Опубліковано: Субота, 04 листопада 2017, 10:47
Перегляди: 4662
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

pro bagacha i lazarya 1У чому гріх багатого, в чому правда убогого? Із нинішньої притчі може здатися, що суд Божий визначив гірку долю багатому тільки тому, що він був багатим і веселим на землі, і що лише ніби як втіху за скорботу на землі дав бідному Лазарю радість і спокій у лоні Авраамовому.

Але це не так просто, чоловік не був винний в тому, що він багатий, і не заслуга людини в тому, що вона бідна. У Євангелії чимало людей заможних – в історії Церкви ще більше, – які зі свого надлишку були радістю і благословенням для інших, тому що вони були милосердними, жалісливими, милостивими. І ми знаємо дуже багато людей, які у своїй убогості робляться недобрими, жорсткими, немилосердними навіть до тих, хто, подібно до них, перебувають у нужді; не в цьому справа. Нас врятує не бідність, і нас не знищить багатство як такі.

Але якщо поглянути на ці образи багатого і бідного, які Христос нам подає в таких небагатьох словах, ми бачимо чоловіка, який був багатий, у якого було все, і було в надлишку, і життя його минало в бенкетах і веселощах, а біля його дверей лежав жебрак. І ось в цих бенкетах, в цих веселощах ніколи, мабуть, його серце не розм’якшувалося. Він користувався усім, що дало йому життя, але не пошкодував тих, хто був цього позбавлений. Радості в ньому не було, а були веселощі – тому що радість ділиться, як тепло і світло, а веселощі залишаються надбанням чоловіка – лише його і його товаришів по веселощах. Він прожив, не згадавши ні про те, для чого він живе, ні про те, як інші живуть, а біля його дверей голодував і сумував чоловік.

А цей чоловік був духовно багатий не тим, що перебував у смутку, а тим, що лежав, і все його життя було криком про допомогу, про жалість, про милість. І тоді як багатство затуляло у свідомості господаря дому саме питання про те, для чого він живе, як він буде вмирати і що буде потім, жебрак все життя прожив перед лицем цього питання: Навіщо? Навіщо? Заради чого ця скорбота, для чого ці страждання? І що ще буде попереду?

Один пройшов повз життя, а інший заглибився в його суть. Один помер непомітно, і Ангели Божі забрали його душу в місце спокою; інший помер, і його урочисто поховали, поклали в труну, а душа його порожня, яка вже не може сміятися, яка не має чим живитися, тому що живилася вона тільки від землі, пішла в те місце, де така ж порожнеча… Не тільки за те, що він веселився, і не тільки за те, що він був багатий, але за те, що при всьому цьому він допустив цей жахливий стан жебрака біля своїх дверей, відійшов він на місце страждань, місце, де перед судом Божественної любові людина відходить у пітьму.

Серед нас мало багатих і бідних такою мірою, якою був бідний Лазар і багатий власник дому, біля порогу якого Лазар голодував все життя, та ми всі багаті і бідні одночасно, і від нас залежить, якими ми постанемо перед Божим лицем. Чи закриють забезпеченість, спокій, тиша, порушувані тільки дрібними бурями, наші очі на те, що коло наших дверей Лазар вмирає з голоду – помирає фізично і вмирає від голоду за милістю?

Чи закриють наші гаразди нам очі на те, що життя має глибину, і сенс, і мету, і що ми спрямовані до зустрічі з Богом, і що ця зустріч буде останнім, і справді страшним судом, якщо в нас не знайдеться любові – але чистої, справжньої любові? Чи можемо ми навчитися, коли ми постійно на все скаржимось, від того Лазаря, який і голодував і мерз біля дверей багатія? Він знайшов себе; його всередину себе загнали голод і холод, самотність і нужда, і в цій глибині він постав перед Богом. Невже нам треба так вистраждати як Лазар, щоб дійти до Бога? Невже потрібно, щоб на нами оволоділа крайня скорбота для того, щоб дійти до себе і стати перед лицем людської великої, значної долі?

Вдивімось у ці два образи. Ми нікуди не підемо від цього суду, тому що ми дуже багато знаємо: знаємо дуже багато про волю Божу, знаємо дуже багато про Божу любов, перед нами розпростерте все Євангеліє, як шлях або як суд. Хто ми – Лазар чи багач? І якщо ми відчуваємо в собі багатія, який вже зітліває зі своїми пристрастями, – схаменімось тепер, поки ще живі, поки є ще якась сила в душі, якась сила у тілі – схаменімось тепер і оживемо! Амінь.


Митрополит Антоній Сурожський 

переклад з російської прот. Миколай Капітула
 
Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3