joomla

Вже традиційно, з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, в час травневих свят для діток Недільної школи Свято-Покровського собору м.Рівного організовуються різні паломницькі поїздки святинями нашого краю та України.

Ось і цьогоріч, діти та батьки Недільної школи Свято-Покровського собору, разом з організатором поїздки Мирославою Хоміцькою, вирушили в дводенну поїздку до святинь Києва та Переяслав-Хмельницького.

Столиця зустріла нас свічками розквітлих каштанів. Найперше ми відвідали церкву Введення у храм Пресвятої Богородиці, яка складається з верхнього Введенського і нижнього храму св. Олександра Невського.

На цій же вулиці знаходиться храм на честь пророка Іллі, який вважається першим храмом Руси. Про нього згадує преп. Нестор літописець у «Повісті временних літ» ще під роком 945 як про соборну церкву. Біля неї ж звершувалося хрещення киян. Церква спалена монголо-татарами у 1240 році, а за Божим промислом відроджена 1692 р., яка й збереглася до наших днів. Тут також є чудотворна ікона Божої Матері і частинки мощей святих угодників Божих.

Зовсім недалеко на Набережно-Хрещатицькій церква св. Миколая на водах. Цей храм, збудований 13 років тому, дуже вразив дітей. Він невеликий і справді збудований на воді та укріплений в самісінькому Дніпрі. Пройти до церкви можна по місточку і обійти навколо неї. Здається, ніби цей храм тримається на воді. Всередині також знаходиться чудотворний образ св. Миколая. Священник розказав цікаву історію про те, що навіть мусульманин отримав зцілення від раку, щиро помолившись з вірою, за порадою свого батька, теж мусульманина, перед образом св. Миколая.

У кожному з цих храмів нас привітно зустрічали священики і парафіяни, розказували історії церков. Діти приклонялися до ікон, молилися і співали тропар Пасхи. А також отримували подаруночки: просфори, ікони, книжечки.

Наступним був Свято-Флорівський (Вознесенський) жіночий монастир. Вперше згадується у 1566 р., хоча у 1811 р. повністю згорів. На території сучасного монастиря є 4 храми. Тут ми змогли приклонитися до мощей прп. Єлени Києво-Флорівської, яка подвизалася в цій обителі. А також набрали джерельної води.

На одній із вулиць радо зустріла нас невеличка дерев’яна церква св. Миколая, яка ніби перенеслася до нас з минулого. Виявляється, на цьому місці у ХІІ ст. був збудований храм на честь св. Миколая, але був зруйнований у XV ст. Залишки фундаменту були виявлені у 2003 р., а в 2004 збудовано дерев’яний храм таким, якими були храми за княжих часів.

Наша група потрапила саме на водосвятний молебень, після якого священик всіх присутніх окропив свяченою водою та єлеєпомазав біля чудотворної Іржавської ікони і гостинно запросив юних паломників пообідати у приміщенні недільної школи, яка знаходиться у вагончику.

Далі ми вирушили до Михайлівського Золотоверхого монастиря, на території якого відвідали трапезний храм Іоанна Богослова та більше дізналися про історію обителі, відвідавши храмову дзвіницю.

Місцем перепочинку для діток стало відвідання антикафе для підлітків-переселенців, яке знаходиться на території Андріївської церкви, адже там наші вихованці досхочу награлися і попили чаю. Залюбки долучилися наші діти і до цікавої екскурсії головною вулицею столиці, атрибути якої свідчили про те, що наближається Євробачення.

На завершення паломницького дня ми відвідали Видубицький монастир, на території якого знаходиться 5 церков, серед яких найдревнішою є Свято-Михайлівська церква ХІ ст. , а також про минулі часи нагадує каштан Шевченка і криниця 1711 р.

Нас радо зустрів насельник монастиря о.Павло і повів нам про історію обителі. Враження доповнювали пахощі бузку, від якого все навколо буяє. Потім дітей запросили в приміщення недільної школи, де під керівництвом майстрині Оленки вся наша група з великим захопленням розписувала ангелочків.

Завершився наш день молитвою і міцним сном після насиченого дня.

На друий день поїздки наша група вирушила до Переяслав-Хмельницького, перша згадка якого датується 907 роком. Враження невимовні. Це місто-музеїв, яке відкриває для нас бездонну глибину нашої історії.

Там діти побачили Вознесенський собор і дзвіницю, збудовану у 1695-1700 р., яку у 1845 р. змалював Т. Шевченко. На жаль, богослужіння проводиться тільки у дзвіниці, оскільки в храмі Вознесіння з 1975р. знаходиться діорама «Битва за Дніпро». Це справді дуже гнітюче і моторошне місце, адже тут усвідомлюєш весь жах комуністичного режиму.

А помолитися ми змогли у церкві Воскресіння Христового, яка збудована на фундаменті церкви ХІІ ст. у 2006 р., а у 2007 р. освячено розписи і ікони. Слава Богу, що є благодійники, з допомогою яких можливе таке швидке відновлення храмів.

І так якось незвично було ходити вилицями Пререяслава: ось музей кобзарства, де експонуються музейні інструменти ХІ-ХVІІІ ст.; ось садиба Козачковських, у якій знаходиться музей Заповіту ( бо саме тут Шевченко написав Заповіт), і акація, посаджена Тарасом Григоровичем, і пам’ятник молодому поету; музей Г. С. Сковороди у приміщенні колегіуму, в якому викладав філософ… Що крок − то місця, повязані з видатними українцями. Все це – національний історико-географічний заповідник Переяслав − один з найбільших в Україні, до якого належать 24 тематичних музеї. Найбільший з них − Музей народної архітектури та побуту під відкритим небом, де наче повертаєшся в минуле і більше можеш уявити життя наших прадідів. Діти з цікавістю оглядали старовинні хати з глиняною долівкою, встелені сіном , і церкви, в одній з яких також співали тропар Пасхи.

Звичайно, ми побачили лише маленьку частинку надзвичайного народного багатства, але дуже вдячні Богу, що знайшлися люди, які зберегли для нас нашу історію і за те, що сподобив нас побувати в цих місцях і по-новому відкрити нашу Україну.

Вечір і дорога додому під омофором Богородиці…

Ольга та Максим Чехомські