Опубліковано: Четвер, 02 лютого 2012, 00:00
Перегляди: 2050
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

 

 

 

Сучасна людина, як і кожна інша, що приходить на світ є людиною релігійною. Вона може говорити і чинити те, що хоче, однак по суті, як творіння, вона залежить від того хто створив її. Вона може твердити, що її заманеться, проте вона не може бути нерелігійною. Навіть найзапекліший атеїсти. Про те релігійність сучасної людини таїться в надрах її буття. Тому вона не шукає втіхи, полегшення не жадає зовнішнього культу, відкидає приписи та накази. Але що ж допоможе людині дати відповідь на її прагнення і пошуки, визволити її від самої себе? Це мусить бути хтось, хто перевищує усі людські сили, земні створіння. Хтось, хто близький людині, але водночас безконечний та далекий. Це мусить бути хтось, що може в повні любити, наповнити людину відчуттям захищеності, хто може вислухати нас, кому ми можемо довірити наші просьби, на кого можемо у всьому покластися. Хтось, хто стане певністю у наших не певностях.

Проте, життя сучасної людини має триосновні труднощі. По-перше, вона шукає чогось, скажімо – щастя, але немає чіткого уявлення про те чого  вона, власне кажучи, прагне. Вона кидається за тим що обіцяє її задоволення. По-друге, вона не знаходить когось хто б сказав її, що означає оця гонитва. По-третє, її потрібна відвага, щоб піти до того, хто кличе її, піти слідом за ним.

Аналізуючи двохтисячолітню історію соціально-духовного середовища, яке оточувало людей, в якому вони жили, було, в основному, релігійним, хоча неоднорідним. Істино віруючі люди на всіх етапах історичного розвитку не розмірковували надто багато, не аргументували  теоретично та абстрактно свою віру. Вони лише передавали те що самі відчули та пережили, бачили та пізнали. Вони переконували простими словами, а перш за все – своїм життям. Їх життя було пройняте однією ідеєю: Ісусом Христом, Господом, який навчав, оздоровляв, робив чуда, а перш за все – любив, любив аж до смерті на хресті.

Недивно, що християнство змогло так поширитись в умовах жорстоких переслідувань і сьогодні стало релігією найвищої цивілізації. Ота сама цивілізація, яка так рясно розвинулася завдяки християнству, перетворилась у грізну перешкоду для віри в Христа. Не сама цивілізація а спотворене її використання призвело до кризи релігійності.

Христос завжди залишається таємницею. Ми можемо розпізнати Його лише тоді, коли він дає себе пізнати. Всі намагання дійти до Ісуса дорогою доказів закінчуються невдачею. Пізнати Христа – це ласка, яку ми отримуємо через Святого Духа. Передумовою цієї ласки є довір’я, яке на перший погляд видається ризиком, свого роду сміливим припущенням. Проте цей ризик стане цілком справедливим лише тоді, коли ми вже повірили в Христа, коли ми вже з ним. Лише тоді нам стає зрозуміло, настільки важливою була наша згода повірити Христові. Пізнання Христа збувається у такій мірі. Настільки ми зуміли віддати себе Богові, перемагаючи всякі вагання, докладаючи зусиль, щоб зустріти Христа. Проте коли ми починаємо його шукати, він іде нам на зустріч. Наше завдання – це почин, бажання, а це означає – просити, кажучи як Фома: «Господь мій і Бог мій!»(Ін. 20, 28).

У нашому світі серед інфляційних ідеологій, слів, понять та всяких містичних і релігійних вчень, де очі засліплені і вуха приголомшені, людина не знає, кого слухати. Нині непотрібні докази та агітації – людина немає на це ні часу, ні бажання. Те, що вражає сучасну людину, - це конкретні приклади, життя, яке відповідає переконанням та словам. Життя, повне посвяти та служіння ближньому, покірне та сумирне, самопосвята заради тих, що в нужді. До цього і закликає нас Христос. Коли ми чинимо так, то люди дивуються, звідки береться така сила для жертвенності. Один американський журналіст розповідає, що бачачи як мати Тереза лікувала та перев’язувала смердючі рани одного пацієнта, він зауважив: «Чогось подібного я б  не робив і за мільйон доларів!». На це мати Тереза влучно відповіла: «Я – теж». Тільки любов до Христа дає їй і її сестрам сили до такої посвяти.

Не менш ніж колись, і сьогодні найпереконливішим доказом є життя, яке приваблює і показує де правда. Нинішній світ нікого так не потребує, як святих людей, котрі повірили в Бога та віддалися йому безумовно. Вони є найкращим доказом існування Бога Божої любові. Усі ми запрошені стати святими. Саме такими, якими нас хоче бачити Бог даючи нам стільки дарів. Немає більшого щастя. Ніж стати співробітниками Христа-Бога, що чинити разам з ним людей щасливими. Виникає питання: «То чому я неповинен стати цим співробітником».

Бог поставив нас у цьому часі. Значить для нас – це найкращий і най важливіший час. Яким би не був цей час, ми саме у ньому отримали дар стати дітьми Божими, його помічниками, щоб вести людей до безконечного блага, яке є сенсом нашого існування. Коли людина зробить Христа ціллю та змістом свого життя, то все інше – мораль, заповіді Божі, моління, приписи Церкви та ніше – стануть само собою зрозумілою річчю.

Людина яка переступила поріг ХХІ століття це людина яка не знає Христа, не вірити в нього але тужить за ним. В той час коли кількість віруючих зменшується постає прірва між поглядами християн стосовно того, яку позицію слід зайняти, щоб вивести християнство із скрутного становища, в якому перебуває релігія. Дехто бажає, щоб християнство стало більш прогресивним, ліберальним, відкритим для світу, щоб більше пристосовувалося до цивілізації. Інші притримуються думки, що слід залишитися вірними своїй традиції, зберігаючи Святе письмо, втілюючи християнство у практику з послідовною строгістю.

Якщо вірність Євангелію – безумовна передумова справжнього християнства, то ця вимога залишається актуальною і сьогодні. Христос обіцяв нам свого Духа, який учитиме нас розуміти Христове Євангеліє та жити за ним. Тому ми не маємо права закостеніти в уявних упевненостях, а повинні читати знаки часу, щоб Добра Новина знаходила доступ до людських душ, які створені, прийняти Царство Боже до своїх сердець. Це Царство Боже приходить через Хреста, тому на сам перед слід шукати його. «Шукайте Царство Боже та його справедливість, а все інше вам докладеться» (Мт. 6, 33).

Коли християни віднайдуть Христа та цілковито йому віддадуться, то обнова християнства стане зайвою, адже основою є ніщо інше, як тільки його присутність у нас, нашому серці. Християнство – це він. Він нас обновлює, зцілює, ощасливлює, перемінює, удосконалює. Наше шукання Христа – слабке, нерішуче, нетривке. Воно підлягає сумнівам та хитанням. Мабуть людина хотіла б вірити, але вона немає відваги. Вона бажає певності. Проте не самовпевненість і не самодостатність виведуть нас із тупику вагань. Ми не зможемо подолати самих себе, щоб осмілитися зустріти Христа, який іде до нас. Проте саме він зможе допомогти нам, якщо ми викликнемо до нього: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий змилуйся наді мною!». Оцей благальний зойк шукає допомоги у посередництві Пресвятої Богородиці, просячи її: «Пресвятая Діво Марія, мати Христа Бога, молися за нас грішних тепер та в годину нашої смерті. Амінь». Тоді наше прохання звучить так, як у того євангельського Батька: «Вірою, поможи моєму невірству»(Мк. 9, 24). Тобі звершиться чудо нашої зустрічі з Христом.

прот. Василь Ліщук

 

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3