joomla

Преподобний Іов, ігумен Почаївський

11f819209219Іоанн Залізо, майбутній ігумен та чудотворець Почаївський, народився близько 1551 року на Покутті у Галичині (Коломийщина) у заможній шляхетській сім'ї. Коли хлопцеві виповнилося десять років, він став послушником Угорницького Спаського монастиря, в якому після відбут­тя послуху став ченцем з ім'ям Іов. Вже в молодому віці він дивував всіх чернечими подвигами, а коли досяг повноліття, був висвячений у ієродиякона, а після того - у ієромо­наха. У ЗО років преподобний прийняв схиму.

Близько 1584 року завдяки добрій славі преподобний Іов був запрошений князем Костянтином Острозьким на посаду ігумена Дубенського монастиря на Волині. Цим монастирем він керував близько 20 років, у тяжкі часи, коли польський уряд почав нав'язувати православним Західної Русі унію з Римом. Під духовною опікою преподобного Іова у монастирі діяло братство, яке відстоювало права православних.

Десь на межі XVI-XVII століть преподобний Іов вирішив здійснити свій давній намір - віддатися молитвам та роздумам у спокійному, тихому місці. Він звернув увагу на Почаївську гору "здавна світлістю чудес многих осяяну". Незабаром братія обрала преподобного Іова ігуменом, і на цій посаді Преподобний пробув близько п'ятдесяти років, до самої своєї смерті. Він запровадив у монастирі чернечий устав преподобного Феодора Студита, упорядкував щоденне життя монастиря, започаткував регулярні богослужіння. За часів ігуменства преподобного Іова слава про монастир, де перебували чудотворна ікона Божої Матері та відбиток її святої стопи, поширилася по всьому Православному світу. Сам ігумен був відомий як скромна і добра людина, великий аскет та подвижник. Часто, заховавшись від світу у маленькій печері, він довго і гаряче молився. До того ж він був зразком працьовитості: власними зусиллями він виростив навколо обителі сад та викопав глибоку криницю і два ставки.

Після смерті покровительки монастиря Анни Гойської її онук і спадкоємець Андрій Фірлей пограбував монастир і навіть забрав звідти чудотворний образ Божої Матері. Більше ніж 25 років преподобному Іову довелося судитися з Фірлеєм, щоб повернути святиню. Але ще до завершення судової справи, з Божою допомогою, чудотворний образ було повернено до монастиря, а згодом, за рішенням суду, було повернено й вкрадене майно.

Преподобний займався літературною діяльністю та заснував у монастирі друкарню, в якій видавалися книги духовного змісту. В 1620 році преподобний Іов брав участь у Київському Соборі, що постановив "твердо стояти в Православній вірі Східній, навіть не думати про відступлення до унії... і до того ж нахиляти весь православний народ". Під цією постановою стояв підпис: "Іоанн Залізо, ігумен Почаївський".

У 1649 році завдяки преподобному Іову побожні Федір та Єва Домашевські зробили щедрий внесок на користь монастиря. На їхні кошти у Почаївському монастирі була збудована нова мурована церква на честь Пресвятої Тройці, в якій і зберігався чудотворний образ Божої Матері.

Упокоївся преподобний Іов 28 жовтня 1651 року, коли йому виповнилося сто років. Мощі його були віднайдені 1659 року Київським митрополитом Діонісієм.

У 1675 році турки оточили Почаївський монастир. На третій день облоги, під час читання акафіста, над монастирем з'явилася Сама Цариця Небесна, перед якою на колінах молився преподобний Іов. Турки відступили. Святиню було врятовано.

У 1721 році Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони шанували, але доступ паломників до мощей Преподобного припинили. Проте через 20 років чудеса преподобного Іова змусили уніатів допустити віруючих до святині.

У 1831 році уніати Волинського краю були возз'єднані з Православною Церквою. Мощі Преподобного знову були урочисто відкриті для поклоніння, а Почаївський монастир було проголошено Лаврою.

Пам'ять преподобного Іова, ігумена Почаївського, святкується 28 жовтня (10 листопада за н. ст.); 28 серпня (10 вересня за н. ст.); 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором всіх святих землі Волинської та у Неділю другу після П'ятидесятниці із Собором всіх святих землі Української.

Преподобний Мефодій Почаївський

1254Згідно із переданнями, ще наприкінці XII ст. біля Почаївської гори жив благочестивий чоловік, якого звали Туркул, і володів навколишніми землями. Сталося так, що уві сні йому з’явилась Божа Матір, в невдовзі до нього прийшов досить поважного віку чернець з Афону, на ім’я Мефодій. Із розповіді Туркула про те диво, чернець зрозумів, Богоматір обрала Почаївську гору за місце свого перебування і тут треба ставити монастир. А щоб залишити там якусь побожну пам’ятку, Мефодій на високій липі очистив від кори частину стовбура й написав образ Пресвятої Богородиці. Розповіді Мефодія про Святу Гору Афон посіяли в душі Туркула бажання віддати Почаївську гору під обитель для ченців.

Невдовзі Мефодій повернувся знову на Афон, а в Туркула також виникло бажання подорожувати по Святих місцях. Вірогідно він побував у Києві, а потім відбув на Афон. Там розповів про своє рішення отцю Мефодію та умовив його повернутися у Волинський край.

Зрозумів отець Мефодій, що заснувння чернечої обителі на Почаївській горі покладається саме на нього. У 1219 році вони разом повернулися з Афона, а вже наступного року завдяки праці 12-ти будівників були споруджені монастирські келії й церква Преображення господнього. Її й освятив отець Мефодій, який і став першим настоятелем цієї обителі. Це був невеликий пустинно-жительний монастир, туди ж вступили і 12 будівників

Настоятель монастиря багато працював і на освітній ниві. Він заснував школу, у якій було зібрано багато рукописних книг, склав пояснення до Нового Завіту під назвою « Учительна Євангелія». Упокоївся преподобний Мефодій у 1228 році. Є всі підстави вважати преподобного Мефодія засновником Почаївської Лаври. Його пам'ять вшановується  в числі всіх святих землі Волинської 10 ( 23 за н. ст) жовтня, та у Неділю другу після П’ятдксятниці з Собором всіх Українських святих.

Преподобний Амфілохій Почаївський

_____Схиігумен Амфілохій народився у селі Мала Іловиця Волинської губернії (нині Шумський р-н Тернопільської обл.) у благочестивій багатодітній родині Головатюків і був названий у Святому Хрещенні Яковом.

У 1912 році Яків Головатюк був покликаний до війська, де у часи Першої Світової війни виконував обов'язки фельдшера. Наприкінці війни Яків потрапляє до австрійського полону, а у 1919 році з Божою допомогою повертається додому й допомагає батькам по господарству.

У 1925 році Яків стає послушником у Почаївській Свято-Успенській Лаврі. Гідно виконуючи різні послушання, він удостоївся постригу з ім'ям Іосиф. Дуже швидко по всій Волині пронеслася слава про отця Іосифа як суворого подвижника, вправного костоправа та цілителя. До старовинних стін Лаври рушили селянські вози із хворими не лише з Волині, але й з Буковини, Бессарабії та Галичини.

По молитвах отця Іосифа зцілювались невиліковно хворі. Багатьох людей втішав батюшка у скорботах та життєвих негараздах. Особливо багато людей приходило до отця Іосифа для зцілення від душевних недуг та звільнення від злих духів.

Уникаючи людської слави, отець Іосиф намагався приховувати від людей даний йому Богом дар зцілення. Він часто казав: "Ви думаєте, що я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і по своїй вірі".

Після війни, коли почали посилюватися гоніння на Церкву, отець Іосиф мужньо викривав безбожність та утверджував людей у Православній вірі. Старець говорив: "Велике щастя, що Господь сподобив нас народитись у Православній вірі та бути православними".

У часи, коли влада намагалася перетворити Лавру на музей, отець Іосиф був одним з натхненників народного опору беззаконню. Монахи, прості віруючі та паломники піддавались репресіям, засланню та ув'язненню. Першим вирішили закрити для богослужінь Троїцький собор, який своєю візантійською архітектурою та внутрішнім оздобленням особливо дошкуляв безбожникам. Отець Іосиф цілодобово служив у Троїцькому соборі акафісти та молебні над хворими. За це він був ув'язнений у психіатричній лікарні, з якої зміг вийти лише завдяки допомозі своїх духовних чад. Після цього він оселяється у свого племінника в рідній Іловиці, де під час тяжкої хвороби приймає схиму з ім'ям Амфілохій.

Після одужання отець Амфілохій продовжує приймати людей, що приїздять до нього з усієї України, Грузії, Молдавії, Середньої Азії та Далекого Сходу. Горе, яке переповнювало людські серця, отець Амфілохій переживав, як власне. У літній час старця щодня відвідувало понад 500 осіб. Після молебнів він запрошував усіх до величезного столу на братську трапезу, після якої виконувалися церковні піснеспіви та духовні канти.

Отець Амфілохій передбачив свою смерть. Кілька разів його намагалися отруїти, але милістю Божою отрута не завдавала шкоди старцю. За чотири місяці до своєї смерті він із сльозами сказав: "Ой, як страшно буде, коли замерзла земля вдарятиметься у покришку гробу!". 1 січня 1971 року він відійшов до Господа. Вірою і милосердям до стражденних отець Амфілохій став живим прикладом благочестя і любові, залишивши про себе пам'ять в серцях віруючих.

Через 30 років, під час яких не припинялися чудесні зцілення на могилі старця, його святі мощі були знайдені нетлінними. Чин прославлення преподобного Амфілохія, за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви ( Московського Патріархату), було здійснено 12 травня 2002 року у Свято-Успенському соборі Почаївської Лаври. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату преподобний Амфілохій ( Головатюк) Почаївський , теж був занесений до місяцеслова.

Пам'ять преподобного Амфілохія Почаївського святкується 19 грудня (1 січня за н. ст.); 29 квітня (12 травня за н. ст.); 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором Волинських святих та у Неділю другу після П'ятидесятниці із Собором всіх святих землі Української.

підготував прот. Миколай Капітула