joomla
Якщо славну Дермань ми справедливо називаємо “колискою Волині”, то княжа тисячолітня Дубровиця – колиска волинського Полісся, його православний центр.
Бо саме на велике двунадесяте свято –  Різдво Пресвятої Богородиці – у Дубровиці 21 вересня 2005 року святкували тисячолітній ювілей міста. Тоді, на жаль, тепер вже блаженної пам’яті митрополит Даниїл, як мовиться, “з легкої руки” благословив це ювілейне святкування відзначити саме 21 вересня. Бо у центрі княжого міста височить православна святиня в честь Різдва Пресвятої Богородиці, яка не має собі рівних у всій навколишній місцевості, вирізняється особливою архітектурною красою. Трьохкупольна, споруджена у стилі пізнього барокко, тепер виблискує навкруги жовтою позолотою куполів. І саме на цьогорічне храмове свято виповнилось 150 років з дня освячення святині. Хоч, здається, що самому храму вже декілька разів по 150, бо не могло такого бути, щоб княжа Дубровиця, північна столиця удільного князівства, в часи свого розквіту не мала храму. Звичайно мала і, можливо, не один. Просто як зауважив Високопреосвященнійший митрополит Євсевій, ми ще не навчились точно писати історію, карбувати її, як це роблять інші народи. В їхніх історіях історичні події мають конкретні записи, а ми майже всюди додаємо до хронологічної дати слово «приблизно».
Митрополит Даниїл 21 вересня 2005 року після звершення Божественної Літургії, відкрив та освятив пам’ятник святій праведній діві Ульянії (Юліанії), княжій Дубровиці.
Щорічно, 19 липня, Православна Церква святкує день пам’яті праведної діви Юліанії, княжни Гольшанської. В церковному календарі цей день значиться як “знайдення мощей праведної діви Юліанії, княжни Ольшанської (Гольшанської)”.
Особливо шанують пам’ять про праведну діву Юліанію в Дубровиці, бо вона походить саме з цього старовинного тисячолітнього міста. Її тут називають Ульянією. 19 липня, у Дубровиці, на Свято-Різдвобогородичній парафії, завжди відпуст. І вже стало традицією, що у старовинному храмі в честь Різдва Пресвятої Богородиці, який збудований у 1865 році на кошти поміщика домбровського маєтку графа Ігнатія Де-Броель Плятера Божественну Літургію на храмове свято або в день відпусту 19 липня очолюють здебільшого владики.
З теплотою та любов’ю до цього міста, вірних чад відносився митрополит Даниїл, який, будучи керуючим Рівненської єпархії відвідав п’ять разів цей край з архіпастирським візитом. Високопреосвященнійший Митрополит Євсевій вперше відвідав Дубровицю з архіпастирським візитом на храмове свято 21 вересня 2007 року.
Свята Ульянія походить з давнього княжого роду Дубровицьких-Гольшанських, які володіли містечком Дубровиця на лівому березі річки Горинь. Перші відомості про князів з Дубровиці знаходимо в літописі 1184 року, зокрема про князя Гліба сина Юрія, правнука Михайла Святополка, який приймав в переможній битві русичів з половцями на річці Орелі, під керівництвом великого князя Київського Святослава Всеволодовича.
В XV ст. коли Волинь була в складі Великого князівства Литовського започаткували окрему гілку князів Гольшанських, які володіли Дубровицею і підписували документи як князі Гольшанські-Дубровицькі. Саме від цієї гілки походить батько св.Ульянії князь Юрій Гольшанський, відомий своїми богоугодними справами і благодійник Києво-Печерської Лаври, засновник і будівничий багатьох наших монастирів і храмів.
Житіє св.Ульянії маловідоме і збереглось лише в переказах, а з історичних джерел відомо, що упокоїлась вона на 16-му році свого земного шляху.
Документальної дати її народження і смерті немає. Найбільш вірогідною датою упокоєння є 1540 рік, хоч дослідники її життя в цьому питанні народження і упокоєння в Бозі окреслюють часовий пояс святої Ульянії між 1500-1520, 1525-1540 рр.Її коротке життя було наповнене великими і богоугодними справами, серед яких особливо виділялися добродійність, християнська любов і благотворіння, ціломудреність і послух рідним, благопривітність до нижчих за себе. За все це св.Ульянія удостоїлась небесної слави через нетління свого тіла та дару творіння чудес. Свята Українська Православна Церква називає її “прісносвітящою свічкою, єлеєм благодаті запаленою і даючою немічним зцілення”.
Похована св.Ульянія була в Києво-Печерському монастирі біля соборної церкви. За архимандритства тут Єлисея Плетенецького в 20-х ХІІІ ст. випадково натрапили під час копання ями під могилу померлої киянки на домовину, в якій знаходилось нетлінне тіло молодої дівчини. На святій була шовкова сукня, обшита золотим позументом, на пальцях дорогі перстні, на голові золотий дівочий вінець з перлів, у вухах сережки з дорогоцінним камінням. Герб князів Гольшанських і срібна пластина з ім’ям упокоєної на домовині, що вціліла, засвідчували, що то була Ульянія, дочка князя Григорія Гольшанського із Дубровиці. Але, як тільки копачі ями доторкнулися до шовкової сукні, вона розсипалась на порох. Залишилось нетлінне тіло і дорогі прикраси на руках і голові. Святу княгиню Ульянію вдягнули в новий одяг і поховали.
Свята Ульянія з’явилась йому у чудесному видінні, докоряючи за маловір’я, неувагу і не прославлення її святих мощей.
Київський митрополит Петро Могила наказав вишити особливий одяг для мощей святої, виготовити спеціальну раку та перенести їх до великої Печерської церкви, поставити поруч святих мощей першого митрополита Київського -- Михаїла. Одночасно митрополит постановив щорічно здійснювати пам’ять про св.Ульянію 6 липня (19 липня за новим стилем). Тоді ж на гробі її з’явився напис: “По волі Творця неба і землі живе в усі віки Ульянія, помічниця і велика в небі заступниця. Тут мощі – ліки всіх мук. Райські поселення собою прикрашає Ульянія, як квітка прекрасна букет”.
Тут, у центрі Дубровиці, відбулось відкриття та освячення пам’ятника княгині Анастасії-Прасков’ї Гольшанській-Заславській, також на храмове свято 21 вересня 2005 року, коли княжа Дубровиця святкувала тисячоліття.
Славний князівський рід Гольшанських причетний і до створення Української Першокниги – Пересопницького Євангелія. Саме княгиня Анастасія-Прасков’я Гольшанська-Заславська прислужилась до того, що у Пересопниці було створено цю видатну пам’ятку світової та вітчизняної культури, на якій у Верховній Раді присягають президенти України.
У день тисячолітнього ювілею у центрі міста, в парку було відкрито та освячено ще один пам’ятник -- Тарасу Шевченку. Зазначу, що в жодному райцентрі Рівненщини немає такого пам’ятника нашому, українському Мойсею, як у Дубровиці. Все тут відповідає гармонії: і розміри, і художня довершеність.
Всі освячення пам’ятників у Дубровиці, а також офіційне відкриття свята у центрі міста, звершив архиєрей нашої Української Православної Церкви – митрополит Даниїл у співслужінні із священиками Рівненської єпархії. І це цілком логічно, бо православне духовенство Церкви, московської юрисдикції боїться спільного богослужіння, бо їм суворо забороняють московські духовні зверхники.
А коли б вони і погодились на спільне богослужіння, то їх молитва, на мою думку, була б черствою, бо московські “батюшки” не мають тієї душі, яку вкладає дійсно український православний священик, величаючи і вшановуючи пам’ять видатних постатей рідної землі.
Тому УПЦ Московського Патріархату, якщо хоче бути українською, повинна відмежуватись від чужоземного впливу, перейнятися душею того народу, який утримує це духовенство, який будує, відроджує свої православні святині. І одним з перших кроків єднання повинно стати передання мощів праведної діви Ульянії, які покояться в Києво-Печерській Лаврі, у Дубровицю, в храм Різдва пресвятої Богородиці.  Ця святиня справедливо повинна бути там, де свято пройшла свій життєвий шлях.
Храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці у Дубровиці не має собі рівних не тільки у навколишній місцевості, а й у всій Рівненщині.
Великі випробування випали на долю цієї святині. У варварів-атеїстів був план підірвати її. Але Господь не допустив звершення такого злочинного наміру. Однак святиню в середині 20 століття було використано під склад солі, знищивши таким чином розписи всередині храму. Покрівля була наче решето, а стіни покрились „соляним грибком”.
Настоятель Свято-Різдвобогородичної парафії, протоієрей Данило Ковташ якось зазначив, що громада повинна не тільки відродити святиню до її первісного вигляду, але зробити її ще кращою, щоб залишити пам’ять про нинішнє покоління дубровичан на многії літа.
І свого слова священик Данило Ковташ дотримує. Приймає активну участь у відродженні святині. Його можна побачити і на куполі, де він особисто встановлює позолоченого хреста. Справжню столярну майстерність та кмітливість проявив протоієрей Данило Ковташ при проведенні риштування. Уявіть собі 45 метрову висоту храму, і весь фасад святині в риштуваннях – йдуть штукатурні роботи, пізніше цей фасад стане синьо-білим. Саме такий небесний колір має тепер святиня зсередини. І до всього є справа в настоятеля. Він особисто заготовляє в лісі жердини, працює на столярному верстаті. Навіть старшого сина задіяв при зведенні риштування. Той боявся висоти, а з допомогою батька став справжнім “верхолазом”. А основне те, що протоієрей Данило Ковташ – взірець вірного служіння Церкві. На богослужіння, які він звершує, приходять пішки вірні із сіл, які розташовані за десять-двадцять кілометрів від райцентру.
Сімнадцять років духовно опікає свою паству Данило Ковташ. За таку працю на ниві Христовій Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив протоієрея Данила Ковташа найвищою нагородою – митрою.
І цю нагороду йому під час Малого входу поклав з благословення Святійшого Патріарха владика в день престольного свята у храмі Різдва Пресвятої Богородиці. 21 вересня 2005 року тодішній керуючий Рівненською єпархією Високопреосвященнійший митрополит Даниїл.
… Я не бачив більше ніде такої урочистості традицій зустрічі владики, яка є у Дубровиці. Миряни вистеляють різнобарвними хустинками доріжку від самого входу на територію святині аж до тетраподу в храмі. І з якою побожністю жінки встеляють цю доріжку! А з ще більшою побожністю, великою вірою миряни беруть участь в богослужінні, вловлюють кожне слово з проповіді.
І коли бачиш таку сильну віру мешканців цього тисячолітнього краю, то проймається великою любов’ю до цих людей, які випили гірку чашу всіх лихоліть, полинь Чорнобиля..
Бо саме ці побожні дубровичани є сіллю землі, носіями Слова Божого, християнських православних традицій.
Скільки добрих слів в їх адресу, їхньому настоятелю, сказав під час проповіді Високопреосвященнійший митрополит Євсевій, який високо відзначив працю благочинного парафій Дубровицького райо¬ну, настоятеля Різдвобогородичної парафії, митрофорного протоієрея Да¬нила Ковташа, хористів, ак¬тивістів парафії, привітав всіх мешканців цього старовинно¬го княжого міста, яке має більш ніж тисячолітню історію! До речі, за час керівництва Рівненською єпархією цьогорічний архіпастирський візит митрополита Євсевія в Дубровицю на храмове свято був другим.
Тому храмове свято у Дубровиці було зігріте батьківською, апостольською любов’ю владики Євсевія, у всьому відчувалась урочистість та повнота. Віриться, що багатьом запали в душу повчальні настанови архієрея. А як чисто, високодуховно, піднесено виконали піснеспіви церковні хористи. Високопреосвященнійший митрополит Євсевій відзначив хористів, зауважив, що це справді професійний хор, який може своїм виконанням зачарувати не лише Дубровицю, а й бути окрасою духовних фестивалів, які проводяться не тільки на Рівненщині, в нашій державі, а також і на міжнародних фестивалях.
Високопреосвященному митрополиту Євсевію на Божественній Літургії співслужили секретар єпархії, депутат обласної ради, митрофорний протоієрей Сергій Лучанін, обласний благочинний, старший священик Свято-Воскресенського кафедрального собору собору м. Рівне, митрофорний протоієрей В’ячеслав Грицак, старший Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівного митропорний протоієрей Роман Довбета, благочинний парафій Костопільського району, настоятель Свято-Миколаївської парафії села Велика Любаша цього району, митрофорний протоієрей Андрій Кононець, благочинний парафій Дубровицього району, настоятель Свято-Різдвобогородичної парафії м. Дубровиця, митрофорний протоієрей Данило Ковташ, священики парафій Дубровицького благочиння, настоятель Свято-Миколаївської парафії села Кустин Рівненського району, протоієрей Василь Ковташ, протодиякон Сергій Кульчинський.
Після закінчення Божественної Літургії традиційно відбувся хресний хід з читанням Євангелій та окропленням освяченою водою. А також було відслужено подячний молебень та звершено помазання вірних освяченим єлеєм.
Громаду з храмовим святом привітали очільники міста і району, які подарували ікони.
Михайло Якимович,
член Національної Спілки журналістів України
Якщо славну Дермань ми справедливо називаємо “колискою Волині”, то княжа тисячолітня Дубровиця – колиска волинського Полісся, його православний центр.
Бо саме на велике двунадесяте свято –  Різдво Пресвятої Богородиці – у Дубровиці 21 вересня 2005 року святкували тисячолітній ювілей міста. Тоді, на жаль тепер вже блаженної пам’яті митрополит Даниїл, як мовиться, “з легкої руки” благословив це ювілейне святкування відзначити саме 21 вересня. Бо у центрі княжого міста височить православна святиня в честь Різдва Пресвятої Богородиці, яка не має собі рівних у всій навколишній місцевості, вирізняється особливою архітектурною красою. Трьохкупольна, споруджена у стилі пізнього барокко, тепер виблискує навкруги жовтою позолотою куполів. І саме на цьогорічне храмове свято виповнилось 150 років з дня освячення святині. Хоч, здається, що самому храму вже декілька разів по 150, бо не могло такого бути, щоб княжа Дубровиця, північна столиця удільного князівства, в часи свого розквіту не мала храму. Звичайно мала і, можливо, не один. Просто як зауважив Високопреосвященнійший митрополит Євсевій, ми ще не навчились точно писати історію, карбувати її, як це роблять інші народи. В їхніх історіях історичні події мають конкретні записи, а ми майже всюди додаємо до хронологічної дати слово «приблизно».
Митрополит Даниїл 21 вересня 2005 року після звершення Божественної Літургії, відкрив та освятив пам’ятник святій праведній діві Ульянії (Юліанії), княжій Дубровиці. Щорічно, 19 липня, Православна Церква святкує день пам’яті праведної діви Юліанії, княжни Гольшанської. В церковному календарі цей день значиться як “знайдення мощей праведної діви Юліанії, княжни Ольшанської (Гольшанської)”.
Особливо шанують пам’ять про праведну діву Юліанію в Дубровиці, бо вона походить саме з цього старовинного тисячолітнього міста. Її тут називають Ульянією. 19 липня, у Дубровиці, на Свято-Різдвобогородичній парафії, завжди відпуст. І вже стало традицією, що у старовинному храмі в честь Різдва Пресвятої Богородиці, який збудований у 1865 році на кошти поміщика домбровського маєтку графа Ігнатія Де-Броель Плятера Божественну Літургію на храмове свято або в день відпусту 19 липня очолюють здебільшого владики.
З теплотою та любов’ю до цього міста, вірних чад відносився митрополит Даниїл, який, будучи керуючим Рівненської єпархії відвідав п’ять разів цей край з архіпастирським візитом. Високопреосвященнійший Митрополит Євсевій вперше відвідав Дубровицю з архіпастирським візитом на храмове свято 21 вересня 2007 року.
Свята Ульянія походить з давнього княжого роду Дубровицьких-Гольшанських, які володіли містечком Дубровиця на лівому березі річки Горинь. Перші відомості про князів з Дубровиці знаходимо в літописі 1184 року, зокрема про князя Гліба сина Юрія, правнука Михайла Святополка, який приймав в переможній битві русичів з половцями на річці Орелі, під керівництвом великого князя Київського Святослава Всеволодовича.
В XV ст. коли Волинь була в складі Великого князівства Литовського започаткували окрему гілку князів Гольшанських, які володіли Дубровицею і підписували документи як князі Гольшанські-Дубровицькі. Саме від цієї гілки походить батько св.Ульянії князь Юрій Гольшанський, відомий своїми богоугодними справами і благодійник Києво-Печерської Лаври, засновник і будівничий багатьох наших монастирів і храмів.
Житіє св.Ульянії маловідоме і збереглось лише в переказах, а з історичних джерел відомо, що упокоїлась вона на 16-му році свого земного шляху. Документальної дати її народження і смерті немає. Найбільш вірогідною датою упокоєння є 1540 рік, хоч дослідники її життя в цьому питанні народження і упокоєння в Бозі окреслюють часовий пояс святої Ульянії між 1500-1520, 1525-1540 рр.Її коротке життя було наповнене великими і богоугодними справами, серед яких особливо виділялися добродійність, християнська любов і благотворіння, ціломудреність і послух рідним, благопривітність до нижчих за себе. За все це св.Ульянія удостоїлась небесної слави через нетління свого тіла та дару творіння чудес. Свята Українська Православна Церква називає її “прісносвітящою свічкою, єлеєм благодаті запаленою і даючою немічним зцілення”.
Похована св.Ульянія була в Києво-Печерському монастирі біля соборної церкви. За архимандритства тут Єлисея Плетенецького в 20-х ХІІІ ст. випадково натрапили під час копання ями під могилу померлої киянки на домовину, в якій знаходилось нетлінне тіло молодої дівчини. На святій була шовкова сукня, обшита золотим позументом, на пальцях дорогі перстні, на голові золотий дівочий вінець з перлів, у вухах сережки з дорогоцінним камінням. Герб князів Гольшанських і срібна пластина з ім’ям упокоєної на домовині, що вціліла, засвідчували, що то була Ульянія, дочка князя Григорія Гольшанського із Дубровиці. Але, як тільки копачі ями доторкнулися до шовкової сукні, вона розсипалась на порох. Залишилось нетлінне тіло і дорогі прикраси на руках і голові. Святу княгиню Ульянію вдягнули в новий одяг і поховали. Свята Ульянія з’явилась йому у чудесному видінні, докоряючи за маловір’я, неувагу і не прославлення її святих мощей.
Київський митрополит Петро Могила наказав вишити особливий одяг для мощей святої, виготовити спеціальну раку та перенести їх до великої Печерської церкви, поставити поруч святих мощей першого митрополита Київського -- Михаїла. Одночасно митрополит постановив щорічно здійснювати пам’ять про св.Ульянію 6 липня (19 липня за новим стилем). Тоді ж на гробі її з’явився напис: “По волі Творця неба і землі живе в усі віки Ульянія, помічниця і велика в небі заступниця. Тут мощі – ліки всіх мук. Райські поселення собою прикрашає Ульянія, як квітка прекрасна букет”.
Тут, у центрі Дубровиці, відбулось відкриття та освячення пам’ятника княгині Анастасії-Прасков’ї Гольшанській-Заславській, також на храмове свято 21 вересня 2005 року, коли княжа Дубровиця святкувала тисячоліття.
Славний князівський рід Гольшанських причетний і до створення Української Першокниги – Пересопницького Євангелія. Саме княгиня Анастасія-Прасков’я Гольшанська-Заславська прислужилась до того, що у Пересопниці було створено цю видатну пам’ятку світової та вітчизняної культури, на якій у Верховній Раді присягають президенти України.
У день тисячолітнього ювілею у центрі міста, в парку було відкрито та освячено ще один пам’ятник -- Тарасу Шевченку. Зазначу, що в жодному райцентрі Рівненщини немає такого пам’ятника нашому, українському Мойсею, як у Дубровиці. Все тут відповідає гармонії: і розміри, і художня довершеність.
Всі освячення пам’ятників у Дубровиці, а також офіційне відкриття свята у центрі міста, звершив архиєрей нашої Української Православної Церкви – митрополит Даниїл у співслужінні із священиками Рівненської єпархії. І це цілком логічно, бо православне духовенство Церкви, московської юрисдикції боїться спільного богослужіння, бо їм суворо забороняють московські духовні зверхники.
А коли б вони і погодились на спільне богослужіння, то їх молитва, на мою думку, була б черствою, бо московські “батюшки” не мають тієї душі, яку вкладає дійсно український православний священик, величаючи і вшановуючи пам’ять видатних постатей рідної землі. Тому УПЦ Московського Патріархату, якщо хоче бути українською, повинна відмежуватись від чужоземного впливу, перейнятися душею того народу, який утримує це духовенство, який будує, відроджує свої православні святині. І одним з перших кроків єднання повинно стати передання мощів праведної діви Ульянії, які покояться в Києво-Печерській Лаврі, у Дубровицю, в храм Різдва пресвятої Богородиці.  Ця святиня справедливо повинна бути там, де свято пройшла свій життєвий шлях.
Храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці у Дубровиці не має собі рівних не тільки у навколишній місцевості, а й у всій Рівненщині. Великі випробування випали на долю цієї святині. У варварів-атеїстів був план підірвати її. Але Господь не допустив звершення такого злочинного наміру. Однак святиню в середині 20 століття було використано під склад солі, знищивши таким чином розписи всередині храму. Покрівля була наче решето, а стіни покрились „соляним грибком”.
Настоятель Свято-Різдвобогородичної парафії, протоієрей Данило Ковташ якось зазначив, що громада повинна не тільки відродити святиню до її первісного вигляду, але зробити її ще кращою, щоб залишити пам’ять про нинішнє покоління дубровичан на многії літа. І свого слова священик Данило Ковташ дотримує. Приймає активну участь у відродженні святині. Його можна побачити і на куполі, де він особисто встановлює позолоченого хреста. Справжню столярну майстерність та кмітливість проявив протоієрей Данило Ковташ при проведенні риштування. Уявіть собі 45 метрову висоту храму, і весь фасад святині в риштуваннях – йдуть штукатурні роботи, пізніше цей фасад стане синьо-білим. Саме такий небесний колір має тепер святиня зсередини. І до всього є справа в настоятеля. Він особисто заготовляє в лісі жердини, працює на столярному верстаті. Навіть старшого сина задіяв при зведенні риштування. Той боявся висоти, а з допомогою батька став справжнім “верхолазом”. А основне те, що протоієрей Данило Ковташ – взірець вірного служіння Церкві. На богослужіння, які він звершує, приходять пішки вірні із сіл, які розташовані за десять-двадцять кілометрів від райцентру.
Сімнадцять років духовно опікає свою паству Данило Ковташ. За таку працю на ниві Христовій Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив протоієрея Данила Ковташа найвищою нагородою – митрою. І цю нагороду йому під час Малого входу поклав з благословення Святійшого Патріарха владика в день престольного свята у храмі Різдва Пресвятої Богородиці. 21 вересня 2005 року тодішній керуючий Рівненською єпархією Високопреосвященнійший митрополит Даниїл.
… Я не бачив більше ніде такої урочистості традицій зустрічі владики, яка є у Дубровиці. Миряни вистеляють різнобарвними хустинками доріжку від самого входу на територію святині аж до тетраподу в храмі. І з якою побожністю жінки встеляють цю доріжку! А з ще більшою побожністю, великою вірою миряни беруть участь в богослужінні, вловлюють кожне слово з проповіді.
І коли бачиш таку сильну віру мешканців цього тисячолітнього краю, то проймається великою любов’ю до цих людей, які випили гірку чашу всіх лихоліть, полинь Чорнобиля. Бо саме ці побожні дубровичани є сіллю землі, носіями Слова Божого, християнських православних традицій.
Скільки добрих слів в їх адресу, їхньому настоятелю, сказав під час проповіді Високопреосвященнійший митрополит Євсевій, який високо відзначив працю благочинного парафій Дубровицького району, настоятеля Різдвобогородичної парафії, митрофорного протоієрея Данила Ковташа, хористів, активістів парафії, привітав всіх мешканців цього старовинного княжого міста, яке має більш ніж тисячолітню історію! До речі, за час керівництва Рівненською єпархією цьогорічний архіпастирський візит митрополита Євсевія в Дубровицю на храмове свято був другим.
Тому храмове свято у Дубровиці було зігріте батьківською, апостольською любов’ю владики Євсевія, у всьому відчувалась урочистість та повнота. Віриться, що багатьом запали в душу повчальні настанови архієрея. А як чисто, високодуховно, піднесено виконали піснеспіви церковні хористи. Високопреосвященнійший митрополит Євсевій відзначив хористів, зауважив, що це справді професійний хор, який може своїм виконанням зачарувати не лише Дубровицю, а й бути окрасою духовних фестивалів, які проводяться не тільки на Рівненщині, в нашій державі, а також і на міжнародних фестивалях.
Високопреосвященному митрополиту Євсевію на Божественній Літургії співслужили секретар єпархії, депутат обласної ради, митрофорний протоієрей Сергій Лучанін, обласний благочинний, старший священик Свято-Воскресенського кафедрального собору собору м. Рівне, митрофорний протоієрей В’ячеслав Грицак, старший Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівного митропорний протоієрей Роман Довбета, благочинний парафій Костопільського району, настоятель Свято-Миколаївської парафії села Велика Любаша цього району, митрофорний протоієрей Андрій Кононець, благочинний парафій Дубровицього району, настоятель Свято-Різдвобогородичної парафії м. Дубровиця, митрофорний протоієрей Данило Ковташ, священики парафій Дубровицького благочиння, настоятель Свято-Миколаївської парафії села Кустин Рівненського району, протоієрей Василь Ковташ, протодиякон Сергій Кульчинський.
Після закінчення Божественної Літургії традиційно відбувся хресний хід з читанням Євангелій та окропленням освяченою водою. А також було відслужено подячний молебень та звершено помазання вірних освяченим єлеєм.
Громаду з храмовим святом привітали очільники міста і району, які подарували ікони.
Михайло Якимович,
член Національної Спілки журналістів України