joomla

Рівноапостольні Мефодій та Кирил, учителі Слов’янські

433_6Святі Мефодій та Кирило жили у IX столітті. Народилися вони у македонському місті Солуні (територія сучасної Греції) й належали до багатої та знатної родини. Старший з братів, святий Мефодій, полишивши державну службу, прийняв чернецтво та оселився в одному з монастирів, де проводив час у пості, молитві та вивченні Святого Письма.

Молодший з братів, святий Костянтин (Кирил - чернече ім'я святого), що вирізнявся винятковими здібностями, виховувався разом з малолітнім імператором Михаїлом III. Він вивчав граматику, арифметику, музику, астрономію, філософію, риторику. Знайомство з творами святителя Григорія Богослова викликало у нього захоплення богослів'ям. Молодий філософ завжди перемагав у диспутах з іновірцями, захищаючи християнське віровчення.

Подальше життя святий Костянтин присвятив Богу і разом із своїм братом жив у монастирі, готуючись до апостольського служіння. Святі брати сприяли поширенню християнства серед хозар, у Болгарії, Моравії (сучасна Чехія) та Панонії (сучасна Угорщина). Святий Костянтин створив слов'янський алфавіт, відомий під назвою "кирилиця", та переклав святе Євангеліє з грецької мови на слов'янську. Рівноапостольні Костянтин і Мефодій переклали слов'янською мовою Апостол, Псалтир, Часослов, Служебник, започаткували богослужіння для слов'янських народів рідною мовою. 

Великі християнські вчителі зустріли шалений опір латинського духовенства, яке стверджувало, що богослужіння слід звершувати лише трьома мовами - єврейською, грецькою та латиною. 

Святий Костянтин упокоївся 14 лютого 869 року на 42-му році життя у Римі, прийнявши перед смертю чернечий постриг з ім'ям Кирил. Він заповідав брату продовжити поширення Слова Божого серед слов'янських народів.

Після смерті брата святий Мефодій став єпископом Моравії та Панонії. Саме тут, незважаючи на переслідування та утиски з боку латинського духовенства, він завершив переклад Святого Письма слов'янською мовою. Святий продовжував Євангельську проповідь серед слов'ян та охрестив чеського князя Боривоя, його дружину княгиню Людмилу та одного з польських князів. Відчуваючи наближення смерті, святий Мефодій благословив своїх учнів Горазда, Наума, Климента, Ангеларія та Лаврентія на продовження просвітницької діяльності серед слов'янських народів. Святий рівноапостольний Мефодій упокоївся 6 квітня 885 року.

Святі рівноапостольні Мефодій та Кирил, а також їхні ученики та послідовники були причетні до поширення християнської проповіді на західноруських землях. Відомо, що після упокоєння святого Мефодія у 886 році понад двісті його кліриків було вигнано латинським духовенством з Моравії. Продовжуючи місіонерську діяльність святого Мефодія, його учні спромоглись утворити православну єпархію, яка охоплювала собою Панонію, Моравію, Чехію, Галичину та частину Волині. Є певні відомості про їхню діяльність на Північному Закарпатті, приблизно до річки Стрий і верхньої течії Бугу. Це дає підставу для припущення про перші паростки християнства на цих теренах вже у другій половині IX століття. Найдавніша галицька єпископська кафедра була заснована близько 906 року та знаходилась у Перемишлі.

За переданням, учні святих Мефодія та Кирила перенесли на Західну Русь чудотворну ікону Божої Матері, яка пізніше одержала назву "Белзька", або "Ченстоховська", і до 1382 року перебувала в Галичині. Цією іконою святитель Фотій, Патріарх Константинопольський, благословив рівноапостольних братів на велику справу просвіти слов'янських народів.

" Мефодієву єпархію" було примусово ліквідовано у 966 році, коли під тиском Риму та Німеччини Польща прийняла католицизм. Справа святих братів занепала серед західних слов'ян, проте вона знайшла своє продовження серед південних слов'ян, а через них і у східних. 

Пам'ять святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, учителів Слов’янських, святкується 11 (24 за н. ст.) травня, 14 (27 за н. ст.) лютого, 6 (19 за н. ст.) квітня та разом з Собором всіх святих землі Волинської 10 ( 23 за н. ст.).

Рівноапостольний Великий князь Володимир

002-0170Святий князь Володимир - онук святої рівноапостольної княгині Ольги та син князя Святослава Ігоровича. У ранньому віці святий князь Володимир був запрошений на правління новгородцями, а в 980 році почав княжити у Києві. В 981 році він здобув велику перемогу над польським князем Мешком І і повернув захоплені поляками західноруські прикордонні міста Перемишль, Белз, Волинь, Холм та Червень. Князь Володимир був мудрим правителем та хоробрим воїном, але найголовнішою справою його життя стало запровадження на Русі християнства.

Зібравши численне військо, Володимир вирушив на південь та захопив грецьке місто Корсунь (Херсонес) у Криму. Від візантійських імператорів Василія та Костянтина князь-язичник вимагав руки їхньої сестри, царівни Анни. У разі відмови він погрожував завоювати столицю Візантії - Царгород. Імператори погодились віддати свою сестру за Володимира, але за умови, що той прийме християнську віру.

Після свого хрещення та одруження із царівною Анною князь повернувся до Києва, де відпустив усіх своїх численних жінок та наложниць, охрестив синів, знищив ідолів, а найважливішого з них, Перуна, звелів скинути у Дніпро. Багато бояр і дружинників, наслідуючи князя, прийняли хрещення.

1 серпня 988 року, освятивши молитвою води Дніпра, грецьке духовенство, очолюване першим Митрополитом Київським святителем Михаїлом, охрестило велику кількість киян, що зібралися на березі річки, яка стала духовною купіллю нашого народу.

Прийняття християнської віри сприяло об'єднанню давньоруських земель, розквіту християнської культури, розвитку писемності, архітектури, створенню шкіл. Сам князь Володимир, прийнявши християнство, дуже змінився: став привітним та милостивим, будував лікарні та притулки для бідних, відпускав на волю рабів, влаштовував трапези для знедолених.

Святий рівноапостольний князь Володимир сприяв поширенню християнства по всій Русі. Як свідчить „Повість временних літ", князь Володимир „Повели рубити церкви и поставляти по містом, идеже стояху кумири...И нача ставити по градом церкви..., и люди на крещеніе приводити по всім градом и селом". За сприяння князя Володимира, його синів та митрополитів Київських Михаїла і Леонтія, були утворені єпископські кафедри у Новгороді, Чернігові, Ростові, Білгороді.

У 992 році святий князь Володимир відвідав Волинь, де навернув до християнства місцевих мешканців. У літописі ця подорож описується так: „У 992 році Володимир ходив до Дністра з двома епископами, багатьох людей повчав, хрестив, і збудував в землі Червенській місто, в своє ім'я - Володимир і церкву Пресвятої Богородиці збудував, залишивши тут єпископа Стефана, і повернувся з радістю".

Князь Володимир призначив на Волинський престол свого сина Всеволода, якому підкорялась не лише Волинь, але й усі галицькі землі аж до передгір'я Карпат.

Великий князь „посла священники, заповідая сином своім, да кождо во области своей повелит учити и крестити людей и церкви ставити; еже и бисть". Священики, надіслані першим єпископом Володимир-Волинським Стефаном (болгарином), хрестили не лише мешканців Волині, але й галичан. Так, трудами святого рівноапостольного князя Володимира земля Волинська, разом з усією Київською Руссю, була просвітлена Святим Хрещенням, а наші предки увійшли у сім'ю християнських народів.

Упокоївся святий князь Володимир 15 липня 1015 року і був похований у збудованій ним Десятинній церкві. У 1635 році святитель Петро Могила, Митрополит Київський і Галицький, віднайшов під руїнами Десятинної церкви чесну главу святого князя. Вона зберігалася в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври до його зруйнування у 1941 році. Нині частка мощей Хрестителя Русі зберігається у храмі всіх Преподобних Печерських Києво-Печерської Лаври.

Пам'ять святого рівноапостольного Великого князя Володимира, у святому хрещенні Василія, святкується 15 (28 за н.ст.) липня та 10 ( 23 за н. ст..) жовтня в день пам’яті Собору всіх святих землі Волинської.

Рівноапостольна Велика княгиня Ольга

imagesДо числа угодників землі Волинської зараховується і свята рівноапостольна княгиня Ольга. Відомо, що свята Ольга стала князювати після смерті її чоловіка князя Ігоря (945-957 рр.) до повноліття сина Святослава. Вона не відразу просвітилася світлом Христовим.

Після смерті князя Ігоря, якого вбили древляни, Ольга та її син Святослав були охоплені великою скорботою. Та древляни вбивши Ігоря думали вже яким чином стати володарями всієї Русі. Але відомо як княгиня розправилась із вбивцями її чоловіка. Врешті решт древляни повністю були підкорені княгинею Ольгою. А древлянська земля з містами Коростенем, Овручем, які здавна входили і входять до Волинської землі стали підвласні Ользі.

Повністю змінилась рівноапостольна княгиня Ольга просвтившись Святим Хрещеня. Одні літописи свідчать, що вона охрестилась в 955 році у Константинополі в Патріарха Полієвкта. Інші заперечують це, посилаючись на книгу імператора Констянтина VII Порфірородного. Він писав, як 957 року урочисто приймав княгиню Ольгу, але він нічого не згадує про її хрещення. Навпаки княгиня згадується вже як охрещена, як така, що прибула з власним священиком Григорієм.

Свою любов до Христа блаженна Ольга прищепила своєму онукові Володимирові, який пізніше і став Хрестителем Русі. Шанування рівноапостольної Ольги відоме на наших землях з найдавніших часів. Відомо також про нетління святих мощей Великої княгині Ольги, про те вони безлідно зникли після Батиєвої навали на Київ і зараз не відомо де вони спочивають.

Пам’ять святої рівноапостольної княгині Ольги вшановується 11 ( 24 за н. ст.) липня, в Неділю другу, після П’ятдесятниці, разо з Собором всх святих землі Української та 10( 23 за н. ст ) коли Церква прославляє всіх Волинських святих.

підготував прот. Миколай Капітула