Опубліковано: Четвер, 25 жовтня 2018, 05:58
Перегляди: 488
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

 

Багато разів українська громадськість та весь світ були свідкам як духовенство Української Православної Церкви Московського патріархату закликало православних віруючих не звершувати таїнства та відвідувати богослужіння у храмах УПЦ Київського патріархату. Аргументи були такі: ця церква є не благодатною, мова богослужіння противна Богові, тобто не благословенна Богом, священики – це прості люди, котрі, звершуючи таїнства просто заробляють гроші та обманюють віруючих, насправді вони не священики – самозванці. Найголовнішим звинувачення було те, що Київський патріархат – це утворення сатани, бо його очолює колишній митрополит Московського патріархату та предстоятель УПЦ у складі РПЦ патріарх Філарет, якого позбавили сану та піддали анафемі за намір законного відокремлення Православної церкви в Україні від Московського патріархату та об’єднання всіх православних віруючих нашого народу. 

 

У незалежній Україні, практично від самого початку самобутньої державності, велася ідеологічна боротьба за громадян, що потрібно належати тільки до однієї християнської Церкви, котра лише підпорядковується Московському патріархату. Саме в цій Церкві є Істина християнської віри та благодатні дари спасіння, тому люди котрі належать до інших християнських церков є не християнами, а послідовниками лукавого. Їх називали «розкольниками», призивали увійти до «канонічної церкви» через покаяння. Навіть у храмах УПЦ МП звершували спеціальний чин покаяння для розкольників, які нібито визнали себе грішниками й хочуть увійти до істинної канонічної церкви. 

 

Між тим, чим більше українська держава дорослішала у незалежності, для народу ставало зрозуміло брехливість таких понять як «розкольники», «не благодатні» та «неканонічні». З кожним роком вірян Української Православної Церкви Київського Патріархату ставало більше, бо завдяки вірі у правильність шляху та наполегливості патріарха Філарета виховувалося освічене та духовно-патріотичне духовенство, відкривалися монастирі, церковні навчальні заклади, будувалися нові храми тощо. 

 

Це не могла помічати світова громадськість, в тому числі й інші Помісні Православні Церкви. Слід наголосити, що представники світових Православних церков та у тому числі у Римо-католицька церква офіційно не виступали щодо засудження існування Київського патріархату в Україні. Поодинокі не офіційні спроби підтримки УПЦ МП були, але негативне ставлення до предстоятеля Київського патріархату, єпископату, священиків та мирян не було. Навпаки була тенденція співчуття, підтримки вирішити усі суперечності на внутрішньому державному рівні. 

 

Саме про це неодноразового наголошував Вселенський патріархат, до якого звертався декілька разів Київський патріархат з прохання надати автокефалію Українській Православній Церкві. Адже логіка канонів та правил Церкви проста – право церковної незалежності, тобто «автокефалію» може надати тільки та Церква, від якої починається християнство. В українському випадку це Вселенський патріархат або Константинопольська православна церква. 

 

Слід наголосити, що питання церковної автокефалії не просте, щоб була створена автокефальна церква необхідний стимул не лише віруючих та їх пастирів, але й зацікавленість державної влади. І справа автокефалії в Україні стала активно просуватися в перед із початком війни українського народу із Росією в 2014 році. Коли виявилося, що ієрархія УПЦ МП вважає війну внутрішнім конфліктом у державі, а не військовим вторгненням Росії до України. Жахливим стало те, що деякі священики та миряни відкрито заперечували існування України, її культури та інших ознак державної самостійності. 

 

Враховуючи всі обставини Вселенський Патріарх Варфоломій, починаючи з 2018 р. почав процедуру надання автокефалії для УПЦ. Найперше це виразилося у невизнанні анафеми на патріарха Філарета, котру синод Константинопольської патріархії засудив та відновив у духовному сані 11 жовтня. 

 

Для людей обізнаних у тонкощах православного богослівʼя, канонах, правилах Церкви та історії християнства зрозуміло, що Вселенське православʼя підтверджує законність ієрархії УПЦ КП, визнає його апостольську спадковість та дійсними всі таїнства, що звершувалися духовенством за всі роки існування даної церкви. 

 

Однак така позиція викликає бурхливу реакцію з боку Московської патріархії, котра тільки чуючи про створення автокефальної церкви в Україні, ніби біснується в смертельній агонії. Засоби масової інформації широко демонструють гучні заяви керівників РПЦ, що порушуються канони Церкви, Вселенський патріархат є зборищем єретиків, патріарха Варфоломій І є «православним папою». Навіть дійшли до того, що стверджують про початок великого розколу в Православній церкві, через дії сіоністів й масонів, до яких належить керівництво Константинопольського патріархату. 

 

Таку реакцію породжує Московська патріархія та підтримує сучасна російська влада, котра намагається всіма засобами стримати утворення єдиної Православної української церкви та зберегти свій вплив в Україні. Втім позицію розривання відносин між Константинопольською Православною Церквою та РПЦ МП не підтримують керівники Помісних православних церков, офіційної заяви ніхто із 15-ти предстоятелів не дав щодо цього. Навпаки всі демонструють загально християнську єдність та не прагнуть до великого православного «псевдомосковського розколу». 

 

Але на цьому агресія Московського патріархату не припиняється в Україні, не підтримуючи Вселенське православ’я та свідомо йдучи у стан розколу, РПЦ вдається до не припустимих дій – перевисвячує колишніх священиків Київського Патріархату.  

 

Як повідомив офіційний сайт РПЦ: «ще один священик покинув Українську Православну Церкву Київського Патріархату і приєднався до канонічної Церкви». Ним виявився колишній ієрей Микола Овсянніков, який служив у Рівненській єпархії УПЦ КП. 

 

З свідченням колишніх парафіян, над якими вже нині «канонічний» батюшка Ніколай звершував пастирську опіку, цей священик проявив себе початку як високодуховний пастир. Але коли справа поступово дійшла до його грошового утримання парафією, котра налічувала до 100 дворів, він почав часто конфліктувати. Причина суперечок була мала зарплатня та служіння у будинку, котрий облаштували для богослужіння. 

 

Через це невдовзі «отєц Нікоалай» покинув парафію, як відомо потім йому пропонували інше місце богослужіння, вже в іншому селі, де була збудована церква, проте він відмовлявся. Через деякий час виявилося, що він покинув Київський Патріархат та перейшов до Московського, куди його прийняли як церковного прислужника. 

 

Справа переходу до іншої церкви чи конфесії є особистою, але шокувало інше його превисвячення, тобто повторне здійснення таїнства священства над людиною, котра вже є у сані. Тай коли це відбулося – у момент створення в Україні єдиної Православної церкви. 

 

Тут не може не дивувати логіка та мотиви архієреїв, які пішли на таку авантюру проти Бога, проти благодаті, бо повторне звершення таїнств заборонено правилами та канонами церкви. Зокрема про це говориться так: «Якщо хтось – єпископ, пресвітер, або диякон, прийме від когось друге рукопокладання, нехай буде позбавлений священичого сану – і він, і той хто рукоположив його…» (68 Правило святих апостолів, це саме повторюється і в наступних канонічних положеннях: Ап. 46, 47; І Вс. 8, 19; II Вс. 4; III Вс. 5; Лаод. 8, 32; Карф. 36, 48, 57, 68; Вас. Вел. 1, 3).

 

Цікавим є навіть не ці аргументи канонічних постанов, котрі представники Московського патріархату ігнорують або забувають спеціально. Хочеться достукатися до тверезої свідомості духовенства УПЦ МП, які обов’язкового мають знати, що з позиції святоотцівського богослівʼя повторне звершення таїнства є гріхом, який не прощається, тобто «хула на Духа Святого». Це відкрите богоборство або не визнання дії благодаті Божої, про що говорили святителі Афанасій Великий, Василій Великий, Іоан Золотоустий, Симеон Новий Богослов та ін. 

 

Найкраще вчення Церкви про Святого Духа розкрив святий Василій Великий. У 35 своєму правилі він говорить: «хто бачить дари Святого Духа всюди де є благочестя й не Святому Духові приписує, а говорить що це противне Богові, той промовляє хулу на Самого Святого Духа». А святий Симеон Новий Богослов у 64 слові «Про богохульство» доводить: «хто не визнає дію Святого Духа чи заперечує її, чи говорить – це від диявола, він породжує нову єресь у Церкві». 

 

Тому радимо «істинно канонічним» почитати святоотцівські твори, особливо вказаний твір Симеона Нового Богослова, де він не просто пояснює: що таке хула на Святого Духа? Він тлумачить книги Священного Писання, котрі для християнина є найбільшим джерелом віри та моралі. 

 

А новому друговисвяченому отцю Миколаю рекомендуємо задуматися над своїм вчинком, бо зло діє там, де є незнання. В даному випадку це можна класифікувати як незнання та нерозуміння вчення книг Священного Писання, історії Церкви, богослівʼя, каноні та правил церковного життя. 

 

Співчуваючи, хочемо закликати ієрархію УПЦ МП не провокувати православний люд України, адже перешкода на шляху до єдності є служіння лукавому. 

 

 

священик Віталій Кузін , кандидат наук з богослов’я, 

 

декан богословського факультету Рівненської Духовної Семінарії

 

 

 

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3