Опубліковано: Середа, 18 січня 2012, 19:29
Перегляди: 1196
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

 



В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!


Ми святкуємо Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. А це нагадує нам і про наше власне хрещення та змушує замислитися про ті обітниці, які ми наклали тоді на себе на все життя привселюдно перед лицем Церкви. Ці обітниці говорять дуже визначено: “зрікаюся сатани і всіх діл його” і одночасно з’єднуюся з Христом.
Промовляючи ці слова устами хрещених своїх батька й матері, ми давали обіцяння бути вірними послідовниками Ісуса Христа і ревними виконавцями Його заповідей. Але насправді: чи дійсно ми з’єдналися з Христом і чи живемо так, як хоче Він від нас? Чи дійсно ми у своєму житті здійснюємо Його святу волю, чи завжди виконуємо євангельські заповіді? Навряд чи совість наша дозволить нам сказати це з повною впевненістю і твердістю. Краще признаймося, браття і сестри, що ми християни більше за назвою, а не за своїм життям, що поведінка наша йде врозріз з євангельськими вимогами.
Ми всі охоче визнаємо надзвичайну величність вчення Христа, схиляємося і благоговіємо перед його чистотою і святістю, але в той же час вважаємо це вчення нездійсненним і незастосовним у житті. У нас життя йде зовсім окремо від нашої релігійної віри, від її вчення.
Для повсякденного практичного життя у нас є свої особливі правила, побудовані на чисто земних міркуваннях, а зовсім не на Євангелії. І не дивно, що вони здебільшого не стільки узгоджуються з заповідями Христа, скільки суперечать їм. Євангельські заповіді вказують нам на небо, а ми дивимося в землю, вони кличуть нас жити духовно-моральним життям, а ми живемо похотями тілесними і гордістю житейською.
Візьміть для прикладу будь-яке євангельське настановлення і знайдіть, де воно здійснюється в житті. Пригадайте хоча б велику заповідь Христа, яка справедливо називається центром і основою всього євангельського вчення: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас (Мф. 5, 44). Чи зустрічали ви на своєму життєвому шляху таку величезну силу любові? Чи бачили ви, як люди люблять того, хто їх ненавидить; як на прокляття відповідають благословенням; як полум’я ворожнечі гасять молитвою за ворогів? Мабуть, ні, а якщо й так, то дуже рідко.
Ми звикли бачити зовсім інше: як на ворожнечу відповідають ображанням і помстою; на лихе слово відповідають цілим потоком добірної лайки; як за око готові вирвати два ока; за один зуб – цілу щелепу. Свята заповідь Христа залишилась осторонь від життя; і тільки в житіях святих ми зустрічаємо її на дійсно живих прикладах, які недаремно чарують душу якоюсь особливою привабливістю.
Щоб хто не подумав, що навмисне обрана найважча євангельська заповідь, візьмімо для прикладу іншу – найлегшу: “Не судіть, щоб і вас не судили” (Мф. 7, 1).
Здається, що може бути легше! Кожен з нас сам дуже грішний перед Богом і заслуговує на суд Божий; тож чи нам судити погрішності інших? Та ще не забуваймо, що Господь тут же обіцяє – в нагороду тим, хто не осуджує ближніх, – що за це Він і їх самих визволить від Свого праведного суду, а отже, і від покарання. Але якщо судити з нашої поведінки, то можна подумати, що ми й не чули про цю євангельську заборону.
Пересуди, лихослів’я, осудження, наклепи, злорадність – все це дуже звичні і всім відомі явища. Досить двом чи трьом людям зібратися разом – і розмова швидко переходить на ґрунт лихослів’я. А якщо гурт зібрався чималий, то бідному ближньому і зовсім доводиться погано: тут розберуть по кістках не тільки його, але не пожаліють і його предків. І за яким правом одна людина береться осуджувати іншу, коли вона сама, можливо, гірша за неї і, помічаючи скалку у чужім оці, не бачить у себе в оці цілої колоди. Як правило, ганьблять інших ті, хто хоче порівняти їх за гріховністю з собою, щоб вони не виділялися своїм благочестям. Принаймні праведники з чистою совістю, яким пристойніше було б осуджувати інших, так не чинили. Вони жаліли грішників і молилися за них, а не звеличувалися перед ними, і часто навіть вважали себе більш грішними, ніж вони. От вам і найлегша заповідь!
Якщо ми перевіримо себе таким чином по всьому Євангелію, то помітимо в усьому значні розходження нашого життя з ученням Ісуса Христа. Розумом ми його сприймаємо, а живемо всупереч йому. Думкою поважаємо, а на ділі зневажаємо. Незрозумілі протиріччя! Здається, ніби Закон Божий – така ж абстрактна наука, як, наприклад, астрономія. Десь там, далеко у всесвіті, світять зірки і планети, миготять астероїди, кружляють таємничі комети. То й нехай вони собі світять і пливуть у всесвіті. З точки зору науки все це дуже цікаво, але в особистому житті нам немає до них ніякого діла. Подібно до того ми дивимося і на Євангеліє. Здалеку ми захоплюємося ним, навіть читаємо і вивчаємо його, а живемо самі по собі, незалежно від Христа і Його Євангелія. Так ми почуваємося вільніше. Сяк-так, з гріхом пополам, ми віруємо в Христа і гадаємо, що цього досить. Але яка ж це віра! Ні, це не правдива, це не жива віра. Жива віра обіймає всю людину з душею і тілом. Вона тверда, як алмаз, нездоланна, як скеля. Вона живе і дихає в кожному слові й виявляється в усій поведінці людини.
Опам’ятаймося ж, поки ще є час! Одне тільки хрещення, одне тільки звання християнина ще не спасають нас для вічного життя. Для цього треба і жити по-християнськи. Інакше з нами може повторитися те саме, що було з древніми фарисеями. Вони дуже пишалися своїм походженням від Авраама і думали, що за одне це Бог надасть їм перші місця в Своєму Царстві. Але Господь на це сказав їм: “Якби ви були дітьми Авраама, то творили б діла Авраама”. А святий Іоан Хреститель, звертаючись до них, сказав: “Не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама... Вже й сокира біля кореня дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь” (Мф. 3, 9-10).
Побіймося ж, браття і сестри, цієї сокири, цього страшного присуду. Поспішімо покаятися й жити згідно з євангельськими заповідями.
Амінь!


Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3