joomla

Великою кількістю святинь славиться наша рідна Українська земля. Та особливе місце серед Українських земель займає Богомбереженна Волинь, прославлена подвигами преподобних Іова, Мефодія та Амфілохія Почаївських, Феодора і Констянтина князів Острозьких, праведної діви Юліанії, княжни Ольшанської та інших угодників та чудотворців що потрудилися на її духовному лузі.

Волинська земля, ще з часів древньої Русі, одна з перших була просвічена світлом Христової істини. Відразу ж після прийняття християнства тут почали будуватися і зростати численні монастирі та храми – осередки духовності та просвічення нашого народу.

Вагоме місце серед святинь Волинської землі спрадавна займає Свято-Успенська Почаївська Лавра відзначена особливою присутністю Пресвятої Богородиці, Яка в давнину з’явилася на Почаївській горі у вогняному стовпі і залишила слід Своєї правої стопи. Від цього сліду почало витікати цілюще джерело живої води, споживаючи котру, люди з різних країв отримують зцілення. Приваблюють до Почаївської Лаври велику кількість паломників і інші лаврські святині: Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, мощі преподобних Іова та Амфілохія. Пам’ятаючи про велике духовне значення Почаївської обителі з міста Рівного до Почаївських гір вирушила паломницька група. Ця проща відбувалася 15 червня з благословення Високопреосвященнійшого Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького і була організована паломницьким центром «Воскресіння».

Під час паломництва прочани відвідали, не тільки Почаївську Лавру, але й Свято-Духівський скит Почаївського монастиря, Божу гору, а також Джерело Святої праведної Анни.

Паломницька група змогла прикластись до лаврських святинь: Чудотворного образу Пресвятої Богородиці, стопи Божої Матері, мощей преподобних Іова та Амфілохія Почаївських.

Потім паломники вирушили до Свято-Духівського скиту. Історія Свято-Духівського скиту сягає сивої давнини, коли тут подвизався преподобний Мефодій Почаївський. На одній з Почаївських гір, пізньої осені 1197, Мефодій спорудив маленьку капличку. А 1219 року на вершині тієї гори був закладений монастир з храмом Преображення Господнього. Монастир відрізнявся строгістю чернече життя; настоятель обителі Мефодій був для братії прикладом у молитві та трудах.

Слава святої обителі, овіяної чудесами Богородиці, росла та ширилася, а сам монастир став центром духовної просвічення на Західній Русі. Тут була заснована богословська школа, а дещо пізніше і друкарня. Стіни каплички і монастирського храму були літописними сторінками обителі. Її насельники записували тут всі важливі події монастирського життя. Накреслено було і про ті лиха, які, за попущенням Господнім, не минули і монастир: два рази він піддавався руйнівним нападів, три рази лютувала морова виразка - втретє настільки жорстоко, що померли майже всі ченці. У живих залишилося тільки п'ять ченців.

Всі ці біди обрушилися на монастир в кінці ХVІ - на початку ХVII століть. Монахи переселяються до своїх побратимів на сусідню західну гору, де Матір Божа залишила слід своєї правої стопи, що виділяє цілющу воду, і де творилися чудеса від Її ікони. З переселенням братії в Почаївський монастир втрачається історія обителі преподобного Мефодія.

Щоб відновити древній монастир з запустіння, Почаївська Лавра в 1901 році заклала на місці древньої обителі теперішній скит в ім'я Святого Духа. Прочани піднімаються на скит-гору, зарослу тінистими лісовими деревами і старим садом, по насипаній дорозі, оточеній, як правоохоронцями, деревами-велетнями, безмовними свідками всієї минулої історії скиту. В стороні від дороги видно ставки. Десь тут, як свідчить передання, було джерело чистої води. На горі прочан зустрічає надвратна церква преподобного Онуфрія Великого. На просторому, рівному майданчику стоїть струнка кам'яна Свято-Духівська церква, яка своєї архітекурою нагадує древню.

Зліва від неї келії для братії, а за нею - церква в ім'я Всіх Святих і будиночок намісника скиту. Внизу під Свято-Духівським храмом розташована зимова церква на честь преподобного Серафима Саровського.

За часів атеїстичних гонінь скит був закритий. Монахів переселили в Лавру, господарство монастиря розорили, храми осквернили. Все, що являло якусь цінність, забрали тоді в місцевий музей атеїзму. Майже три десятиліття панували безбожники на скит-горі, і тільки в 1990 році відновилися богослужіння, розпочалася духовне і господарське життя монастиря.

Старанням братії монастиря відновлена надвратна церква прп. Онуфрія Великого і церква Всіх Святих, побудований братський корпус, зведена кам'яна стіна-огорожа. Братія, що прийшла сюди з різних місць нашого вітчизни для спасіння своєї душі, знову ввела тут той самий древній спільно житній устав.

На скиту Лаври рівняни змогли прикластись до чудотворних ікон Пресвятої Богородиці, великої кількості частин мощей різних святих угодників Божих. Також в храмі преподобного Серафима Саровського була можливість прикластись до мчастини мощей преподобного Серафима, вериг преподобного Микити стовпника Переяславського і до глави невідомого Києво-Печерського святого.

На Божій горі протоієреями Миколаєм Капітулою та Василієм Рудницьким було відслужено молебень до Пресвятої Богородиці і преподобних отців наших Іова та Амфілохія Почаївських. Святково і по-особливому лунав молебний спів українською мовою, що надихало паломників до щирої молитви.

Потім рівняни вирушили до джерела Святої праведної Анни, яке знаходиться в с. Онишківці. Прибувши на це святе місце всі бажаючі змогли зануритись в цілющі води джерела.

Кожна святиня має свою неповторну історію. Не є вийнятком і цілюще джерело праведної Анни, біля якого розташувався жіночий монастир. Як свідчить передання, в давнині на місці джерела стояла церква. В часи татарської навали, коли православнийц люд терпів наругу від іновірців, церква дивним чином була збережена від наруги. За переданням, вона опустилася під землю. Пройшли часи. І в селі була побудована нова церква. Проте память про святе місце зберігалась. І ця історія передавалась з покоління в покоління, поки не відбулося явлення нового чуда, котре засвідчило, що місце це є святим і що на ньому перебуває благодать Божа.

Як свідчить передання, тут з'явилася ікона святої праведної Анни, котру першими помітили діти-пастушки. Невдовзі все село дізналося про чудо і зібралося на місці появи образу. Ікона урочистою ходою була перенесена до храму. Проте на наступний день її там не виявилось: вона повернулася на місце появи. Люди подумали, що, можливо, образ не було вшановано належними почестями, селяни вдруге, уже зі священиками, відслуживши молебень, віднесли ікону до церкви. Але вранці її знову знайшли на попередньому місці. Тоді всі зрозуміли, що свята Анна сама вибрала собі належне місце і не має бажання нікуди переходити.

На місці появи ікони спочатку була побудована капличка: в ній зберігалася святиня. З того часу тут забило цілюще джерело.На протязі віків православні звідусіль приходили до джерела, щоб зануритися в його священні води та одержати зцілення від своїх недугів.

В часи масового атеїзму капличку закрили, а само джерело приховали міцною кришкою, землею та бетонними плитами. Та Господь не буває посоромленим. Вода тут пробилася і утворила джерело. Коли його знову засипали, вода вдарила з новою силою. І поряд виник потік, даруючи життя й оновлення всьому живому. Зусиллями селян були розчищені зруйноване святе джерело, оновлено фундамент у вигляді трьох потоків, якими вільно потекла вода.

В1991 році було закінчено спорудження нової кам’яної невеликої церкви на честь праведної Анни. Деревяний помост навколо джерела замінено плитами та поствлений колодязь для освячення води. З другого боку церкви облаштовано заглиблення, що називають тут озером святої Анни, в яке після молитви занурюються віруючі люди. Отримавши духовну користь і багато позитивних вражень, паломники вирушили додому прославляючи Господа Бога, дивного у святих Своїх і Його Пречисту Матір, святу праведну Анну, та славних угодників Христових преподобних Іова і Амфілохія Почаївських.

протоієрей Миколай Капітула,

головний координатор

паломницького центру «Воскресіння»