joomla

1426965504 ikonaВ ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ось і минуло вже чотири неділі Великого посту, впродовж яких Церква по-особливому закликає нас пам’ятати про час нашого перебування у говінні. І нагадує, що святий піст даний для того, щоб ми не тільки очистилися, але й щоб укріпилися в добрі, – не тільки для щоб прожити з користю для душі певний період нашого життя, а й покласти початок на шляху до досконалості.

Саме про цей шлях духовного сходження ми сьогодні зауважуємо, коли чуємо про життя і подвиги прп. Іоанна Ліствичника, пам'ять якого Церква згадує у четверту неділю Великого посту. Праця його життя - книга «Ліствиця» - пропонує нам 30 сходинок діяльного сходження та удосконалення, пройти які для християнина неможливо і водночас спасительно. Щаблі, або ж сходинки «Ліствиці», говорять нам про подвижництво, покаяння, чесноти, способи боротьби з пристрастями та безпристрасність. 

Настанови прп. Іоана Ліствичника не втрачають актуальності і в сучасному житті. Бо хто може похвалитися, що він подолав пристрасть і утвердився у благочесті? Ніхто. Бо кожен з нас, подібно як сьогоднішній євангельський батько хворого юнака, голосить: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мр. 9. 24).

Євангельське благовіствування четвертої неділі Великого посту оповідає нам про зцілення Христом біснуватого юнака (Мр. 9. 17-31). Спаситель, зійшовши з гори Фавор, де преобразився перед своїми учениками, які відчули божественну благодать у «фаворському світлі», зустрічає решту своїх учеників, котрі не можуть вигнати нечистого духа з безпорадного юнака та  розчарованого батька, який втрачає віру. 

І тоді батько приходить до Ісуса як до Єдиного, Який може допомогти його синові, що з дитинства страждає на подібну неміч, бо:«Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє» (Мр. 9. 18). Христос, як Серцезнавець, бачачи безвихідь і страждання батька юнака і на його прохання: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами» (Мр. 9. 22), заспокійливо звертається до батька:«Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому» (Мр. 9. 23).І наступний вислів батька можна назвати не тільки звертанням до Спасителя, а й молитвою, промовленою від всього роду людського: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мр. 9. 24).

Віра – це основа нашого спасіння, це зв'язок, який єднає людину з джерелом добра, з Богом. Без віри неможливе чудо, неможливе зцілення. І в сьогоднішньому апостольському читанні апостола Павла до Євреїв чуємо про віру і надію, які «для душi є неначе якiр безпечний i мiцний» (Євр. 6. 19). Не випадково Христос завжди підкріплював і прославляв віру тих, що приходили: «Не бійся, тільки віруй», «Віра твоя спасла тебе», «О жінко велика віра твоя»…

Це особливо проявляється зараз, у час наших випробувань як хворобою, так і війною.  І ми можемо побачити на особистому прикладі, наскільки необхідним для кожного з нас є звертання батька у сьогоднішньому євангельському читанні.

 З іншого боку, розповідь про зцілення біснуватого завершується закликом Христа  про необхідність посту і молитви: «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мр. 9.29). Саме вони є необхідними складовими для відмежування від усякого гріха і зла у цьому світі, й цими словами Спаситель ще раз заохочує нас до витривалостіу пості.

Молитва і піст — це можливість переміни людського духу, можливість стяжання благодаті Святого Духа. Бо незважаючи на те, що ми завжди немічні, накопичивши в собі благодать, навчимось правильно молитись і постити, бо пам’ятаємо Павлове: «Сила моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12. 9). Тоді, коли ми це зрозуміємо то зможемо усвідомити, що наша надія лише на одного Бога, просімо у Нього допомоги і молімося за всіх потребуючих. Амінь.

ІЛАРІОН

архієпископ Рівненський і Острозький