joomla

«Вітаю  вас… Акила й Прискила з домашньою Церквою вашою

гаряче вітаю у Господі вас»

(1Кор. 16. 19)

Домашня Церква - це сім'я, в якій спасаються, і яка спасає. Це цеглина, з якої складається сама Церква. Більше того, Церква, яку заснував на землі Христос, є Свята і вона є взірцем для кожної домашньої Церкви. Про це говорить ап. Павло у своєму посланні до Ефесян: «Чоловіки, - любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5. 25). Саме так, бо шлюб - це один із шляхів до спасіння, другий - це чернецтво, а третього нам не дано.

vinshannjaТаке розуміння усієї ваги народження та формування молодої сім'ї, як домашньої Церкви, повинно спонукати наше суспільство загалом, і духовенство зокрема, до більш відповідального ставлення до цього священного Союзу, адже на практиці відбувається по-іншому. Якщо у маленькому селі, де всі один одного добре знають, установилися певні традиції і звичаї, які допомагають сформувати певні ідеали і розуміння цього Таїнства, то в містечку чи місті нема такої чіткої традиційно-звичаєвої структури, тому святенник-духівник, як правило, молодят бачить на Таїнстві Шлюбу «перший і останній» раз, тим самим втрачаючи зв'язок із новоутвореною домашньою Церквою.

Глянувши на статистику складених шлюбів та розлучень, можна вжахнутися. Для прикладу, в нашій Рівненсько-Острозькій єпархії за минулий 2009 рік було дано дозвіл на церковний розвід 96-ти парам. А за перше півріччя 2010 року - вже 84 розлучених, 8 справ на розгляді, і підчас того, як я брав ці дані, прийшла ще одна молода жінка, яка цікавилась переліком необхідних документів для оформлення церковного розлучення.

Якщо взяти статистичні дані по Володимирецькому району нашої області, то для порівняння маємо таку картину: у 2010 році за перше півріччя було зареєстровано 167 шлюбів та 47 розлучень, у 2009 році за такий самий період 185 шлюбів та 46 розлучень і у 2008 році – 174 шлюбів та 34 розлучень.

Знову ж таки, згідно статистичних даних, найкритичніший період у шлюбі це 1 - 9 років, адже на цей термін припадає найбільша кількість розлучень - близько 30%.

Причому, не завжди ті, які вінчалися, подають на церковний розвід. Це відбувається пізніше, коли вони знаходять собі іншу пару і виявляють бажання знову одружитися.

Звичайно, якщо проаналізувати таку стрімку динаміку збільшення відсотків розлучень, то ми знайдемо не тільки причини матеріального формату (фінансові труднощі, відсутність зайнятості, виїзд за кордон на заробітки), але й духовно-моральну складову – і зокрема відсутність розуміння: а що ж таке Шлюб?

Коли приходять наречені на бесіди, то на моє перше запитання: «Навіщо ви одружуєтеся?», як правило, після хвилинного мовчання, відповідає, зауважте, наречена: «Ну ми ж любимо один одного!». Потім вона звертає свій погляд на нареченого і так ствердно: «Правда?!», а наречений киває головою, підтверджуючи слова майбутньої дружини.

В принципі, щоб виправити критичну ситуацію замало старань лише самого пастиря. Потрібний комплексний підхід. Адже майбутній чоловік чи жінка, ще будучи дітьми, найперше формуються у власних сім'ях, і, спостерігаючи, по волі і неволі, відносини своїх батьків, наслідують їх потім у власній сім'ї. Дуже добре, якщо вони побачать добрий приклад. А якщо ще підуть разом з батьками до храму, і будуть читати Святе Письмо, твори Святих Отців та іншу духовну літературу (що сьогодні звучить фантастично), все це б точно посприяло у формуванні ідеалів християнського подружжя.

Звичайно, приклад парафіяльного священика, його сім'ї, має дуже важливий наочний вплив на формування уявлень у парафіян: а який же повинен бути Шлюб. Бо як ми можемо навчати інших, як вирішувати їх життєві проблеми, коли власні вирішити ми не в змозі. Саме власний досвід і власний приклад будуть найкращим доказом і аргументами у спілкуванні із сімейними парами.

Коли молоді люди виявили свідоме бажання поєднатись у Таїнстві Шлюбу, їм потрібно не тільки повідомити батьків, але й їхнього парафіяльного священика, більше того, провести з ним декілька бесід, і почути відповіді на запинання, які в майбутніх молодят обов’язково будуть.

Після Таїнства Шлюбу, священик завжди звертається до молодої пари із повчальним  словом. Це дуже важливо, особливо тепер, коли майже завжди на Таїнстві є присутня відеозйомка, і слова настанови сказані духівником тепер будуть почуті не тільки в реальному часі, але і в майбутньому, під час перегляду.

Крім того, мій попередник на парафії запровадив анкетування для наречених. В цій анкеті молодята вказують свої дані (адресу, телефони та іншу інформацію), щоб потім можна було завітати та побачити, як вони ладять і живуть...

Пригадується, як на моїй попередній парафії під час святкування Водохреща, я зайшов до одної домівки, де всі ікони були розміщенні лише в одній охайно прибрані кімнаті. Розговоривши родину, я довідався, що це особлива кімната, адже вся сім'я там молиться ранком і ввечері, а на великі релігійні свята звершує святкові трапези. Діти ж відкрили мені свій секрет: якщо вони зроблять якийсь проступок, то можуть уникнути покарання, зайшовши саме до цієї кімнати, бо тут ніколи ні на кого навіть голос не підвищують.

Це поодинокі родини, які зберегли традиції своїх домашніх Церков, в яких вони зростали. Загалом, наш народ завдяки тоталітарно-комуністичному режиму майже втратив цей священний зв'язок між поколіннями, які через традиції, як провідники, передавали духовно-моральний досвід наступним поколінням. Такі традиції виникли внаслідок благодатного впливу Церкви на домашню Церкву, і плекались вони багато століть. Церква, як спільнота віруючих, і домашні Церкви були одним цілим і доповнювали один одного. Наука Христова не закінчувалась у храмі, там вона лише починалась. А далі на допомогу Церкві приходили дідусі та бабусі, вони вчили онуків молитися, водили до храму, а останні, доживши до старості, вчили і вели вже своїх онуків. Але, за період гонінь в СРСР, таке покоління було втрачено. Пішов збій. Це і є причиною того, що сучасна молодь не в храмах, бо їх в дитинстві бабуся не привела до нього, бо і сама в ньому не була.

Ще одна важлива проблема, яка як ніколи на часі – це проблема батька, як голови сім'ї. Ще в Старому Завіті сказано: «… і до мужа твого пожадання твоє, - а він буде панувати над тобою» (Бут. 3. 16). А в Новому Завіті ап. Павло говорить: «отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка!» (Еф. 5. 33); і ще : «бо чоловік – голова дружини, як і Христос голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому» (Еф. 5. 23-24). Святитель Іван Золотоуст, коментуючи вище наведені цитати із Святого Письма, підмітив: «чоловік і жінка рівні перед Богом і рівні у всьому між собою. Але на нього – чоловіка, покладається більша відповідальність. Бо не для того прийшла жінка до тебе, покинувши свого батька і матір, щоб терпіти образи…, тому ти чоловіче даватимеш відповідь перед Богом, який встановив Священний Шлюб і вручив тобі жінку».

На жаль, на сьогодні чоловіки неохоче беруть на себе цю відповідальність. Це дуже добре видно в наших храмах, де на молитві стоять, як провило, в більшості не чоловіки, а жінки. Пригадується, ще під час навчання в НУ «Острозька Академія» у 2004 році, до нас під час чергової пари зайшов гість із США і попросив хвилинку уваги, щоб донести цікаву інформацію. Виявляється, навіть в Америці знають про цю проблему у нашому суспільстві. Цей чорношкірий проповідник десь з пів години пояснював, як же важливо, щоб була повноцінна сім'я, в якій би був на своєму місці батько.

Бо коли чоловік не виконує своїх обов’язків у сім'ї, то їх починає виконувати жінка. А чоловік, знову ж таки, як правило, не знаходить іншого виходу, як сховатися від відповідальності та реальності за чаркою, другою... . Домашня Церква стає пеклом.

Дана проблема, як і багато інших, розхитують і так слабкий сімейний човен. Виникають раз по раз конфлікти, і чоловік та жінка не можуть знайти вже спільної мови. Не відчуваючи своєї причетності до Церкви, вони, як правило, за порадою звертаються не до Неї, а до своїх батьків. Батьки в свою чергу, як правило, займають сторону своїх дітей, тим самим ще більше поглиблюючи непорозуміння.

Це справді багатогранна проблема, яка не вирішитися за день, чи за рік. Тому, хочеться вірити, що з Божою поміччю Церква-Матір знов зможе виховати ціле покоління, яке б виховало вже наступне, і відродило ці древні обірвані традиції. Завершити своє слово хочу словами Святішого Патріарха Філарета, який сказав: «ми, як духовенство, не можемо самі вирішити усі проблеми сучасної домашньої Церкви, але ми зобов’язані зробити все від нас залежне».

Cвященик Михаїл Льода,

Володимирецьке благочиння

(Доповідь на Православному пастирсько-просвітницькому форумі в Києві, 29. 07. 2010 р.)