joomla

З благословення Високопреосвященнійшого Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького, другого дня Трійці, 9 червня, у свято Святого Духа, відбулася нова подорож від Свято-Покровського кафедрального собору для дітей і батьків недільної школи. Цього разу група рівнян, під керівництвом завідувачки недільної школи Мирослави Хоміцької, з паломницькою поїздкою відвідала сусідню Хмельниччину. Паломники побували в Старокостянтинові, в обласному центрі – місті Хмельницький, у державних історико-культурних заповідниках «Межибіж» і «Самчики», а також у Шепетівці. Традиційно наші паломницькі поїздки починаються молитвою та добрими напутніми словами, не стала винятком і ця подорож.

Дорогою до Хмельницького наша група зупинилася у місті Старокостянтинові та відвідала ранкове богослужіння в одному із храмів міста. Також у Старокостянтинові, поряд із храмом, є пам’ятник князю Василю-Костянтину Острозькому (1526-1608рр.), який був відомим суспільним і релігійним діячем свого часу.

Місто Хмельницький знаходиться на березі річки Південний Буг, це – сучасний економічний і культурний центр Поділля. Населення міста становить близько 270 тисяч чоловік. У багатьох людей місто Хмельницький асоціюється з одним із найбільших в Україні базарів, який тут знаходиться. Проте, рівняни мали можливість переконатися, що у Хмельницькому є багато соборів, храмів і церков, відтак, це також духовне місто. Тут знаходяться православні, греко-католицькі, римо-католицьці храми, а також дві діючі синагоги. До 1954 року місто носило назву Проскурів, тому головною вулицею міста зараз є пішохідна вулиця Проскурівська. Екскурсію містом для нас проводив хмельничанин пан Ігор, який цікаво та змістовно розповів про місця, де ми побували.

Найперше ми відвідали храм Різдва Пресвятої Богородиці, який розміщений в самому центрі міста. Храм має округлу форму та цікаву, понад 200-літню історію. Саме тут дуже гарно зустріли наших паломників, незважаючи на те, що храм належить до юрисдикції УПЦ МП, з великою теплотою і любов`ю віднеслися до нашої паломницької групи, а діток почастували смачними солодощами.

Потім ми відправилися до Свято-Покровського кафедрального собору УПЦ МП. Настоятель собору – митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній. 

Ми також побували у Свято-Георгіївському храмі, що знаходиться в мікрорайоні Дубово. Це колишня церква Петра і Павла (побудована в 1897-1898 рр.), яка за царської Росії була полковою церквою. Саме тут служив відомий російський письменник Олександр Купрін. Події, описані в його відомому творі «Поєдинок», відбуваються саме у Проскурові. Біля цього храму планується побудувати великий духовний центр для занять із молоддю та дорослими.

Ще однією зупинкою у Хмельницькому став Свято-Андріївський кафедральний собор УПЦ КП. Настоятель собору – митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній. Це велика гарна цегляна будівля, виконана у традиційних кольорах. Будівля собору по праву вважається однією із окрас Хмельницького.

Після відвідин обласного центру, ми відправилися за 30 км до смт Меджибіж, що в Летичівському районі Хмельницької області. Саме там знаходиться державний історико-культурний заповідник «Межибіж» з однойменною фортецею. Меджибізький замок –пам’ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі ренесанс. Це друга за популярністю фортеця Хмельницької області (після Кам’янець-Подільської).

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір’я замку має довжину 130 м, найбільшу ширину (з західного боку) – 85 м, його площа становить 0,75 га. Товщина мурів – до 4 м, висота у найвищих місцях – до 17 м. Нині основними пам’ятниками архітектурного ансамблю є: діюча церква Святого Миколая Чудотворця (Замкова церква) УПЦ КП, Офіцерська башта, Лицарська вежа, Північна вежа, палацовий комплекс. На території заповідника працюють три музеї, один із них – музей голодомору 1932-1933 рр., експозиції якого не можливо дивитися без сліз. А з оглядового майданчика Північної вежі відкривається чудова кругова панорама селища Меджибіж.

Якщо про Меджибізьку фортецю ми чули і знали, то відвідування історико-культурного заповідника «Самчики» стало для нас справжнім відкриттям. Така краса, а це – палацово-парковий ансамбль, що має територію 20 га, – знаходиться у селі Самчики Старокостянтинівського району! Це поселення відоме із середини XVI століття і називалося воно Замчики. Землі тоді належали князю Костянтину Острозькому. Музей-садиба у селі Самчики належить до найкращих пам’яток стилю в країні. Палац є одним з найкраще збережених, що дало змогу облаштувати тут музей-садибу.

Сьогодні заповідник є об’єктом природно-заповідного фонду України. Парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Самчиківський парк» та пам’яткою історико-культурної спадщини України – палацово-парковим ансамблем – маєток Самчики. У цьому маєтку неодноразово знімались фільми. Зокрема, тут було знято багато сцен серіалу «Зачароване кохання», а у 2013 році – серіалу «Вовче сонце», вихід якого на телеекрани планується на 2014 рік. У масовках до фільму часто з’являються місцеві селяни.

Дорогою додому ми відвідали римсько-католицьку парафію «Воздвиження Святого Хреста» у Шепетівці. А саме – монастир Братів менших францисканців провінції Святого Архангела Михаїла в Україні (члени римо-католицького ордену Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким, автором «Гімну до Сонця»). Отець Фаустин, який є монахом-священнослужителем, люб’язно розповів нам про уклад монастирського життя, про свою діяльність, а також провів для нас екскурсію монастирем. Зокрема, він зауважив, що родом із Вінничини, з католицької сім’ї. Вирішив стати монахом-францисканцем. Донедавна служив у Житомирі, тепер його перевели до Шепетівки. Усіх рівнян-паломників у монастирі пригостили печивом та соком.

Такі паломницькі поїздки насправді виявляють і показують справжню любов між усіма християнами, навчають нас терпимості та відкривають для нас нові незвідані місця. Тож ми будемо й надалі організовувати подібні поїздки до різних куточків України.

Закінчилася наша паломницька поїздка подякою Господу і бажанням нових зустрічей у паломництвах, якщо на те буде Божа воля.

Оксана Скібіцька,
учасниця паломницької поїздки