Опубліковано: Неділя, 16 січня 2011, 13:37
Перегляди: 19036
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

...Тут щоденно лунає молитва на спомин славних козаків, які віддали своє життя за православну віру та волю нашої держави. Щоденно, особливо в теплу пору року, припасти до цієї землі приїжджають сотні людей з України та усього світу... І для кожної віруючої та свідомої людини стає зрозумілим: „Козацькі Могили” під Берестечком – це джерело нашої пам’яті, торжество нашої віри в Бога та прояв нашої любові до рідної землі... Причастимося з цього джерела, і ніколи не забудемо, що ми – ПРАВОСЛАВНІ УКРАЇНЦІ!

Як міцна та неприступна фортеця стоїть свята обитель на острові Журавлиха в с. Пляшева на Рівненщині. Але зовсім не фортифікаційне значення монастиря приваблює своєю історією. У 1914 р. тут було облаштовано та уквітчано найбільшу в Україні могилу козаків та селян, що загинули у 1651 р.під час битви під Берестечком. Так було покладено початок створенню національного духовно-меморіального комплексу “Козацькі Могили”…

За кількістю війська, битва під Берестечком була однією з найбільших в європейській історії: загальна кількість учасників перевищувала 300 тисяч чоловік! У битві брали участь козацьке військо Богдана Хмельницького (підтримане повстанцями-селянами) і польське військо короля Яна ІІ Казимира. Через зрадництво союзників-татар, сам гетьман опинився в полоні, а його військо – в оточенні поляків. Трагічна для козаків доля битви була неминучою, але наказний гетьман Іван Богун вивів козаків з оточення і врятував 100-тисячне військо. Ціна за цей порятунок була велика – близько 10 тисяч козаків загинуло під Берестечком...

У битві під Берестечком козаки та селяни виявили виняткову мужність, відвагу, самопожертву та стійкість. Тисячі загиблих – це жертва України за волю, за незалежність, за православну віру, – за все, чого так прагнув український народ протягом своєї, часто трагічної, історії. Серед тих, хто мученицькі загинув від польської шляхти були й відомі історичні особи – Коринфський митрополит Іоасаф та ієродиякон Павло – греки за походженням (їхні останки теж спочивають у козацькій усипальниці).

Звичайно, що українці не забували тих жертв, які приносилися славними синами України: на місцях боїв насипалися земляні кургани, встановлялися кам’яні хрести, які нагадували про героїчні подвиги.

На протязі віків поле Берестецької битви, о. Журавлиха – де православний люд під хрестом складав знайдені козацькі черепи та кості – притягували до себе нащадків славних козаків. Це місце стали називати Козацькими Могилами...

Починаючи з першої половини ХІХ ст., маємо незаперечні історичні джерела про народні відвідини Козацьких Могил з метою віддати шану і вклонитися пам’яті героїчним предкам, які тут смертю долали смерть. Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Олена Пчілка, Леся Українка – цвіт української нації – були одними із перших прочан на Козацькі Могили.

Багато вчених, починаючи з середини ХІХ ст., вивчали історію битви під Берестечком: М. Костомаров, І. Крип’якевич, В. Грабовецький, М. Грушевський, І. Огієнко, І. Свєшніков та ін. Але тільки через 257 років після битви царський уряд Росії звернув свою увагу на Козацькі Могили. У червні 1908 р. на о. Журавлиха відбулося перше офіційне вшанування пам’яті козаків. Тоді ж виникла ідея побудови храму-пам’ятника на цьому місці, щоб зібрати тут останки тисяч безіменних героїв.

Ініціатором проведення хресних ходів та будівництва на Козацьких Могилах виступив насельник Почаївської Лаври архимандрит Віталій (Максименко). Хоч він і був монархістом та чорносотенцем, та все ж таки у його серці ще жевріла любов до рідної землі, пам’ять про її героїв.

На всю країну було оголошено про збір коштів на будівництво. Кошти давали всі – бідні селяни, багаті купці, підприємці і, навіть, царська родина.

З 1909 р., у 9-у П’ятницю після Великодня, відбулися перші велелюдні хресні ходи до о. Журавлиха, які стали традиційними. У них брали участь тисячі віруючих під керівництвом сотень духовних осіб.

В цьому ж році було придбано землю поблизу Козацьких Могил, а о. Журавлиху його власниця графиня Ганна Граббе передала безкоштовно.

Приклад пожертви на Козацькі Могили дав сам російський імператор Микола ІІ, якому наслідували князь В. В. Волконський, купець І. О. Колєсніков, Єрусалимський патріарх Даміан, купці та мануфактурники Москви, кубанські та донські козаки. Але найбільшим внеском у будівництво храму-пам’ятника на Козацьких Могилах був внесок волинського селянства, яке і фінансово, і власною працею спричинилося до побудови величного, монументального храма-пам’ятника загиблим козакам.

Але спочатку на Журавлисі збудували дерев’яну Троїцьку каплицю, куди зносили знайдені кістки та черепи для тимчасового зберігання. Каплицю освятив 28 травня 1909 р. кременецький єпископ Никон. Біля неї відбулися перші велелюдні богослужіння у 9-у П’ятницю 1909 р.

У 1910 р. було виконано проект храму-пам’ятника студентом Санкт-Петербурзької академії архітектури Володимиром Максимовим – учнем відомого архітектора Олексія Щусєва. А 17-18 червня 1910 р., при багатотисячній кількості православного народу, відбулося освячення місця під будівництво храму святого великомученика Георгія Побідоносця та закладення першого каменю, яке здійснив Волинський архиєпископ Антоній (Храповицький).

Будівельними роботами з весни 1912 р. керував волинський єпархіальний архітектор Володимир Леонтович, який відстояв в ансамблі споруд Козацьких Могил український козацький стиль і запросив для розписів храму-пам’ятника відомого художника Івана Їжакевича.

Перші ченці на Козацьких Могилах з’явилися ще у 1909 р. Монахи присилалися на послух з Почаївської Лаври. Але думка про постійну чернечу молитву та заснування монастиря-скиту виникла вже при будівництві козацької усипальниці у 1912 р. Першим вніс таку ідею архітектор Леонтович, запропонувавши заснувати обитель разом із дитячим притулком, щоб братія могла доглядати за усипальницею і музеєм, виховуючи молоде покоління. Для проведення богослужінь у зимовий час на о. Журавлиха у 1912 р. перенесли старовинну козацьку Михайлівську церкву (XVII ст.) з с. Острів і з’єднали її з новим храмом підземним переходом.

Водночас з будівництвом Козацьких Могил, велося наукове дослідження території поля Берестецької битви, з метою якнайбільше зібрати пам’яток для майбутнього запланованого історичного музею. На жаль, більшість знайдених експонатів була втрачена під час австрійської окупації й у 1915 р. вивезена до Австрії (у тому числі історичні хоругви Богдана Хмельницького, що були подаровані монастирю полком Донських козаків при освячені Георгіївського храму).

На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха було закінчено. Було збудовано трьохпрестольний Георгіївський собор, двоповерхове приміщення для проживання братії (з трапезною та архиєрейськими покоями), готель, мур з західного боку, будинок для дитячого притулку. Художник І. Їжакевич, який розписував головний фасад храму (зовнішній іконостас), також намалював 11 картин на історичну козацьку тематику, які знаходилися в нішах мурованої стіни (були вивезені до Австрії).

litographia

У 9-у П’ятницю після Пасхи, 2 червня 1914 р., відбулося урочисте освячення комплексу Козацьких Могил із заснованим тут монастирем-скитом, яке звершив єпископ Кременецький Діонісій (Велединський). Скит було приписано до Почаївської Лаври.

Після освячення хрестів, освятили та підвісили на тимчасову дзвіницю привезений з Москви велетенський 14-тонний дзвін, язик якого важив 400 кг (дзвін був знищений у Першу світові війну).

Після жовтневих подій 1917 р. архимандрит Віталій емігрував до США, де продовжив свою промонархічну діяльність, з часом ставши архиєреєм Російської зарубіжної Православної Церкви. А монастир на Козацьких Могилах терпеливо зносив усі труднощі лихоліть.

У 1916 р. на біля Георгіївського храму були поховані тридцять російських солдат, які загинули під час звільнення Берестечка. Тут же поховані три донських козаки, які загинули в боях поблизу Радивилова у серпні 1914 р. У 1920 р. польські легіонери, підозрюючи братію монастиря в симпатіях до Червоної Армії, багнетами вбили двох ченців, яких поховано на території монастиря.

У 1921 р. на Козацьких Могилах декілька місяців розміщувався православний жіночий Миколаївський монастир, який вигнала з Дубна польська влада, а братія з Козацьких Могил була відселена до Почаєва.

За часів Польщі начальником обителі був ієромонах Антоній (Ляшук), який довгий час (1923-31, 1954-58 рр.) залишався її керівником та наставником братії, дослужившись до сану архимандрита. У ті часи на о. Журавлиха діяв дитячий притулок, в якому проживали діти-сироти під опікою ченців.

У 1940-х рр. настоятелем монастиря був архимандрит Мелетій (Надашкевич).

У 20-40-х рр. ХХ ст. ченців та послушників у монастирі було до 30 чоловік. Братія молилася, працювала, розбудовувала святу обитель. Монастир пережив польську владу, прихід радянської влади і Другу світову війну. Після війни радянська система все більше притискала обитель і наближалися тяжкі часи. Згідно з рішенням синоду Російської Православної Церкви від 4 червня 1954 р. монастир-скит було ліквідовано і на Козацьких Могилах була створена парафія, яку продовжували обслуговувати ченці.

Незважаючи на всі труднощі, ченці не полишала своєї праці. У 1957-58 рр., стараннями архимандрита Антонія, були зроблені розписи Георгіївського храму (худ. О. Корецький), відремонтовано всі споруди монастиря. Але у 1958 р. ченців з Пляшевої було насильно вивезено, парафію з часом ліквідували і молитва на Козацьких Могилах завмерла...

Насельник монастиря – ієродиякон Севастіан (Пилипчук), духовно зростаючи, став архимандритом – намісником Почаївської Лаври (1953-62), а з 1977 р. - єпископом Кіровоградським і Миколаївським.

З часу закриття обителі в ній було колгоспне господарство, зерносховище, ферма, пізніше – лікарня. А у вересні 1965 р., заради збереження святині, українська інтелігенція підняла питання про створення тут музею, який було відкрито у 1967 р. Експозиція та дирекція розмістилися у двоповерховому монастирському будинку. Зараз музей на Козацьких Могилах носить назву «Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» і включає в себе велику територію, на якій відбувалися події битви 1651 р.

km

У 1989 р., зі зміною відношення радянської держави до Церкви, на Козацьких Могилах відновилися народні вшанування пам’яті козаків і постало питання про відродження молитви на цьому святому місці. З 1990 р. у Георгіївському соборі почали регулярно молитися парафіяни с. Пляшева.

Великим проявом свобідної волі українців стало відзначення 340-ї річниці битви під Берестечком у червні 1991 р., коли вклонитися пам’яті козаків прибув Святійший Патріарх Київський Мстислав (Скрипник). Більше півмільйона прочан побувало у ті дні на Козацьких Могилах!

km_4

Чернеча молитва над козацькими кістками відновилася у липні 2002 р. з відродженням Свято-Георгіївської обителі. Благословив відкриття монастиря Високопреосвященнійший митрополит Рівненський і Острозький Даниїл (+2005). Намісником обителі став ієромонах Олексій (Мензатюк), випускник Київської духовної академії, кандидат богослов’я.

З 2012 р. намісник монастиря ігумен Митрофан (Бутинський). 

Вшанування пам’яті полеглих козаків останніми роками відзначається на найвищому церковно-державному рівні, як це й було задумано ініціаторами створення меморіального комплексу. Одне з намасовіших православних богослужінь в Україні традиційно очолює Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України, якому співслужать архиєреї та десятки священиків. У ці дні монастир відвідують десятки тисяч прочан.

km_3

patriarch

km_5

Дослідникам історії Козацьких Могил відомо про велику кількість православних святинь, які були подаровані заснованій у 1910 р. обителі. Серед цих святинь – ікона Божої Матері «Скоропослушниця» (Афонська Богородиця), подарована ченцями з гори Афон; ікона Святої Трійці, написана на дошці з дубу Мамврійського; ікона святителя Гермогена, Патріарха Московського та частка його нетлінної мантії, подаровані як благословення м. Москви; рукавичка з мощів святої великомучениці Варвари; ікона великомученика Георгія Побідоносця з часткою його нетлінних мощів та багато інших святинь.

paraskeva

km_8

Святині передавалися Свято-Георгіївському монастирю-скиту як благословення від церковних ієрархів та пам’ятні подарунки, пожертви. На жаль, деякі з них були втрачені або знищені.

Серед втрачених святинь – частка мощів святого Георгія та частка мантії святителя Гермогена, рукавичка з мощів святої Варвари,  напрестольний хрест з часткою Животворчого Древа Господнього, який у 1914 р. було подаровано монастирю Єрусалимським Патріархом Даміаном І.

За роки відновлення монастиря, стараннями та особистими зусиллями намісника архимандрита Олексія, для молитовної підтримки братії та прихожан, обитель на Козацьких Могилах знову наповнилася святинями. З благословення Святійшого Патріарха Філарета та деяких закордонних ієрархів, монастир поступово отримав частки мощів святих великомучениць Параскеви і Варвари, священномученика Макарія, преподобних отців Києво-Печерських, Іова й Амфілохія Почаївських, великомученика і цілителя Пантелеймона. Для всіх цих святинь було написано ікони, виготовлено кіоти та ковчеги. На головному престолі монастиря тепер знову зберігається хрест, в який вставлено частку Животворчого Древа Господнього.

Монастирський Свято-Георгіївський собор на Козацьких Могилах (1914 р.) з трьома приділами – Георгіївським, Параскевським та Борисоглібським, Свято-Михайлівський храм (1650 р.) з підземним ходом (1912 р.) та західний монастирський мур з двома брамами (1914 р.) – є пам’ятками архітектури національного значення.

km_7

km_10

km_11

km_12

Священноархимандрит обителі – керуючий Рівненською єпархією Високопреосвященнійший ІЛАРІОН, архиєпископ Рівненський і Острозький

Намісник монастиря - ігумен Софроній (Бордюк)

Свято-Георгіївський чоловічий монастир знаходиться в селі Пляшева Радивилівського району Рівненської області, в ста кілометрах на захід від Рівного.

До с. Пляшева можні дістатися:

прямими автобусами – з Києва, Рівного, Дубна, Радивилова, Львова, Бродів, Сокаля, Луцька, Горохова, Берестечка.

залізницею – до станцій: Рівне, Дубно, Броди, Радивилів, а далі – автобусом до Пляшевої.

Поштова адреса: вул. Козацької слави, 26.

Поштовий індекс: 35511.

Тел.:  (03633) 2-87-22.

сайт монастиря: http://monastyr.in.ua/ 

Пожертва на монастир

Якщо ви бажаєте зробити власний внесок у відродження та розбудову обителі Козацьких Могилах, можна перерахувати кошти на розрахунковий рахунок монастиря:

р/р 2600701652751 в Укрексімбанку м. Рівного, МФО 333539, код ЄДРПОУ 26259540.

Одержувач: Свято-Георгіївський чоловічий монастир УПЦ КП.

Нехай Всещедрий Господь винагороджує всіх благодійників та жертводавців монастиря Своїми милостями і щедротами, обдаровує здоров’ям, благополуччям та довгими роками життя на славу Його Церкви та нашої рідної України!

 

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3