Опубліковано: Неділя, 03 квітня 2022, 19:40
Перегляди: 245
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

dsc 2684-1536x1025Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в четверту неділю Великого посту

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Четвертий недільний день Великого посту Церква присвячує вшануванню пам’яті преподобного Іоана Ліствичника, ченця і подвижника, автора збірки духовних настанов під назвою Ліствиця, тобто Сходи. Як в другу неділю посту через згадування пам’яті святителя Григорія Палами Церква спонукає нас до роздумів про природу благодаті та про наш власний обов’язок сповнюватися світлом святості й добрих діл, так і нині, вшановуючи преподобного Іоана, ми отримуємо привід згадати не лише про його особистий подвиг, але і про досвід побожного життя, ним отриманий та переданий через повчання.

Назва збірки настанов Ліствиця, або Сходи, спрямовує нас до видіння, описаного у 28-ій главі книги Буття, коли патріарх Яків «побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній. І ось, Господь стоїть на ній» (Бут. 28:12-13). Цей образ використовує преподобний Іоан, щоби показати шлях духовного зростання у чеснотах, який належить пройти християнину, щоби досягнути Царства Небесного.

Сходи від землі до неба – це ступені духовного вдосконалення, піднімаючись якими від простих чеснот до все більш складних, від начальних до вищих, людина сповнюється благодаттю, набуває досвід, який дозволяє їй осягати глибини спілкування з Богом, очищатися від влади спокус та пристрастей. Як драбина чи сходи передбачають, що кожна нова сходинка стоїть над попередньою, так і чесноти, за настановою преподобного Іоана, є продовженням одна одної: коли набуваємо одну, то тим самим створюємо основу для набуття наступної.

Преподобний називає 30 ступенів, які послідовно спрямовують до досконалості. Ці ступені можна поєднати у групи. Перша з них – боротьба з мирською суєтністю, друга – покаяння, пам’ять про смерть та плач, третя – боротьба з численними пороками та плекання протилежних до них чеснот, четверта група – плоди попередньої праці, якими є безмовність, молитва і безстрасність. Нарешті найвищий ступень – це союз трьох головних чеснот, віри, надії та любові.

Преподобний Іоан не просто подає спонукання до того, щоби віддалятися від певних пороків, наприклад лінивства, сріблолюбства або марнославства, та набувати чесноти – любов до праці, помірність, смирення та інші. Наставник супроводжує своє повчання прикладами з життя свого власного та відомих йому подвижників. Тобто всі міркування, викладені у Ліствиці, є не якоюсь теорією чи філософією, але вони є практичними настановами, випробуваними досвідом життя святих.

І в цьому полягає їхня особлива цінність. Як сходи передбачають не лише умоглядне, теоретичне піднесення від ступеня до ступеня, але також і потребують реального руху, так і духовне життя потребує не лише міркувань про добро і зло, але і реальних духовних зусиль, подвигів, праці, вчинків. На цьому шляху від земного до небесного, від тимчасового до вічного, досвід подвижників, досвід святих допомагає нам уникати спокус, не відхилятися від вірного шляху на згубні манівці.

В останньому також є особлива цінність образу ліствиці, сходів – цей образ нагадує про необхідність духовної пильності для всіх. Бути обережними, пильнувати за собою, не піддаватися спокусам належить не лише тим, хто розпочинає шлях християнського життя, але й тим, хто давно йде ним. Обережність і стриманість потрібна не лише учням, але й вчителям. Остерігатися хибних кроків слід не лише тим, хто мало чого досяг у чеснотах, але й досвідченим і багатим на здобутки добрих діл.

Адже сам образ сходів нагадує, що чим вище піднімається людина, тим більшою є небезпека падіння. Впавши з першого ступеня людина не зазнаватиме такої шкоди як та, яка впала з найбільш високих. Цей образ також застерігає, що доки живемо в світі цьому, доки ми в дорозі від землі до неба, доки піднімаємося сходами і не завершили шлях – ми залишаємося в небезпеці від спокус. Для нас залишається реальною загроза падіння навіть тоді, коли десятки років проведемо в подвигах і в численних плодах духовної праці досягнемо глибокої старості. Лише переступивши поріг вічного життя, досягнувши дому Отця Небесного, ми можемо заспокоїтися від трудів.

Дорогі брати і сестри! Неділя нинішня, коли ми згадуємо преподобного Іоана та його настанови, відкриває нам седмицю посту з особливим богослужінням – читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. На першому тижні ми розпочинали постовий шлях, читаючи цей канон протягом чотирьох днів, а тепер знову думкою, духовною увагою і покаянними почуттями звернемося ми до образів зі Старого і Нового Завіту, до прикладів благочестя і святості та до прикладів гріха і беззаконня, щоби спонукати себе до виправлення. Зазвичай за церковним уставом читаємо ми Великий канон у середу ввечері, але цього року перенесене це богослужіння на вечір понеділка, бо в середу ми розпочнемо святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці. Тож згадуючи настанови преподобного Іоана Ліствичника і слухаючи з канону про приклади біблійних праведників та грішників у ці дні матимемо додаткове спонукання до покаяння і виправлення нашого власного життя. Щоби ми не зупинялися на досягнутому в духовному розвитку, але рухалися далі, осягнувши один ступінь – піднімалися до наступного. І нехай Господь, за молитвами преподобних, допомагає нам в цьому!

Дорогі брати і сестри!

На цих словах можна було би завершити наші роздуми, якби не особливі обставини часу, що спонукають нас до продовження. Мабуть, переважна більшість з вас вже чули та знаєте про вчорашнє сповіщення, безперечно радісне для нас: завдяки мужнім захисникам України та з допомогою Божою вся Київщина очищена від присутності ворога, російські агресори були  вигнані за її межі. Водночас вчорашній день приніс нам і новини страшні, які повною мірою ще не здатні ми осмислити – у звільнених містах і селах північної Київщини, в Ірпені, в Бучі, в Гостомелі та в інших, ще донедавна квітучих і затишних куточках нашого краю, знайдені тіла численних жертв російського насильства. Вбиті мирні мешканці лежать біля своїх домівок та в братських могилах. Люди зі зв’язаними руками. Чоловіки, жінки, діти. Ті, хто намагався врятуватися втечею і хто залишався у своїх оселях. Сотні, а можливо навіть тисячі невинних за кілька тижнів російської окупації були закатовані. До цього не могла спонукати жодна військова необхідність, адже мирні мешканці не становили загрози окупантам.

Масові вбивства мирного населення – це ознака геноциду. Росіяни прийшли не звільнити українців. Все те, що можна побачити зараз на Київщині, у Маріуполі, в містах і селах Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Донбасу, південної України, засвідчує: російський тиран, народ, який його підтримує та їхнє військо прийшли на нашу землю, щоби «звільнити» Україну від українців. Вони продовжують ту чорну, диявольську справу, яку чинили війська царя Петра, що вирізали і спалили Батурин. Вони роблять те саме, що російсько-більшовицькі банди, які пролили ріки крові під час так званого «червоного терору». Вони – продовжувачі злочинів Сталіна, продовжувачі репресій та Голодомору-геноциду, що були сплановані в тому самому криваво-красному Кремлі для знищення українського народу.

Тому від імені мільйонів наших вірних, від імені нашого стражденного народу, від імені зґвалтованих, закатованих, розстріляних російськими загарбниками, кров яких волає до Неба, ми знову і знову підносимо голос, звертаючись до міжнародного співтовариства: зробіть негайно, невідкладно все, щоби зупинити і покарати тирана та державу, яка стала в його руках знаряддям геноциду українського народу. Ви маєте силу, ви маєте зброю, ви маєте моральний обов’язок зробити це, допомогти українському народу захиститися – і захистити вас! Захистити саму людяність!

На завершення хочу ще раз звернутися до тих, хто ще досі, на жаль, не зрозумів правди чи не хоче зрозуміти її: ідеологія «русского міра» є тим самим, чим є ідеологія нацизму. Вона виправдовує насильство, вбивство, війну і геноцид, а тому має бути відкинута і засуджена так само, як засуджений нацизм, його ідеологи та його злочини. Співтворцями та провідниками цієї злочинної ідеології є очільник Московської патріархії Кирил Гундяєв та його поплічники. Він разом з підлеглими не лише всіляко розпалював це вогнище, але і відкрито, від імені Бога та Церкви, брехливими устами благословив катів та вбивць на їхню чорну справу.

Засудити ці злочини, засудити порушення законів людських і Божих – не просто право, але моральний обов’язок всякої людини, а особливо – православних християн. Адже йдеться не про обговорення тонкощів канонічного права, богословські суперечники чи історичні дискусії. Йдеться про добро і зло як такі і про власний вибір для кожного: ти з Богом чи з дияволом? Кирил Гундяєв свій вибір на користь справ антихриста вже зробив. Закликаю тих, хто ще досі має його за свого пастиря – відкрийте очі, подивіться на отруйні плоди його вчення, віддаліться від беззаконного, не будьте далі його співучасниками!

Вчора ми підносили молитви за спокій всіх, від віку спочилих, а особливо за спокій душ наших загиблих захисників та вбитих росіянами мирних мешканців. Сьогодні, згадуючи жахливі свідчення злочинів у Маріуполі, в Бучі, в Ірпені та інших ще донедавна мирних куточках України, ми знову просимо для загиблих Царства Небесного і блаженного упокоєння в оселях праведників. Амінь.

https://www.pomisna.info

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3