joomla

Напередодні новоріччя у Млинівському районі була оголошена триденна жалоба: скорбота, пов’язана із загибеллю в зоні АТО 34-річного Олексія Кірися з Млинова.

Поблизу селища Новогородське, що на Донеччині, перебуваючи на чергуванні на спостережному посту, він отримав під час обстрілу осколкове поранення. Бійця намагалися врятувати, але по дорозі до госпіталю його серце зупинилося: отримані рани виявилися несумісними із життям.

У райцентрі загиблого героя зустрічали тисячі його земляків, а ще більший гурт прийшов на панахиду в Свято-Михайлівську церкву, аби віддати шану і провести вояка в останню путь.

У храмі священики УПЦ Київського патріархату Млинівського благочиння на чолі з благочинним Володимиром Левандовським відправили літургію, а згодом – заупокійне богослужіння. Віддати останню шану Герою України прийшли тисячі млинівчан, жителів населених пунктів району, очільники сільрад, керівники установ, закладів, підприємств райцентру. В зажурі і скорботі керівники селища, району, школярі, однокласники, друзі Олексія, народний депутат України Олександр Дехтярчук. Додають жалю і болю зволожені очі його побратимів: сльози – це слова, які серце не може вимовити.

Благочинний Володимир Левандовський передає родині покійного співчуття від архієпископа Рівненської і Острозького Іларіона, який у духовному єднанні з ними.

«УКЛІН ТОБІ, МЛИНІВСЬКИЙ КРАЮ, ЩО ПОДАРУВАВ ГЕРОЯ»

Щемливим і зворушливим було надгробне слово настоятеля Свято-Михайлівського храму о.Тараса.

- Сьогодні наш 500-літній Млинів подивився на закривавлену одежу воїна, яку привезли до Млинова. Дикий хижий звір, який цинічно називав себе старшим братом, убив Олексія, нашого парафіянина, брата і сина.

Дорога мамо! Я не претендую на те, аби моя риторика полегшила твій біль і твій жаль. Не хочу вчити, як маєш себе вести біля тіла свого сина. Від нас, священиків, від нашої церковної громади, від усієї Млинівщини прийми низький і щирий поклін за те, що дала життя, виховала, вивела в люди двох козаків, які не тільки любили життя, тебе, родину. Коли почули, що звір іде на нашу землю – щоб її захистити не чекали повістки, не ховалися, а добровільно своїми грудьми стали в обороні нашого краю.

Прийми і ти поклін, дорога наша млинівська земле, дорогий млинівський краю за те, що подарував людину, яку називаємо Героєм. Не думав я, коли наближався кінець мого перебування у службовому відрядженні в Пісках на Донеччині в статусі капелана в зоні АТО, що з тугою, драматизмом, тягарем у серці повертатимуся додому у «бусі» з відлякуючим написом «Вантаж-200» з тілом Аліка Кірися. Не думав він, що так швидко покине цей світ, тому не встиг промовити до вас: прощайте і простіть.

Дорогий брате Юрію! На передовій ти був разом із Олексієм. Не картай себе за те, що в ту трагічну мить не був поряд із ним. Він дякує тобі, що ти його підтримував і був з ним.

Прощається Олексій з рідною Україною. Хай Бог нарешті дарує їй мир, хай Господь утре сльози матерів: героїзм воїнів – це сльози їхніх неньок. Хай з Божої ласки засяє сонце миру над українською землею. А тобі, воїне Олексію, - вічна слава! Твоє ім’я буде написано у віках.

Труну з тілом Олексія Кірися побратими понесли на кладовище на Слободі.

«НЕ БУЛО Б УКРАЇНИ, ЯКБИ НЕБО НЕ ПОСИЛАЛО ТАКИХ СИНІВ»

Зі словами співчуття до родини, громади звернулася голова райдержадміністрації Алла Черній:

- Сьогодні п’ята родина в районі, вся Млинівщина осиротіла від втрат на сході України. Жодне слово не притлумить біль вашого серця, яке болить кров’ю вашої дитини. Прийміть біль усіх матерів, які мають синів, бо то наш спільний біль. Прийміть біль всіх сестер, які мають братів, усіх бабусь, які мають онуків. Сьогодні горе об’єднало нас усіх – від маленької дитини до сивочолої людини, яка на колінах зустрічала нашого героя. Прийміть найщиріші співчуття з такою втратою. Переконана: не було б нашої держави, не було б нашої України, якби небо не посилало матерям таких синів. Слава Україні! Слава вашому сину! Вічна йому пам’ять!

«НЕ КОХАНА ЖІНКА, А СИРА ЗЕМЛЯ ПРИЙМАЄ ГЕРОЯ В ОБІЙМИ»

Прощальну промову над труною виголосила заступник директора гуманітарної гімназії Світлана Швайчук - Олексій Кірись закінчив цей навчальний заклад у 1998 році.

- Сьогодні млинівський журавлиний ключ поповнився ще одним героєм – його душа піднялася у вись і об’єднала нас у спільному горі. Водночас душа сумує, бо не завершила багато справ. Олексій ще довго міг ділитися з нами труднощами і радощами, спілкуватися і підтримувати своїх друзів, міг продовжити свій рід. Але не кохана жінка, а сира земля приймає його в обійми свої. Тільки людина з великим серцем і щирою душею може пожертвувати собою. І найбільше, що можемо зробити – це молитися за спокій його душі, згадувати добрим словом і розповідати своїм дітям, що недарма загинули кращі сини України, а ми берегтимемо все те, за що вони віддали життя…

Прощалися з Олексієм побратими зі штурмової роти батальйону «Айдар». Один із них (із позивним «Рамзес») зазначає, що Олексій Кірись був відважним воїном, незрадним другом і патріотично настроєним українцем. Саме йому, кулеметнику, побратими завдячують, що в одному з боїв залишилися живими. Бо саме «Карась» (таким був його позивний), залишившився прикривати роту, яка змінювала позицію, декілька годин стримував напад проросійських сепаратистів, аж доки не закінчилися набої.

В Олексія Кірися було чимало мрій, якими він ділився із товаришами по службі. Планував, зокрема, повернувшись з АТО, допомогти рідні, облаштувати особисте життя. Але усі ці мирні помисли обірвали осколки від мін, підступно випущених з позицій бойовиків, хоч буквально напередодні було оголошено чергове перемир’я.

Свого часу на своїй сторінці в соціальній мережі Олексій Кірись написав: «Для багатьох війна – це всього лиш вечірні новини і привід для розмови за бокалом пива. А для нас, добровольців, – це навіть не випробування, а загартування. Бо ніхто й ніколи не зрозуміє, що таке війна, не побувавши на ній. Ніхто! Наш «Айдар» завжди давав достойну відповідь. Нас боялись. Нас поважали. А коли батальйон відводили з передових позицій, ми буквально волали: «Не треба! Поверніть батальйон назад!».

Ось таким був бойовий порив бійця. Зрештою, як і його брата, який пішов на війну також добровольцем, а повернувся з неї через поранення.

Із прощальним салютом завершилася земна путь Героя – розпочався її відлік у вічності. Олексія Кірися поховали поряд з могилою батька Сергія Петровича, який передчасно помер у2007 році.

Нехай буде вічною слава і світлою пам'ять про Героя!

Ольга РАЙКО, Євген ЦИМБАЛЮК, Віталій ТАРАСЮК.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, із Донеччини надійшла сумна звістка – під час обстрілу українських військ у новорічну ніч загинув побратим Олексія Кірися, який супроводжував його тіло в Млинів. Ще два воїни одержали поранення…