Деталі

Опубліковано: Неділя, 25 травня 2025, 05:50

Перегляди: 324

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангельське читання сьогоднішньої неділі переносить нас до образу людини, яка жила у темряві від самого народження. Цей чоловік не просив милості, не кликав на допомогу, як це робили інші. Він просто був — сліпий, відкинутий, мовчазний. Проте Господь, проходячи повз, зупиняється. Він бачить того, кого більшість не помічала. І саме це вже є початком чуда. Бо в нашій людській історії — особливо в історії воєн, страждань і горя — найбільша драма в тому, що біль залишається невидимим. Але Бог бачить. Христос бачить кожного.

Учні запитують: «Хто згрішив — він чи батьки його?» Це питання лунає і сьогодні: хто винен у війні? Хто винен у сльозах дітей, у руїнах домівок, у страхові ночей? Але відповідь Спасителя незмінна: «Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб виявилися на ньому діла Божі». Не кара — а виявлення слави Божої. Не гнів — а співстраждання. Не осуд — а прозріння.

Господь робить грязиво, помазує ним очі сліпому і посилає його вмитися у купальні Сілоам. І той, хто ніколи не бачив світла, вперше прозріває. Але це прозріння — не лише тілесне. Це шлях — від темряви до пізнання, від замкненості до свідчення, від вигнання до віри. Бо той, хто прозрів, починає бачити більше, ніж просто світло сонця. Він починає бачити Христа.

Це прозріння — дуже подібне до того, що переживає наш народ. Ми, як сліпонароджений, багато століть жили в напівтемряві між імперіями, між приниженням і спробами бути собою. Війна знову кинула нас у темряву — але саме в ній ми прозріли. Ми побачили, хто ми є. Побачили ціну свободи, глибину гідності, велич єдності. І найголовніше — побачили, що Бог не покинув нас.

Однак, як і в Євангелії, це прозріння викликало спротив. Фарисеї почали допитувати зціленого: хто дав тобі зір? як це сталося? чи законно це? Вони не раділи чуду — вони шукали пастки, шукали причини сумніватися. І це також нам знайоме. Коли ми встаємо з руїн, нам не вірять. Коли ми прощаємо — нас звинувачують у слабкості. Коли ми віримо — кажуть, що це ілюзія. Але Христос не потребує схвалення фарисеїв. Він просто творить зцілення. І хто має очі — той побачить.

Зцілений сліпий не зрікся Христа. Навпаки — в момент, коли його вигнали, саме тоді Христос знову його знайшов. Це найглибший момент цього Євангелія. Бо прозрілий не просто стає видющим — він стає вірним. І коли Христос питає його: «Чи віруєш у Сина Людського?», той відповідає: «А хто Він, Господи, щоб я повірив у Нього?» — «Це Я, Який говорить з тобою». І тоді прозрілий виголошує: «Вірую, Господи!» — і поклоняється.

Так і ми. Ми пройшли темряву, і Бог відкрив нам очі. І тепер Він питає кожного з нас: «Чи віриш?» І якщо ми скажемо: «Вірую, Господи!» — тоді наш біль не буде марним. Тоді наша війна не буде лише про руйнування, а стане місцем, де виявляються Божі діла.

Нехай ця неділя сліпонародженого стане для всіх нас днем духовного прозріння. Бо Господь і сьогодні проходить повз і бачить тебе. Бачить у твоїх сльозах — силу. У твоїй вірності — славу. У твоїй боротьбі — світло, яке темрява не може перемогти. Бо поки Христос у світі — Він є Світло для світу.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький