Опубліковано: Вівторок, 15 травня 2012, 21:06
Перегляди: 3153
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

 

З благословення високопреосвященного Іларіона архієпископа Рівненського і Острозького, з 28 квітня по 1 травня відбулася паломницько-екскурсійна поїздка православними святинями Одещини, організована для дітей та батьків недільної школи Свято-Покровського кафедрального собору м.Рівне.

З Рівного паломницька група у складі 30 чоловік вирушила на Одещину. Перетнувши Житомирську, Київську, Черкаську, Кіровоградську обл. та Молдовський кордон, ми опинились в Білгород-Дністровську, Одеської обл. Тут ми відвідали Свято-Георгіївський (болгарський) храм. Це був перший храм, збудований в Бесарабії болгарами, переселенцями з Туреччини. Цю церкву у 1821р. відвідав великий російський поет О.С.Пушкін. Перша будівля храму св. вмч. Георгія Побідоносця простояла до 1838р. Новий кам’яний храм у візантійському стилі, в формі хреста з куполом і дзвінницею був збудований у 1840р. Богослужіння звершувалися в ньому до 1949р., поки безбожна радянська влада його не знищила.

Великі пожертви на будівництво цього храму внесла княгиня С.Г.Волконська та її син князь Г.П.Волконський. За їх заповітом ці благодійники були захоронені в притворі Болгарської церкви. В 60-ті роки ХХст. церкву передали школі під спортзал. Під час ремонту був знайдений склеп Волконських.

Через 43 роки, після закриття церкви 6 травня 1992р. віряни святкували свято вмч. Георгія Побідоносця, а 6 травня 1997р. храм отримав частинку мощей св. вмч. Георгія. Також у цьому храмі знаходиться частинка мощей св.мч. Олександра Римлянина, до якого моляться з молитовною надією побороти гріх лінивства.

Паломники мали змогу побувати у Свято-Вознесенському соборі м.Білгород-Дністровська. В цьому храмі ми приклонялися до ікони з частинкою мощей св.вмч. Іоана Нового, Сочавського.

Далі наш маршрут пролягав до Білгород-Дністровської фортеці. Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця – одна з наймогутніших та найцікавіших фортець Півдня. Її прекрасно збережені мури, що височіють над темними водами Дністровського лиману, і нині вражають своєю величчю та неприступністю...

Фортеця історично-архітектурний пам’ятник ХІІІ-ХVст. Відроджувалася вона на залишках споруджень античного міста Тіра. Початок будівництва поклали генуезці, продовжували будувати слов’янські народи, які населяли край. Наприкінці ХІVст. Білгород ввійшов до складу Молдовського князівства і великий об’єм будівельних робіт виконувався князями. То було загостренням міжусобин серед феодалів і зростаючої погрози з сторони Туреччини. Будівельні роботи лягли тяжким  тягарем на плечі жителів міста. Білгород став столицею Нижньої Молдавії під назвою Четатя-Алба (Біла фортеця). До цього часу будівництво фортеці завершилось.

Загальна площа Аккерманської фортеці 9 га. Складалась з 4-х дворів: двір громадянський, двір гарнізонний, двір карантинний, цитадель – “Генуезький замок”, збудований в традиціях східно-візантійської школи. Замок  являє собою чотирикутник, по кутам якого розміщені трьохярусні вежі. З трьох боків фортеця оточена ровом, ширина 13,5 – 14 м., початкова глибина до 20 м. З півночі омивається водами Дністровського лиману. Довжина оборонних стін 2000 м. Висота стін і веж 5 – 15 м., товщина 1,5 – 2 м. Також було вбудовано 34 вежі, 26 збережено, 9 головних: вежа головних воріт, дівоча вежа, вежа Пушкіна, вежа сторожова (висота 14 м.), вежа скарбниця, придворна вежа.

Вхід здійснювався через вежу головних воріт по підйомному мосту. Фортеця не раз піддавалася облогам, найважча у 1484р. На протязі 328 років край знаходився під турецьким ігом. Місто було переіменовано в Ак-Керман. Як військовий об’єкт фортецю скасовують у 1832р.

Також на території Білгород-Дністровської фортеці знаходилась православна церква ХІІІ-ХІVст., втрачена в кінці ХVст. Храм був перебудований у 1484р., на його місці збудували мечеть султана Баєзіда, від якої зберігся мінарет.

У різний час фортецю відвідали відомі особистості: О.С.Пушкін, Леся Українка, Максим Горький, Адам Міцкевич, Іван Нечуй-Левицький. Зараз фортеця як пам’ятник охороняється законом.

Рівненські паломники мали змогу відвідати джерело св.вмч. Іоана Нового, Сочавського в Білгород-Дністровську. Багато місцевих жителів шанують цього мученика не тільки як покровителя Бесарабського краю і торгівлі, а й як покровителя старого міста. Усні і письмові розповіді донесли до наших сучасників дивну історію про вмч. Іоана, православного купця-мандрівника з Трапезунда.

Святий вмч. Іоан Новий, Сочавський жив в ХІVст. В місті Трапезунді, займався торгівлею, був побожний, твердий у православній вірі і милосердний до бідних. Одного разу у торгівельних справах йому довелося пливти на кораблі. Капітан корабля був неправославним. Вступивши в суперечку про віру зі св. Іоаном, він був посоромлений, затаївши злобу на святого. Під час зупинки корабля, капітан з’явився до градоначальника, вогнепоклонника по вірі, і повідомив, що на його кораблі є вчений муж, бажаючий теж стати вогнепоклонником.

Градоначальник з пошаною запросив св. Іоана приєднатися  до вогнепоклонників, проклявши віру в Христа. Святий таємно молився, закликаючи на допомогу Того, Хто сказав: “Коли ж видадуть вас і поведуть, не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити, і не обмірковуйте, а що дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви будете говорити, але Дух Святий” (Мк.13,11). І Господь дав йому мужність та розуміння як відхилити всі домагання нечистивців і твердо сповідати себе християнином.

Після цього святий був так жорстоко побитий палицями, що розшматоване тіло від ударів розліталось шматками. Святий мученик молився, дякуючи Богові, що удостоїв його пролити за Нього кров і омити свої гріхи. Потім святого закували в ланцюги і поволокли до темниці. Вранці градоначальник звелів знову привести св. Іоана. Мученик постав перед ним зі світлим і веселим обличчям. Від повторної пропозиції відректися від Христа безстрашний святий відмовився з колишньою твердістю, викриваючи правителя як знаряддя сатани. Тоді його знову побили палицями. Присутній народ не виніс цього страшного видовища і став обурено кричати, викриваючи правителя через нелюдяні катування беззахисного чоловіка. Правитель припинивши побиття, звелів прив’язати великомученика за ноги до хвоста дикого коня і тягнути по вулицях міста. Жителі єврейських кварталів особливо знущалися над святим, кидали в нього камінням, хтось схопив меч, наздогнав волочимого мученика і відсік йому голову.

Тіло св. Іоана з відсіченою головою лежало до вечора, ніхто з християн не насмілювався його взяти. Вночі над святим було видно сяючий стовп і безліч палаючих смолоскипів; три світлоносних чоловіки здійснювали над тілом мученика спів псалмів і кадіння. Один з євреїв, думаючи, що це християни прийшли взяти останки святого, схопив лук і хотів пустити в них стрілу, але, пов’язаний невидимою Божою силою, став нерухомо. Розповівши присутнім жителям про нічне видіння і виявлене над ним покарання Боже, він звільнився від невидимих кайданів.

Дізнавшись про те, що трапилось, градоначальник дозволив поховати останки великомученика. Тіло було поховане при місцевій церкві. Це відбулося між 1330 і 1340 роками. Капітан, який видав св. Іоана на муки, розкаявся і вирішив таємно відвезти мощі на свою батьківщину, але святий, з’явившись уві сні пресвітеру храму, перешкодив цьому. Через 70 років мощі великомученика були перенесені до столиці Молдо-Влахійського князівства Сочаву і покладені в соборній церкві.

В 1884р. частину мощей (кінець голінки правої ноги) помістили в кипарисову раку, у срібний ковчег і повернули з Сочави. Сьогодні частина мощей св.вмч. Іоана Нового, Сочавського знаходиться у Свято-Вознесенському соборі Білгород-Дністровська. Варто зазначити, що там, де св.вмч. Іоан вперше зійшов з корабля на дністровський берег, забило джерело, яке славиться цілющою водою. В часи атеїзму святиня знаходилась в запустінні. Лише в 2002р. освятили підземний храм-каплицю. Тут розмістили ікону св. вмч. Іоана, написали житіє святого та акафіст. Також в храмі знаходиться ікона Казанської Божої Матері, яка за словами очевидців мироточить.

Згодом за старанням жителів з’явилася купальня по близу підземної церкви. Святкове відкриття купальні для очищення спраглих від духовних і тілесних хвороб відбулось 15 червня 2005р., в день, коли православна церква вшановує пам’ять св.вмч. Іоана. Рівненські паломники мали змогу зануритися в купальню і напитися в прохолодній глибині підземного храму джерельної води.

Другий день паломництва розпочався з Божественної Літургії у Свято-Миколаївському храмі с.Кулевча, Саратського р-ну, Одеської обл. Перше чудо цього храму сталось 6 років тому з іконою, на якій зображені св.мцц. Віра, Надія, Любов та їх матір Софія. Після однієї з недільних служб ікона почала мироточити. Віряни підходили, брали пальцем чудотворну рідину та мазали собі чоло. Невдовзі замироточив Голгофський хрест. Спочатку на грудях Спасителя були лише краплі, наче піт, а два з половиною роки тому по тілу Христа потікло миро. Також замироточила Касперівська ікона Богородиці. Віруючим, що відвідують храм, о.Павло роздає шматочки вати, змочені миром від ікони. А ось, з одним з них трапилось справжнє чудо. Через півроку, жінка, якій священник дав такий шматочок, помітила, що ваточка проросла та зацвіла квітами бавовни.

Ще над одним чудом вже понад 4 роки ламають голову спеціалісти ботанічного саду Одеського національного університету ім. Мечникова. Це чудо відбувається з Казанською іконою Божої Матері, яка добре відома та особливо шанована на Україні. Ікона в церкві прикрашена ліліями. Цілий рік в кіоті цієї ікони без землі і води, без світла і повітря, під склом ростуть, цвітуть і знову проростають з нових цибулинок білосніжні лілії, які є свідками вічного життя.

Що цікаво, в 2007 році, як не в один з років раніше, лілії обплели ікону так, що лик Божої Матері залишився відкритим, стеблини акуратно обрамували її лице. Білосніжні квіти ніби нагадують, що для Бога немає нічого неможливого, і що душа, як квітка, може розквітнути, не дивлячись ні на що. В першу п’ятницю після Пасхальної неділі о.Павло дістає віточки з ікони та роздає парафіянам. А їх місце займуть нові лілії, життя яких продовжуватиметься в іконі, і розквітнуть вони вже на Трійцю.

Є ще одне не менш значиме чудесне явище в церкві – це ікона Нерукотворний Спас, що має величезну цілющу силу. Дивним чином у людей зникають пухлини, відновлюються органи, повертається здоров’я. Про це свідчить книга, що знаходиться в храмі, в якій зцілені записують чудеса, що відбуваються з ними. В цій книзі вже більше 400 записів.

Також у Свято-Миколаївському храмі знаходиться Казанська ікона Божої Матері Мучениця. В безбожні часи цю ікону розстріляли і кинули у вогонь. Перед цією іконою моляться від позбавлення насильства і насильницької смерті. Ще на території церкви знаходиться один з чотирьох поклонних хрестів на Україні (1-й в Почаївській Лаврі, 2-й в Чорнобилі, 3-й неподалік Святогірської Лаври, 4-й в с.Кулевча), разом узяті ці хрести утворюють великий хрест по всій Україні. В Свято-Миколаївському храмі є кровоточива Іверська ікона Божої Матері та відбиток на склі образу св.вмч. і цілителя Пантелеймона та св.вмч. Георгія Побідоносця.

В кінці Літургії перед Казанською іконою Божої Матері був відслужений молебінь, після якого настоятель храму роздав всім присутнім лілії, які засохли, що пробули в кіоті цієї ікони цілий рік. Також нас гостинно пригостили у трапезній чаєм і печивом.

Далі ми вирушили до Одеси. Тут ми відвідали Одеський національний академічний театр опери та балету – один із найдавніших оперних театрів України. Відкриття першої споруди театру відбулося у 1810р. Сучасна будівля зведена 1887р. архітекторами Ф.Фельнером і Г.Гельмером у стилі віденського бароко. За проектами цих архітекторів побудовані театри в багатьох містах Європи: Відні, Будапешті, Дрездені, Загребі. Повну реставрацію будівлі театру завершили у 2007р.

У театрі диригували композитори: П.І.Чайковський, М.А.Рильський-Корсаков, С.В.Рахманінов, співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька. До числа найвідоміших постанов трупи театру увійшли: “Запорожець за Дунаєм”, “Наталка-Полтавка”, “Кармен”, “Лускунчик”. Площа сцени 500 кв.м. Унікальна акустика приміщення найкраща серед акустичного звуковідтворення в порівнянні з Міланським, Віденським та іншими театрами світу. Вона дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени до кожного куточка зали.

Третього дня паломники відвідали Одеські святині, храм св.мчч. Адріана і Наталії (заснований 1899р.), споглядали храм ікони Пресвятої Богородиці “Всіх скорботних радість”. Побували у Свято-архангело-Михайлівському жіночому монастирі, де одна з монахинь провела для нашої групи паломницьку екскурсію по території цього монастиря. Зокрема ми оглянули музей “Християнська Одеса”, в якому ми побачили старовинні видання, церковну утвар, графічні і живописні картини, портрети історичних і церковних діячів, церковні документи і документи історії, макети зруйнованих храмів Одеси.

Також ми мали змогу відвідати Свято-Троїцький (грецький) собор (1808р.), костел Успіння Пресвятої Богородиці, споглядали лютеранську кірху. Відвідали Спасо-Преображенський собор, де поховано видатних людей м.Одеси та південного регіону України – князя Воронцова М.С. та княгиню Воронцову Є.К. В 2005р. відбулося освячення нижнього храму на честь святителя Інокентія (Борисова) Одеського чудотворця. В цьому храмі ми мали змогу приклонитися до раки з мощами свт. Інокентія.

Паломники відвідали храм Різдва Христового Одесько-Балтського єпархіального управління УПЦ КП та Свято-Троїцький храм УПЦ КП, де нас гостинно пригостили смачним обідом.

Споглядали Свято-Пантелеймонівський чоловічий монастир (тут знаходиться частинка мощей вмч. і цілителя Пантелеймона), храм Тихвинської ікони Божої Матері Свято-Андріївського подвір’я.

Паломники відвідали Свято-Іллінський чоловічий монастир. Він служив притулком для паломників зі всієї Російської Імперії, які чекали пароплав, котрий один раз на дві неділі здійснював рейси з Одеси на Святу Землю і Афон. Головними святинями монастиря є: рака з мощами засновника цього монастиря прп. Гавриїла Афонського, список чудотворної ікони Божої Матері “Годувальниця” (цю ікону привіз прп. Гавриїл з г.Афон), стопа апостола Андрія Первозванного, частина Хреста Господнього і рака з частинками мощей багатьох афонських угодників.

Також ми побували в Свято-Успенському чоловічому монастирі, де мали змогу приклонитися до раки з мощами прп. Кукші Одеського. Відвідали монастирське кладовище, де був похований прп. Кукша, храм Богородичної ікони “Живоносне джерело”, споглядали Одеську духовну семінарію, в якій навчався покійний владика Даниїл (Чокалюк). Ігумен цього монастиря о.Агафадор провів для рівненських паломників цікаву і пізнавальну екскурсію.

Паломники відвідали Свято-Іверський чоловічий монастир, де знаходиться храм прп. Серафима, Саровського чудотворця, Іверський храм та монастирський житловий комплекс з домовою церквою на честь свт. Ігнатія Брянчанінова єп. Ставропольського.

Останнього дня нашої подорожі ми побували на Дерибасівській вулиці Одеси, відвідали “Міський сад”, морський вокзал та скупалися в морі.

Після цікавої паломницько-екскурсійної подорожі паломники вирушили до Рівного. Завдяки цьому паломництві ми більше дізналися про святині та історичні пам’ятки Одеського краю. Тож нехай Всемилосердний Господь укріпляє нас у православній вірі через паломництва святими місцями нашої рідної України.

View the embedded image gallery online at:
http://rivne-cerkva.rv.ua/news/26-news/801-odesa.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria27b51b2353

Ілона Бистрова,

випускниця недільної школи

Свято-Покровського кафедрального

собору м.Рівне

 

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3