Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 25 березня 2011, 22:48

Перегляди: 2162

З благословення Митрополита Рівненського і Острозького Євсевія, в с. Велике Поле Березнівського району, що на Рівненщині, розпочала свою діяльність нова парафія УПЦ КП. На зборах жителів сіл Велике Поле і Велика Купля, які відбулися 6 березня під головуванням благочинного парафій УПЦ КП Березнівського району протоієрея Мирослава Синиці, було вирішено зареєструвати статут релігійної громади і розпочати будівництво парафіяльного храму.

12 березня відбулося перше богослужіння українською мовою. Незважаючи на те, що богослужіння відбулося під відкритим небом, у ньому взяли участь більше 70 чоловік: учителі місцевої школи, батьки і діти. Люди старшого віку не могли стриматися від сліз радості, слухаючи молитву і Слово Боже рідною мовою.

Отець-благочинний виголосив проповідь, у якій сказав:

«Блаженні гнані за правду, бо їх є Царство Небесне…» – такими словами утішав колись Спаситель світу тих людей, які були переслідувані і страждали за істину. Такими словами і я хочу звернутися сьогодні до вас, дорогі браття і сестри. Ці слова я підібрав не випадково, бо знаю про ваше сумне минуле. Вірю, що ви маєте усі можливості змінити своє теперішнє і забезпечити своїм дітям краще майбутнє.

Людина завжди шукала істину. Шукав її і Понтійський Пілат, який питав у Христа: «А що є істина?», - і розіп’яв Його на хресті! Шукають її і сучасні «пілати», які розпинають нашу Неньку-Україну, не даючи їй піднятися з колін. Шукають, але не можуть знайти, бо Спаситель світу говорить: «Я є дорога і істина, і життя… без Мене не зможете зробити нічого. Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, бере свій хрест і йде».

Дванадцять Галілейських рибаків, які повірили і пішли за Христом, змінили не тільки своє життя, вони змінили хід людської історії, і на уламках Римської імперії заснували нову формацію людей – Церкву Христову.

Батько неправди – диявол і сатана, який від створення світу противився істині, відразу пішов у шалений наступ, щоб знищити Церкву – як стовп і утвердження істини. Він діяв підступно і жорстоко. Довгих триста років Римська імперія потопала у крові мучеників. Серце стискається від болю, коли читаєш про арени Колізею. Осатаніла від виду крові юрба прагне вина і видовищ, на арену виводять християн, жінок і дітей, і випускають на них хижих звірів, яким тижнями не давали їсти…

Яких тільки тортур не придумували слуги диявола, щоб зламати дух християн, але на місце одного мученика ставали сотні нових, ніхто і ніщо не могло зламати їхнього духу, їхньої любові до Христа, Який запевняв, що пекельні сили не переможуть Його Святої Церкви.

Хто приймав смерть за Христа, той отримував вінець мученика у Божому Царстві. Мученики є найближчими до Божого Престолу. Тому, що Бог є любов, а мучениками стають з любові до Бога. Хто не любить Бога, той ніколи не віддасть за Нього свого життя.

Ми повинні знати, що дуже велику частину мучеників за Христа складають наші браття-українці. Сьогодні деякі засліплені і позбавлені любові люди ведуть мову про Церкву: правильну і не правильну, канонічну і не канонічну. Хочеться запитати у них, «отих обкрадених сліпих невольників» (Т. Шевченко), а за яку Церкву мільйони українських людей були вивезені в Сибір, тисячі священиків розстріляні і закатовані по тюрмах? За яку Церкву більшість із вас були репресовані і з рідної землі переселені на Полісся?

За ту Церкву, в якій був український дух. Яка плекала і примножувала рідні українські традиції, яка з материнською любов'ю і теплотою кормила своїх діточок духовним молоком, яка готова була сама терпіти і страждати, лиш би її діточкам було добре.

Ваші діди і прадіди любили свою матір – Церкву – понад життя. Вони розуміли, що Церква – то є душа народу. Вони не уявляли собі, як можна жити без душі, адже людина без душі втрачає Божий образ і Божу подобу.

Наші діди це розуміли, але не розуміємо цього ми, їхні внуки і правнуки! Є у нашого Кобзаря такий вислів: «Славних прадідів великих, правнуки погані…». Один із сучасних українських поетів, використавши ці слова як епіграф, написав такого вірша:

Були в нас прадіди як леви,

Були й пропали задарма,

Даремно бідкатися, де ви?

Завзяті лицарі, нема.

Перевелися безіменно,

В поріддя правнуків своїх,

Що в бізнесмени й яничари

Пішли, оскверняючи їх.

Їх не лякають ні руїни,

Ні храми підняті з руїн,

Якби могли то осквернили б,

Весь світ, приречений на скін.

І тільки прагнуть, щоб устигнуть

Пожити весело й не зле,

Не знали прадіди, яких-то

Їм Господь правнуків пошле.

Не знали й тішилися ними,

Бо як би знали, то підряд,

Усіх напевно ще малими,

Їх потопили б, як щенят.

Тому, дорогі браття і сестри, щоб ми не були отими поганими правнуками великих і славних прадідів, ідімо дорогою, яку вказує нам Христос. Він кличе нас: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас… Пізнайте істину і вона зробить вас вільними». Амінь.

Прес-служба Рівненської єпархії