і молоко; бачачи таке чудо, близько 550 чоловік увірували в Христа.

Супутники святого Воніфатія, даремне прочекавши його два дні у готелі, почали його розшукувати, гадаючи, що він десь розважається. Спочатку пошуки були невдалими, однак, нарешті, вони зустріли чоловіка, очевидця мученицької смерті святого. Цей свідок і привів їх туди, де ще лежало обезглавлене тіло. Супутники святого Воніфатія зі слозами просили у нього прощення за зневажливі думки про нього і, заплативши величезні гроші за останки мученика, привезли їх до Риму.

Напередодні їх прибуття Аглаїді у сні явився Ангел і наказав їй приготуватись і прийняти колишнього раба її, а тепер володаря і покровителя, співслужителя Ангелів. Аглаїда покликала кліриків, з великим почтом прийняла чесні мощі, а потім побудувала на місці його погребіння храм на честь святого мученика і встановила там мощі, які прославились чисельністю чудес. Роздавши знедоленим усе своє майно, вона прийняла чернецтво, проживши в монастирі у покаянні вісімнадцять років і ще за життя сподобилась чудесного дару виганяти нечистих духів. Поховали святу поблизу могили мученика Воніфатія.

До святого мученика Воніфатія молитовно звертаються як до того хто має від Бога благодатну силу зціляти від недуги пияцтва.

підготував протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Покровського собору, м. Рівне