Опубліковано: Субота, 09 лютого 2019, 08:27
Перегляди: 2014
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

Дорогі браття і сестри !

Через Палестину, що лежить між двома частинами світу  Африкою і Азією, проходила велика кількість торгівельних шляхів. Цими шляхами безперервно рухалися каравани купців,  подорожніх і прочан. Біля входу у міста, так як сьогодні на кордонах, стояли спеціальні установи - митниці.

Люди які обслуговували ці установи, мали в народі не дуже добру славу і називалися митарями. Про одного із таких митарів розповідає нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця розповідь не стільки про самого митаря, як про чудесну переміну у його житті яка відбулася внаслідок його зустрічі з Божим Сином, Господом Ісусом Христом.

Христос що «прийшов знайти і спасти тих що загинули» (Лк.19.10.) збирав навколо себе велику кількість людей. З Його допомогою, в чудесний спосіб сліпі прозрівали, паралізовані починали ходити, біснуваті звільнялися від влади диявола, мертві в супереч законів природи ставали живими.

Про ці і інші чудеса, від очевидців дізнався Закхей який був старшим над  єрихонськими митарями. Почувши про  прихід Ісуса, Закхей загорівся великою цікавістю і бажанням побачити Його, почути слова Його дивної науки, про скарби які вогонь не спалює і злодії не крадуть…

Усе своє життя Закхей присвятив збиранню багатства, а тут раптом виявляється що це багатство, нічого не варте, що існують скарби які не можна купити за гроші, які є безцінними. Закхей раптом засумував. Він задумався над своїм життям. Перед його очима відкрилася уся кривда яку заподіяв він людям. Плач голодних сиріт, прокльони скривджених вдів. Усе це важким каменем  тяжіло  на його грішній душі.

Закхей вийшов з дому засмучений але сповнений бажання побачити Ісуса Христа – людину яка безкорисно, не шукаючи почестей і слави, робить людям стільки добра. Закхей не мав змоги підійти до Ісуса, бо багато людей тиснулося біля нього, а бажання побачити Його ставало все більшим і більшим. Воно опанувало ним на стільки що він забуває про те що він урядовець високого рівня, і залізає на дерево щоб хоч з далека побачити Господа.

Сьогодні нам важко уявити собі, високоповажного пана урядовця який би в центрі міста серед великої кількості людей заліз на дерево щоб подивитися  на якогось проповідника що розповідає про наближення Божого Царства. Але історичний факт є фактом. Митар Закхей заліз на дерево.

І що він там побачив?  А побачив Закхей Спасителя, який стояв і навчав людей. Його очі випромінювали любов і ласку. Ця ласка освячувала  і до глибини проймала серця людей. Закхея раптом охопив великий страх. Він відчув себе грішним і нікчемним. Йому стало соромно за свої гріхи і в його душі пробудився щирий жаль покаяння.

Далі відбувається щось надзвичайне. Ісус підходить до дерева і звівши свої очі до гори, несподівано звертається до Закхея по імені: «Закхею, злазь з дерева, бо сьогодні я повинен бути в твоєму домі.» Закхей не очікував такого повороту подій. Йому було приємно що учитель звідкись знає його і звертається до нього по імені. Ці слова зачепили струни його душі, вона затрепетала і пройнялася великою любов'ю до Бога.

Народ, як завжди,  був глибоко обурений вчинком Ісуса Христа. Мовляв проповідує святість а зайшов у гості до грішного Закхея. А Закхей радів великою радістю. Коли Ісус увійшов до нього додому, він упав перед ним на коліна і щиро каявся: «Господи половину свого добра роздам убогим. А якщо скривдив кого, віддам у четверо.»

Господь почувши від грішника такі щирі слова відповів йому: «Сьогодні спасіння прийшло на дім цей, бо Син людський прийшов щоб знайти і спасти те що загинуло.»

Так дорогі браття і сестри. Син Божий і сьогодні шукає і спасає те що загинуло. І та сама подія що відбулася в домі Закхея,  відбувається кожної неділі посеред нас. Христос устами священнослужителів навчає нас і оздоровляє наші душі і тіла. Там де Господь бачить хоч маленьку іскорку віри і страху Божого. туди Він направляє свою ласку і милосердя.

І навпаки. Там де немає віри, де людський розум намагається перевищити мудрість Творця, там приходить Божий гнів і Божа кара. У нашій пам'яті ще не стерті безглузді гасла будівничих безбожного раю під утопічною назвою - комунізм. Нас наполегливо переконували що Бога не має, а релігія це опіум народу.

Я хочу розповісти вам про один дивний випадок, який відбувся у м. Дрогобич Львівської обл. про який було надруковано у закордонних виданнях.  Перед війною під час першого приходу більшовиків, по містах і селах західної України велася велика агітація. Усіх людей зганяли на зібрання де відбувалося очорнення і зневага усього духовного і національного. Зате оспівувалося і прославлялося червону зірку яка сіяє на кремлі і освячує усім народам шлях до світлої мети…

Один із таких агітаторів-пропагандистів, вийшов на сцену щоб переконати присутніх що Бога немає. Він поважно підніс руку і промовив: «Я зараз переконаю вас що Бога немає. бо якщо він є то нехай зробить так щоб я не міг опустити руки…»

Спочатку ніхто не звернув уваги на це богохульство. Бо з цієї сцени звучала і не така «мудрість». Але коли палкий промовець намагався опустити руку щоб доказати свою правоту, рука по зрозумілій причині не опускалася. Спочатку всі присутні в залі затихли. Але через декілька секунд залу наповнив страх і панічний крик. Нещасний промовець так і стояв з високо піднятою рукою і не міг промовити ні слова. Аж поки люди в синіх погонах не зняли його зі сцени і не заховали так що його вже більше ніхто і ніде не  бачив.

Це лише один приклад того що буває за богозневагу, але такими прикладами переповнене наше життя. Вони свідчать про те що Бог осміяним бути не може.   Але  світ влаштований таким чином, що хтось як Заклей, шукає Господа. Хтось намагається заперечити Його існування, не звертаючи на слова пророка: «Блаженні всі що бояться Господа, що ходять путями Його.»

Господь прийшов для того щоб знайти і спасти тих що гинуть під тягарем гріха. Закхей шукав зустрічі з Господом, хотів побачити Його.  А зустрівши Господа він     отримав прощення гріхів внутрішній мир і на дім його зійшло Боже благословення.

І ми з вами, дорогі браття і сестри, шукаймо зустрічі з Господом. І хоча його не можна побачити тілесними очима бо на Нього навіть ангели не сміють дивитися,, Його можна відчути люблячим серцем, побачити духовними очима віри. Апостол Фома якого мучили сумніви щодо правдивості Христового воскресіння казав не повірю поки не побачу, поки не вкладу свого пальця у його пробите ребро.

Господь звичайно як пастир добрий не відкинув його за його недовірство, але його вчинок охарактеризував такими словами: «Ти увірував тому що побачив мене, але блаженні ті, що не бачили і увірували».

АМІНЬ.

прот. Мирослав Синиця,

благочинний парафій Березнівського району

 

 

 

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3