Опубліковано: Субота, 03 березня 2012, 18:36
Перегляди: 2082
сайт про Гоа
интересные факты
все о моде

 

Поза сумнівом, Слово Боже не може зникнути і втратити коли-небудь свою силу та авторитетність. Так само і людське слово не зникає безслідно, але залишає свою визначену дію на тому, хто його виголошує і на тому, кому воно направлене. Ось тому людське слово має таке важливе значення. Про це Христос говорить в Євангелії: « … за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь в день судний» (Мф.12.36).

Слово, виголошене людиною, може оживити а може й вбити людину, про що свідчить премудрий Соломон: « .. уста, які зводять наклеп – вбивають душу» (Прем.1.11).

Під впливом образи людина може навіть захворіти фізично, не говорячи, навіть, про важкі моральні наслідки. Велика сила слова, котре виходить з благочестивого, смиренного серця: воно смиряє гордих і пом’якшує жорстокосердих. Слово Боже вказує на важливість свого слова, і, особливо, в час Святої Чотиридесятниці, закликає, щоби ми просили Господа кожен, сам за себе: « Поклади, Господи, охорону устам моїм…» (Пс.140.3). Благодать Божа зберігає силу слова, а гріх розтліває його. Апостол Яків говорить з цього приводу так: «Не повинно бути, браття мої, щоби з тих самих уст виходило благословення і прокляття. Хіба витікає з одного джерела солодка і гірка вода?» (Як.3.10-11).

Для правильного керівництва словами, в своєму соборному посланні до християн, святий апостол Петро дає настанову: «Не відплачуйте злом за зло; … навпаки, благословляйте, пам’ятаючи, що ви до того і покликані, щоби успадкувати благословення» (1 Пет.3.9).

Справедлива відплата за неправдиві слова, діла, чи думки, неправдиво направлені в сторону християнина належить не нам, а самому Богові, адже за словами св.ап.Якова лише Він: «Єдиний Законоположник і Суддя, Котрий може спасти і погубити. Ти ж хто такий, що осуджуєш ближнього? (Як.4.12).

Як правило, різноманітні обмовляння ближнього приходять на думку людині тоді, коли вона знаходиться в стані заздрості або гніву, про що чітко говорить Об’явлення Боже: « Пожадливість .. народжує гріх .. Бо гнів людський не чинить правди Божої» (Як.1.15, 20).

Святі отці дуже обережно ставились до пояснення сутності гріха, котрий називається «осудженням», адже в людському, недосконалому розумі є небезпека підміни понять. Про це говорить великий учитель Церкви святий авва Дорофей: « Одна справа злословити, інше – осуджувати, ще інше – викривати». З цього випливають визначення: викривати, означає сказати про людину: вона обманула, чи розгнівалась, впала в блуд, чи зробила щось інше. Така ось людина злословила ближнього, бо говорила про нього в стані гніву, додаючи образи. А осуджувати, як пояснює єп.Варнава (Бєляєв) у своїй праці «Основи мистецтва святості», - значить сказати про людину, перебираючи на себе роль судді, котрий виносить остаточний вирок з усього її життя: такий ось обманщик, крадій, блудник, і т.д.

Владу суду, кінцевою метою котрого є винесення  справедливого рішення над людиною, котра явно веде гріховний спосіб життя на землі належить, виключно, Церкві Христовій, в уособленні її Предстоятеля та Священного Синоду в межах Помісної Церкви, в особі керуючого єпископа в межах єпархії йому ввіреної Господом через Предстоятеля Помісної Церкви, та настоятеля над паствою в особі окремої громади, до котрої приставив його для служіння керуючий архиєрей. Про авторитетність церковного суду Спаситель чітко говорить в Євангелії (Мф.18.17).

В час Великого Посту не зайвим було б зупинитись у дослідженні природи ще одного великого гріха, котрий прямо має демонічне єство – злорадство. Лише біси можуть радіти падінню і погибелі людини. Ось що говорить Священне Писання, а через нього, звісно, Сам Господь: « Не належало б тобі, злорадісно дивитись на день брата твого … Не належало б радіти за синів Іуди в день гибелі їх і розкривати уста в день бідування … Бо так, як ти вчинив, так вчинено буде і з тобою; відплата твоя повернеться на голову твою» (Авд.1. 12, 15; Притч.24,19; Пс.34,26).

Таким є вирок Слова Божого злорадству. Злорадство полягає в тому, що людина радіє поширенню, розширенню, перемозі зла над добром, а духовне радування – в тому, що вірний веселиться за перемогу над злом, припинення його і тріумфальною перемогою над ним Христа і Церкви. Радість демонічна (злорадство), полягає в тому, що людина радіє біді, в котру потрапив її ближній. Слід зауважити, що і християни іноді радіють погибелі нечестивої людини, вірніше, того зла і неправди, котру вона несла в собі, вважаючи його незаперечним правилом свого життя. З цього приводу Церква Христова на віки віків встановлює з цього приводу особливі дні та богослужбові чини в честь посоромлення та низверження єретиків, але не самому їхньому нещастю радіє, а духовно торжествує великою радістю перемоги добра і правди, не від того радіє, що злі люди духовно загинули, а радіє через те, що життя навколо очистилось від скверни злочестя та богохульства. Про такий стан апогею добра над злом гарно говорить св. Іоан Золотоустий, про образно зображаючи картину, в котрі батько дивиться, що синові роблять надріз, радіючи не тому, що син терпить біль, а тому, що він зціляється. Можна, також, для порівняння суті радості зла над добром і навпаки, навести відомий євангельський приклад диявольського радування нечестивої Іродіади, котре з’явилось під час споглядання на мертву голову святого Іоана Хрестителя, вважаючи його своїм ворогом, та євангельської радості Церкви Божої, коли наглою, ганебною хворобою та смертю, не від людських рук, загинув Арій, найзліший ворог Церкви та богохульний єретик.

За зовнішніми ознаками обидві радості мають спільність, а за своєю природою та сутністю – протилежно різняться. Один настрій душі (у християн) природній, а інший, - зрощений людиною в собі за допомогою страстей, тому – протиприродній.

 

Підготував:

прот.Сергій Лучанін,

кандидат богословських наук,

член національної спілки журналістів  України,

викладач Рівненської Духовної Семінарії,

настоятель Св.Воскресенської парафії

УПЦ КП  м.Рівне     (Новий  Двір).

 

 

Нравится
беременность на 23 неделе
сайт на joomla 3