Деталі

Опубліковано: Неділя, 28 вересня 2025, 05:33

Перегляди: 345

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангеліє цієї неділі (Мф. 25:14–30) розповідає про притчу щодо талантів. Господар відходить у далеку країну й довіряє своїм слугам свої багатства: одному п’ять талантів, іншому два, третьому один. Перші двоє примножують дароване, а третій, зі страху й лінощів, закопує його в землю. І коли господар повернувся, він назвав його «лукавим і лінивим рабом» та позбавив навіть того малого, що він мав.

Ця притча відкриває нам глибоку правду: усе наше життя — це довірені нам від Бога таланти. Наші сили, здібності, час, навіть саме буття й віра — це не власність, а дар, який треба примножити. І Господь запитає нас не тільки про те, чого ми не зробили злого, а передусім про те, який плід ми принесли.

Сьогодні, коли Церква вшановує Собор преподобних отців Києво-Печерських, ми маємо перед собою живий приклад того, як таланти можна примножувати у вічність. Бо хто були Антоній і Феодосій, Нестор Літописець, Аліпій іконописець, Іларіон, Агапіт, Дам’ян, сотні подвижників печерських? Люди, які відмовилися закопати свої дари, але поклали їх на служіння Богові й народові. Один писав ікони, інший лікував, третій молився безперестанку, четвертий навчав — і всі вони своїм життям збудували цілу школу святості, з якої живиться Українська Церква й донині.

Вони могли б обрати тихе життя у світі, могли б «сховати талант» у земне, але натомість примножили його для Неба. І тепер вони, немов зорі над Києвом, сяють на віки, бо їхній труд — у Христі.

Возлюблені! Ми, українці, сьогодні також покликані не ховати таланти. Наш народ має великий спадок — віру, культуру, мову, свободу. Але ворог прагне відібрати в нас цей «виноградник Божий». І Господь чекає: чи ми використаємо ті дари, які нам довірив? Чи примножимо їх у стражданні, у жертві, у вірності, у правді?

Сьогодні на фронті воїни демонструють талант мужності. Волонтери примножують талант жертовності. Лікарі — талант милосердя. Капелани — талант молитви. А нам усім Господь дав талант віри — і ми не маємо права закопати його у байдужості.

Пригадуймо подвиг Печерських отців: вони теж жили у часи неспокою, між ворожими навалами, між випробуваннями й бідністю. Але саме в цих умовах вони стали «світильниками землі Української». Так і ми, серед бурі війни, можемо стати світильниками для сучасної України, якщо будемо вірні у малому.

Тому молімося сьогодні до печерських подвижників, щоб вони допомогли нам примножити дані Богом таланти. Щоб ми не жили даремно, а кожен наш день ставав плодом — молитви, добра, милосердя. І тоді почуємо блаженні слова: «Добрий і вірний рабе, увійди в радість Господа свого».

Нехай же подвиг святих отців Києво-Печерських буде для нас дороговказом: як жити, як молитися, як боротися і як любити. А Господь хай благословить Україну, щоб вона стала справжнім виноградником Божим, який приносить добрі плоди.

† Іларіон,
митрополит Рівненський і Острозький