joomla

Святитель Амфілохій, єпископ Володимир-Волинський

IMG_02_tn__Про те, де і коли народився святитель Амфілохій, відомостей немає. Відомо, що на Волинську кафедру він був поставлений Митрополитом Київським Никифором у 1105 році. Вірогідно, що святитель Амфілохій був пострижеником Києво-Печерського монастиря, як і більшість тогочасних архієреїв Древньоруської Церкви.

Як і його попередники, святитель Амфілохій духовно опікувався Волинню та землями сусідньої Галичини. Святитель вирізнявся високим благочестям, був істинним пастирем словесного стада. Упродовж сімнадцяти років архієрейського служіння святитель Амфілохій, долаючи труднощі, подорожував єпархією, намагаючись усюди утверджувати віру, мир та порядок.

У ті часи на землях Західної Русі дедалі більшого розмаху набували князівські міжусобиці, зупинити які іноді вдавалося лише єпископам. У ролі такого примирителя довелося виступати й святителю Амфілохію. Коли у 1117 році київський князь Володимир Мономах пішов із війсь­ком на князя володимирського Ярослава за те, що той погано поводився із своєю дружиною - онукою Мономаха, лише своєчасне втручання Святителя запобігло початку масштабної міжусобиці.

Але, коли через рік Ярослава прогнали з міста і він 1121 року повернувся з найманими польськими та угорськими військами, святитель Амфілохій був вимушений залишити Волинь та повернутися до Києва під захист Великого князя.

Святитель Амфілохій прагнув завершити своє життя у милих його серцю печерах Києво-Печерського монастиря, звідки він був покликаний на святительський подвиг. У 1122 році святитель Амфілохій "в пещери приставися" та "к лику преподобных притчен".

Через сто років, коли татаро-монгольські орди спустошили Київ та Печерську обитель, мощі святителя Амфілохія були втрачені.

Пам'ять святителя Амфілохія, єпископа Володимир-Волинського, святкується 28 серпня (10 вересня за н. ст.) із Собором преподобних отців Києво-Печерських, котрі у Дальніх печерах; 10 (23 жовтня за н. ст.) із Собором всх святих землі Волинської та у Неділю другу Великого посту із Собором Всіх преподобних отців Києво-Печерських..

Свята, праведна діва Юліанія, княжна Ольшанська, Дубровицька

133423981Свята праведна діва Юліанія походила із знатного роду князів Дубровицьких-Ольшанських. Вона була донькою князя Юрія Ольшанського відомого фундатора Києво-Печерської Лаври, який жив у першій половині XVI ст. Багато відомостей про коротке земне життя святої невідомо. Знаємо, що вона була слухняною і смиренною, вела чистий спосіб життя, мала велику любов до ближніх. З невідомих причин праведна діва упокоїлась у ранньому віці, маючи 16 років від народження. Як дочка фундатора Печерського монастиря праведна Юліанія була похована в цій святій обителі. За свої чесноти свята була прославлена Господом нетлінням її мощей, від дотику до яких люди зцілялися від різних хвороб.

Чесні мощі діви Юліанії були знайдені на початку XVII ст. при печерському архимандриті Єлесеї Плетенецькому. Копаючи могилу біля великої Успенської церкви ченці випадково натрапили на нетлінні мощі молодої діви, її тіло було одягнене в дорогий одяг, на пальцях рук виблискували золоті перстені, на голові був дівочий вінець із смарагдів. Герб князів Дубровицьких-Ольшанських і срібна дощечка з надписом, вказували на те, що це була Юліанія княжна Ольшанська. Святу вбрали у новий одяг і поклалиу соборній церкві, але без почестей.

Коли Київський митрополичий престол посів великий святитель Церкви Петро Могила, то при цьому митрополитові розпочалося належне шанування пам’яті святої Юліанії. Приводом цьому послужило чудесне видіння. Праведна Юліанія з’явилась святителю Петру в числі святих дів і дорікала йомуза неналежне шанування її. Під керівництвом і за участю митополита Петра Могили мощі святої праведної діви Юліані, княжни Ольшанської були перенесені на почесне місце в Соборній церкві. Було встановлено пам’ять її святкувати 6 ( 19 за. н. ст) липня.

Праведна діва Юліанія є однією з найбільш шанованих святих Волинської землі. Правосланий люд шанує її як велику заступницю і покровительку рідного краю. Пам’ять Святої Юліанії вшановується ще в Неділю другу, після П’ятдесятниці разом з собором всіх святих землі Української, в Неділю другу, Великого посту, в день пам’яті всіх преподобних Печерських, що в Ближніх печерах 28 вересня ( 11 жовтня н. ст ) і вдень пам’яті всіх святих землі Волинської 10 ( 23 за н. ст.) жовтня.

Святитель Петро, ігумен Ратнівський, Митрополит Київський( Московський) і всієї Руси

svjatitel_PetrСвятитель Петро був уродженцем Галицько-Волинського князівства і походив із благочестивої сім'ї. Досягнувши повноліття, юнак виявив бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху він був рукоположений у пресвітера.

У монастирі майбутній Святитель навчився писати ікони і робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують написані святителем Петром ікони Божої Матері "Петровську" і "Новгородську".

Згодом ієромонах Петро вирішив усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишив монастир та оселився неподалік Львова на березі ріки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області). Тут він поставив келію для себе, а згодом і невелику церкву для братії, що оселялася біля нього. Незабаром поруч з його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.

Святитель Петро, виконуючи обов'язки ігумена Спаської обителі, був для братії дбайливим батьком, повчаючи і словом, і прикладом свого богоугодного житія. Він був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, і коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.

Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, котрий разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.

У 1303 році, стараннями князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково. Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме це стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, як і Київські, канонічно підпорядковувалися Константинопольському Патріарху.

Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відрядив до Константинополя ігумена Ратенського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Але Патріарх Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і всієї Русі.

Митрополит Петро жив спочатку у Галичі, а потім у Києві. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Так син Галицької Русі став першим митрополитом Московським.

Затвердившись на митрополії, Святитель з ревністю та любов'ю піклувався про зміцнення побожності своєї пастви. Незважаючи на фізичну слабкість і небезпечне на той час подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчаючи вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.

Руська земля тоді ще була в підлеглості у татар, і добробут її залежав від волі ханів. У 1313 році на ханський престол зійшов новий хан Узбек, що прийняв магометанську віру. Святитель Петро вирушив до Орди і був ласкаво прийнятий ханом та зумів отримати від нього грамоту, що не лише підтверджувала колишні права духовенства, але й додавала нових.

Теплі дружні стосунки склалися у святителя Петра з князем Московським Іоанном Калитою. Святитель передбачав майбутню велич столиці Північної Русі. Він забажав перенести свою кафедру із спустошеного татарами Києва до Москви, де князь Іоанн, з благословення Митрополита, у 1326 році заклав новий кам'яний Успенський собор. У цьому ж храмі, біля жертовника, Святитель облаштував свою гробницю.

Святитель Петро відійшов до Господа 21 грудня 1326 року. Мощі Святителя, від яких з часу його поховання здійснилась безліч чудес, нині спочивають в Успенському соборі Московського Кремля. Канонізація святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, була здійснена у 1339 році його наступником митрополитом Феогностом.

Пам'ять святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, чудотворця, святкується 21 грудня (3 січня за н. ст.); 24 серпня (6 вересня за н. ст.); 5 (18 за н. ст.) жовтня; у Неділю перед 26 серпня (8 вересня за н. ст.) із Собором Московських святих; 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором Волинських святих та у Неділю другу після П'ятидесятниці із Собором всіх святих землі Української..

підготував прот. Миколай Капітула