Опубліковано: Субота, 23 лютого 2013, 00:00
Перегляди: 1579
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

Фарисей ставши, так про себе молився:
Боже! Дякую Тобі, що я не такий,
як інші люди, грабіжники, неправедні,перелюбники, або як цей митар
(Лк 18, 11)

Будучи вчителями віри у юдейського народу, фарисеї хвалилися знанням закону, і між тим, більше всіх безчестили Бога порушенням закону і своїм крайнім лицемірством. Спаситель прекрасно оцінив їх, сказавши, що вони люблять перші місця в синагогах і цілування на торжищах. Ця нещасна пристрасть звеличування відбувалася в них від помилкового перебільшення своїх достоїнств, так як будучи громадськими вчителями віри, вони знали добре закон Моїсеїв, якого досить багато хто з іудеїв не знав. Митарі ж були збирачами податків, і, за своїм званням, вдавалися досить часто до незаконних засобів своїх поборів.

У Євангелії ми бачимо дивовижний приклад смирення й самовідданості одного митаря в Закхеї, старшині митарів. Коли Спаситель прийшов до нього в будинок, Закхей, в глибокому почутті каяття, сказав Господу: « Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо» (Лк 19,8).

Фарисеї й митарі не за іменем, а у справах, є і тепер. Пристрасть звеличування і самохвальства панує і тепер у синах впалого Адама. Побесідуємо, на заклик матері нашої Церкви про те, якою згубною є ця пристрасть і про спонукання до смирення. Звідки в нас пристрасть звеличування і самохвальства? Звідти ж, звідки пішли всі гріхи наші: від першого прабатьківського гріха. Людина створена була для того, щоб вона любила Бога, як винуватця свого буття найбільше, щоб дивилася на Його досконалості і наслідувала їх, свято виконуючи Його волю. Але вона полюбив більше себе, а не Бога, захотіла досконалості Його привласнити собі, побажала бути сама настільки ж великою, як Бог, захотіла бути самозаконником, піддалася самолюбству і гордості і - упав.

Таким чином, звеличування або гордість є душезгубною пристрастю людини, що робить її ворожою Богові і презирливою щодо ближніх. Чи може Бог з благоволінням дивитися на творіння, яке підноситься через якісь власні досконалості і не знаходить собі рівного в них, як ніби у нас є що-небудь своє? Ось початок нашої пристрасті до самопіднесення. Як пристрасть, вона природно є хворобою нашої душі, заразила її в хвилини падіння перших людей. Як помилкова думка про свої чесноти, як протизаконний рух волі, вона є, разом з тим, плід навіювань злого духа, який сам впавши гордістю і заздрістю, захопив до падіння тими ж гріхами і людину. Ми знаємо, що люди впали не самі собою, а за спокусою від диявола. Чи потрібно розповідати про те, що гордість або самохвальство, поєднане з приниженням інших, є хвороба нашої душі? Щоб переконатися в цьому, треба тільки поглянути на людину горду оком святої віри. Що таке людина в теперішньому її становищі? Людина занепала, розбита, вся в ранах. Вам здається перебільшеним це порівняння? Згадайте притчу про самарянина і чоловіка, що потрапив до розбійників (Лк 10,30-37). Кого зображає цей чоловік, що потрапив до розбійників, побитий і поранений? Кого, як не нас, змучених пристрастями, світом і дияволом? Якби такий чоловік став стверджувати, що він абсолютно здоровий і не відчуває ніякого болю, що ми сказали б про нього? Не сказали б ми, що він занадто хворий і близький до смерті: бо в його тілі вже немає чутливості, виявляє в ньому присутність життєвих сил. Це ж, неодмінно це ж, ми повинні сказати і про людину горду.

Гордість, далі, є плід навіювань злого духа. Чи важко в цьому переконатися? Гордість є хибна, перебільшена думка про свої чесноти, істинні або уявні, поєднана з образливим приниженням інших. Хибна думка: а звідки в світі брехня? Бог є істина. Священне Писання вказує нам одне джерело, одного батька брехні: « Ваш батько диявол, говорить Спаситель іудеям, і ви хочете виконувати поході батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Ін 8,44). Він то нашіптує людині, зайнятій самій собою, своїми добрими справами, що вона є найдосконалішою істотою, якій всі інші повинні дивуватися, що всі інші - мерзенні творіння, які марно живуть на світі, і - тільки грішать. Але як це помилково, поміркуйте самі. Чи є насправді цей нахабний самохвал найдосконалішою істотою, і чи такий насправді, так зухвало скривджений ним, ближній його? Може бути, у той самий час, як його засудили, він покаявся, просльозився про свої гріхи перед Тим «Хто випробовує» серця (Одкр 2,23) всіх Богом, і - отримав прощення.

Тим часом як досконалості того що підноситься підозрілі вже тільки через те , що він проголошує, сурмить про них перед Богом чи тільки в храмі, або всім і кожному. Істинна досконалість, справжня доброчесність скромна: вона любить ховатися в таємниці і ніяк не дерзає приписувати сама собі своїх досконалостей, тим більше принижувати інших. Ти говориш про себе, що ти добрий, милосердний до всіх, старанний до віри і святої Церкви, виснажуєш постом плоть свою. Прекрасно. Але хто тобі дав право називати себе іменами цих поважних чеснот? Хто проголосив тебе добрим, милосердним, старанним до Церкви і Її святим уставам? Бог? Ангел? Або ти сам оцінив свою доброчесність? А як ми можемо оцінювати свої справи? Як станемо зважувати їх? Яку міру приймемо при цьому? Чи знаємо добре своє серце нечисте, яке завжди, або, принаймні більшою частиною приймає велику участь при скоєнні добрих справ? Чи не входять в наші чесноти розрахунки самолюбства, або інші непристойні спонукання? Як іноді легко ховається від нашої власної свідомості недобре спонукання, яке було причиною нашого доброго діла. Отрута гріха глибоко проникла в нашу душу і вона, непомітно для нас самих, отруює ледь не всі наші чесноти. Чи не краще частіше і пильніше вдивлятися в себе і помічати в глибині своєї душі свої недоліки, щоб виправляти їх, а не виставляти на вид свої досконалості? Та й навіщо їх виставляти на вид, оцінювати самим, коли є самий неупереджений оцінювач їх на небі - Господь Бог, Який, віддасть кожному за ділами його (Одкр 22, 12; Єр 17, 10), звичайно знає, як оцінити наші справи . Надамо ж Йому судити про наші чесноти, а самі в страху Божому, без звеличування, будемо дбати про своє спасіння (Флп. 2, 12).

Не підноситися повинні ми перед іншими, а миритися. І скільки спонукань до смирення для кожного з нас! Людина нічого свого не має: все у неї Боже: і душа, і тіло, і все, що в неї є, крім гріха. Всяке добре діло також від Бога. Чим же вона може похвалитися? «Що ти маєш,(чоловіче) чого б не одержав? А якщо одержав, чого хвалишся, ніби не одержав?»(1 Кор 4, 7) Якщо ж він хвалиться своїми чеснотами, то він святотатно привласнює собі славу, що належить єдиному Богу. Далі, кожна людина знаходиться більш-менш в стані гріховного розслаблення і, принаймні, дуже багато - в стані гріховної нечутливості. Як нестерпна в них ця хвороблива, помилкова впевненість, що вони абсолютно здорові і не мають потреби у лікарю. Яке спонукання і в цьому до того, щоб не цінувати високо своїх добрих справ, які, можливо, є не що інше, як марення нашої душі. Небесний, всезнаючий Суддя Сам на Себе прийняв і оцінить наші справи, і віддасть за них кожному в свій час. Як же тому необхідно кожну добру справу нашу здійснювати в очах Божих і надавати суд про неї Йому одному, не дерзаючи ставитись до неї власним гріховним судом. Але, треба зауважити, що добрих справ у нас дуже мало, незрівнянно більше поганих. Нове і сильне спонукання до смирення: я грішний, а Бог правосуддя. Як не мати в думках своїх суду Божого, який може бути готовий відбутися над нами в нинішній же день, і не забути, може бути, самих незначних добрих справ, які в порівнянні з безліччю гріхів не значать нічого: тому що ми неодмінно грішимо щодня , кожну годину і словом і ділом, і думкою і почуттями. О! дай нам Боже, постійно мати перед очима нашу цілковиту залежність від Тебе, нашу неміч, нашу гріховність, щоб постійно смирятися перед Тобою і перед нашими ближніми.

Браття і сестри! Вам, без всякого сумніву, не може не подобатися представлений в нинішньому Євангелії приклад смиренномудрості митаря, так як він зображує нас грішних, що каються, а ми легко дізнаємося і любимо свій образ, накреслений нам у Священному Писанні, не може не подобатися особливо тому, що ви бачили, як він помилуваний був Богом за своє смирення, і, хоча був великий грішник, бо митарі взагалі жили утисками і хабарництвом, але пішов до дому свого виправданий (Лк 18, 14). Постараємося ж наслідувати цьому прикладу смиренномудрості. Ніхто, звичайно, не стане говорити, що він не грішний чоловік, якому не потрібно, подібно митарю, сумувати за свої гріхи, і бити себе в груди і смиренно просити прощення: Боже, будь милостивий до мене грішного (Лк 18, 13).

Всі ми, всі грішні і потребуємо милосердя Божого. Якби не клопотала за нас кров Агнця Божого, Який взяв на себе гріхи світу: то кожен день і годину над нами гриміли б удари небесного правосуддя, ми щодня бідували і вмирали б душею своєю грішною, і ні миру, ні радості не відчути б нам по повіки. Але за нас заступається Син Божий: і наші гріхи не волають так сильно про помсту нам, заради заслуг Його. Бог прощає нам їх, тільки б ми усвідомлювали їх самі і каялися в них. Так, Бог прощає нам наші гріхи. Слід тільки посумувати за них, попросити від усього серця прощення у Господа Ісуса, і Він благодаттю і щедротами Свого людинолюбства пробачить нам через Свого служителя всі гріхи, які обтяжують нашу совість. Наслідуючи в смиренномудрості митаря, станемо всіляко віддалятися самопіднесення фарисейського.

Якими неприємними рисами зображений згадуваний у Євангелії фарисей, що насолоджувався виглядом своїх чеснот. Я каже, такий і такий, не так як інші люди, або як цей митар. Дякую Тобі, каже, за це. Добре ти робиш, що дякуєш Богові за добрі справи: вони не від нас, а від Бога, але навіщо хвалишся, вихваляєшся ними перед обличчям Самого Бога, ніби Він не знає гідності їх? Навіщо принижуєш свого побратима? Хіба ти не той же засуджений і грішний чоловік, як і митар, чи може чесноти твої зробили тебе раптом чистим і безгрішним ангелом? Хіба ти сам своїми силами виконав їх? Як це раптом забув ти про свої слабкості і бачиш одні досконалості і ні мало не думаєш про необхідне для тебе смирення! Навіщо ти думаєш, що ти відмінний, доброчесний чоловік? Чому б тобі, і при своїх чеснотах, не думати, що ти зробив тільки належне і залишаєшся тим же рабом нікчемним, за заповіддю Спасителя: « …коли виконаєте все, що вам наказувалось, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» ( Лк 17,10).

Господи! без Тебе ми не можемо робити нічого (Ін 15,5). Дай Ти нам цю смиренномудрість митаря і вижени з нас всякий помисел гордості фарисейської. Та пам'ятаючи ми завжди, що ми всі Твої з усім що ми маємо і що бачимо навколо себе, і нам нічим, абсолютно нічим похвалитися.


Амінь.

переклад з російської прот. Миколай Капітула

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3