joomla

Благовірний Ярополк Ізяславович, князь Волинський і Галицький
3456Благовірний князь Ярополк (у Святому Хрещенні - Петро) був онуком святого благовірного князя Ярослава Мудрого, сином Великого князя Київського Ізяслава та польської князівни Гертруди-Єлисавети. Ще у юнацькому віці благовірний князь Ярополк допомагав батькові у де­ржавних справах. Так, у 1070 році він очолював військовий похід проти князя Всеслава Полоцького та примусив його примиритися з великим князем Київським.

У 1073 році князь Ізяслав був вимушений залишити великокняжий престол своєму брату Святославу і разом із сім'єю шукати притулку спочатку в Польщі, а потім у Німеччині. Втративши надію на допомогу польського короля Болеслава II та німецького імператора Генріха IV у боротьбі за київський уділ, князь Ізяслав вирішив звернутись по допомогу до папи Римського. У 1075 році він направив до Риму посольство, яке очолив благовірний князь Ярополк.

Прибувши до Риму, князь Ярополк, як вірний син, від імені батька просив папу Григорія VII вплинути на західних монархів. Проте незабаром князь переконався у безсиллі папи у справах, що стосувалися Русі, та збагнув всю помилковість сподівань батька на користолюбного римського первосвященика.

Тим часом справи на Русі повернулися таким чином, що у 1077 році Ізяслав знову сів на княжий престол у Києві. Благовірний Ярополк став князем Вишгородським та брав участь у військових походах разом із батьком, дядьком Всеволодом та його сином Володимиром Мономахом.

Після загибелі князя Ізяслава Великим князем Київським став Всеволод. За вірну службу він передав у володіння благовірному князю Ярополку Волинь та Галичину. Шість років княжив Ярополк у мирі та спокої. Благовірний князь вважався людиною освіченою, дуже лагідною, скромною та побожною. Щороку десяту частину своїх статків благовірний князь Ярополк жертвував на київську церкву Пресвятої Богородиці. За переказом, він завжди просив собі у Господа такої смерті, яка спіткала святих князів Бориса та Гліба, щоб власною кров'ю спокутувати свої гріхи.

У 1084 році князі з династії Ростиславичів позбавили Ярополка княжого престолу. На допомогу благовірному Ярополку прийшов двоюрідний брат - Володимир Мономах. За дорученням батька, Київського князя Всеволода, він повернув Ярополку Волинь та Галичину. Однак спокій тривав недовго. Вже у 1085 році князь Всеволод передає Ростиславичам Перемишль та Теребовлю, які на той час були частиною галицького уділу благовірного князя Ярополка. Довідавшись, що Ярополк нібито збирається походом на Київ, Всеволод відрядив на Волинь Володимира Мономаха, який захопив у полон жінку та матір князя Ярополка. Сам князь Ярополк вимушений був втекти до Польщі. У 1086 році благовірний князь Ярополк повернувся на Русь і примирився з Володимиром Мономахом, після чого знову став князем Волинським та Галицьким. Цього ж року князю Ярополку довелося вирушити до Звенигорода Галицького, і коли, під час тривалої подорожі, він відпочивав на возі, один із дружинників зарубав його мечем. Безвинно скривджений братами, пограбований та вигнаний ними, благовірний князь Ярополк прийняв жорстоку смерть. Сталося це 21 листопада 1086 року. З того, що вбивця утік до Перемишля, де на той час князював один з Ростиславичів - Рюрик, виникли підозри про причетність Ростиславичів до цього вбивства.

Тіло вбитого князя повезли спочатку до Володимир-Волинського, а потім - до Києва, де поховали у церкві святого апостола Петра.

Пам'ять благовірного Ярополка, у Святому Хрещенні Петра, князя Волинського і Галицького, святкуеться 22 листопада (5 грудня за н. ст.); 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором всі святих землі Волинської.


Преподобний Варлаам, ігумен Києво-Печерський

2345Преподобний Варлаам, перший ігумен Печерський походв із знатної київської родини. Його батько Іван Вишатич був київським тисяцьким, а дід Вишата і прадід Остромир-воєводами. Преподобний ще в юному віці прийшов до Печерького монастиря і просив преподобного Антонія постригти його у Ангельський образ. Преподобний Антоній доручив преподобному Никону постригти його в ченці з іменем Варлаам. Довідавшись про це батько силою забрав сина з печер а преподобні отці Печерські на чолі з преподобним Антонієм мали великі неприємності від князя київського Із’слава Ярославича. Але незважаючи на все це преподобний Варлаам повернувся до печер і коли число братії досягнуло 12-ти чоловік він, незважаючи на свій молодий вік був поставлений преподобним Антонієм ігуменом над братією Печерської обителі. Коли ченців збільшилось до 20-ти преподобний Варлаам за благословенням святого Антонія в 1062 році збудував над печерами малу дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Б.огородиці.

В той час великий князь Ізяслав Ярославич збудував у Києві велику муровану церкву на честь вмч. Димитрія і заклав біля неї монастир, який пізніше став відомий під назвою Михайлівського Золотоверхого. Князь запросив преподобного Варлаама стати ігуменом цієї обителі. Як в Печерському, так і вЗолотоверхому монастирях він просдавився великими подвигами працюючи на ниві Христовій для спасіння людських душ. Преподобний також перебував з паломництвом на Святій землі, де придбав все потрібне для свого монастиря, але по дорозі назад захворів і упокоївся у Зимненському Святогорському монастирі, що на Волині в 1065 році.

Нетлінні мощі преподобного Варлаама спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Пам’ять святкується 19 листопада ( 2 грудня за н. ст), в Неділю другу, після П’ятдесятниці з Собором всіх Українських святих, Неділю другу Великого посту, зі всіма преподобними Печерськими, 28 ( 11 жовтня за н. ст.) в числі преподобних отців Печерських, що в Ближніх печерах спочивають і з усіма святими землі Волинської 10 ( 23 за. н. ст.).

Преподобний Стефан, ігумен Печерський, єпископ Володимир-Волинський

1234Народився преподобний Стефан близько 1040 року і походив з боярського роду. У молодому віці він прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі і став улюбленим учнем преподобного Феодосія Печерського. Незабаром його призначили доместиком, тобто керівником монастирського хору. За дорученням свого духовного наставника преподобний Стефан виголошував проповіді під час богослужінь.

У 1074 році братія Печерського монастиря одностайно обрала преподобного Стефана своїм ігуменом. Преподобний Феодосій заповів преподобному Стефану закінчити будівництво новозакладеної мурованої церкви, що той і виконав, а крім того, розбудував монастир та огородив його дерев'яною стіною. Преподобний Стефан перевів ченців у новозбудовані келії, а кількох залишив у печерах для поховання спочилої братії та щоденного звершення богослужінь в пам'ять про померлих ченців та жертводавців обителі.

У 1078 році з невідомої причини братія виступила проти преподобного Стефана, і він був вимушений залишити монастир. Тоді, за підтримки побожних бояр, преподобний Стефан вирішив збудувати нову обитель. Для цього він обрав місце, що знаходилося неподалік від Печерського монастиря і мало назву Коловського урочища. Монастир був збудований на честь положення ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні, але проіснував він недовго. У 1096 році, під час нападу половців на Київ, монастир був вщент зруйнований.

Ігумен Коловського монастиря був дуже шанованим, і, коли звільнилася кафедра єпископа Володимир-Волинського, на це місце волею Великого князя та Митрополита Київського Іоанна III у 1090 році був поставлений преподобний Стефан.

У ті часи духовна влада єпископа Володимир-Волинського поширювалася не лише на Волинь, але й на всі галицькі землі аж до Карпат. Згідно з літописними даними, мешканці Волині та Галичини були хрещені одразу ж після киян, у 992 році, ще за часів рівноапостольного князя Володимира. Духовна єдність Волині та Галичини проіснувала приблизно 150 років (від 992 до 1141 року), тобто до часу, коли на південно-західних землях історичної Русі з'явилося Галицьке князівство.

На Володимир-Волинській кафедрі преподобний Стефан відзначився багатьма добрими справами. З метою розповсюдження християнського вчення він часто подорожував землями Волині та Галичини. Не лише словом, а й ділами він допомагав бідним та убогим, слідкував за дотриманням духовенством церковного уставу. Преподобний Стефан був вимогливим до себе та вів життя суворого постника. За словами сучасника, своїй численній пастві преподобний служив „любов'ю, словом, житієм, смиренням і чистотою".

Перебуваючи у Володимир-Волинському, преподобний Стефан приїжджав до Печерського монастиря, зокрема в 1091 році був присутнім на віднайденні мощей преподобного Феодосія Печерського. Після цієї духовної урочистості преподобний Стефан знову повернувся на свою кафедру, де протягом трьох років звершував подвиг святительства, „многія добродітелі на успіх словесному сі стаду сотворив, іх же ради обрітеся достоін неувядаємаго слави вінця".

Добрий пастир землі Волинської відійшов до Господа 27 квітня 1094 року і був похований у Володимир-Волинському кафедральному соборі.

Пам'ять преподобного Стефана, ігумена Печерського, єпископа Володимир-Волинського, святкується 27 квітня (10 травня за н. ст.); 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором всіх святих землі Волинської; у Неділю другу Великого посту із Собором всіх преподобних Києво-Печерських.

підготував прот. Миколай Капітула