joomla

Братковський-640x480В православних християн Волині нещодавно з’явився ще один Небесний покровитель, адже Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що збирався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у м. Києві з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і мученицького подвигу Данила Братковського, канонізував і приєднав до лику святих цього благовірного мужа – страстотерпця Волинського.

Мученик Данило Братковський був родовитим українським шляхтичем Брацлавського та Волинського воєводств і народився близько 1642 року. Рід Братковських, на відміну від інших, завжди міцно тримався Православ’я, не цурався своєї народності і був тісно пов’язаний із діяльністю Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, яке провадило важку довготривалу боротьбу проти польсько-католицької експансії.

Данило Братковський вихований був змалку в дусі «твердого благочестя», здобув хорошу освіту: спочатку в Києво-Братській колегії, а потім продовжив навчання в Італії. Під час своїх студій він заприятелював із Семеном Гурком з Борзни, якому судилося увійти в історію козацької України як фастівський полковник Семен Палій. В літописі Самійла Величка Данило Братковський постає перед нами як «чоловік учений, поет відмінний, святого благочестя нерушимий блюститель».

Час невблаганно заховав від нас багато з того, що стосується волинського страстотерпця: ми не маємо його портрета, мало можемо говорити про його особисте життя, але твердо знаємо, що у своїх поглядах він далеко випередив час і став незламним борцем за волю українського народу, твердо стоячи у православній вірі.

Наприкінці XVII ст., коли вже далеко позаду залишилися славні звитяги доби Хмельниччини та минула катастрофічна доба Руїни, українські землі виявились переважно під контролем Московського царства та Речі Посполитої. Місцевий правлячий прошарок, який формувався із двох основних складових, – козацької старшини та православної шляхти, – у нових умовах все частіше турбувався про покращення матеріального добробуту та здобуття впливових посад. Разом з тим і в цьому середовищі траплялись непересічні особистості, здатні на вчинок, що суперечив уявленням більшості. Вони були спроможні як стати на захист Православ’я, так і подати приклад справжньої та саможертовної любові до ближнього: відстоювати інтереси упослідженого соціального прошарку, яким тоді було селянство.

Біду простого люду, його зневагу сильними світу цього, Данило Братковський брав близько до свого серця. Він не міг змиритися з тим, що одні п’ють, їдять, бенкетують, позичають гроші, вбивають, обманюють, а інші, з простонароддя, ледь зводять кінці з кінцями, не маючи ні соціальних, ні релігійних прав на сповідання своєї батьківської віри. Волинь того часу, як і все Правобережжя, повністю була під впливом католицько-уніатської місії.

З майбутнім мучеником одного разу сталася пригода, яка перевернула все його життя, весь його світогляд. Якось Данило Братковський зустрів на дорозі селянина і, як шляхтич, наказав відібрати в нього знесиленого коня. Людина ображена і цілком беззахисна якимось особливим поглядом подивилася на нього. Ця подія дуже збентежила майбутнього мученика, і в ньому вперше зародилося бажання допомагати обдертим і зневаженим, стати на їхній захист.

У цей світ простонароддя і побожного благочестя Данило Братковський спочатку увійшов своєю збіркою віршів, які він видав великим накладом у Кракові 1697 р. під назвою «Світ, по частинах розглянутий». У своїй поезії волинський страстотерпець намагається відстояти правду на основі православної християнської моралі, твердо стаючи на бік бідного, гнобленого й упослідженого українського народу. Начебто Данило Братковський і присвячує книгу польському королю Августу Сильному, але та присвята зовсім розходиться зі змістом самої книги. Дошкульна, нещадна критика шляхетського устрою Речі Посполитої, таврування нерозумної пихи, зневаги до простих людей, викриття сваволі тодішніх шляхетських сеймів, продажності урядових осіб – ось головний зміст 114-ти епіграм книжки, яку вже помітили можновладці і її змісту поетові не пробачили.

Свої погляди і чітке, правдиве стояння за бідний, знедолений український народ Данило Братковський не відділяв від захисту вільного сповідання святої православної віри в умовах релігійної політики Речі Посполитої. Він усвідомлював, що безправ’я українського народу більшою мірою полягає у тому, що простому люду від часів католицької реакції та польсько-литовських політичних і церковних уній не дають вільно і відкрито сповідувати батьківську православну віру. Час, у який довелося жити, діяти і боротися Данилу Братковському, якраз характеризувався протистоянням між уніатами і православними. Для одних українців, як колишніх православних, із переходом в унію з’явився шанс повністю себе ототожнити з посполитим католицьким суспільством, для інших українців, які трималися православної віри і не зраджували їй, – це означало жити в безправ’ї і постійній боротьбі за свої права. Наприкінці ХVII – на поч. XVIII ст. ще більше загострилися ці протистояння. Більшість українських шляхетських родів покатоличились. В унію перейшли останні православні владики: львівський – Йосиф Шумлянський і луцький – Діонісій Жабокрицький.

Однак у Данила Братковського навіть у цих умовах ще жевріла надія на те, що через короля, польський сейм і сеймики у воєводствах ще можна було покращити правове становище православних. Об’єднані за його сприяння православні шляхтичі Київського і Волинського воєводств на сеймі 1699 року порушили питання про свободи для людей грецької віри, але марно. Більшість делегатів польського сейму все це відкинули і, навпаки, ще більше ускладнили життя православних у Речі Посполитій, доводячи його інколи до повного абсурду, як, наприклад, у подільському місті Кам’янці, визволеному від турків, де було заборонено православним українцям і євреям селитися.

Після такої невдачі на польському сеймі стосунки Данила Братковського з волинською шляхтою не склалися. Вона не розділила його поглядів щодо захисту прав народу грецької віри – і він переїжджає до Львова, а звідси їде на зустріч із гетьманом Лівобережної України Іваном Мазепою. З останнім Данило Братковський знався давно. Але аудієнція у Мазепи не дала для борця за православну віру бажаних результатів. На той час гетьман був учасником великої політики, яка зачіпала інтереси обох не зовсім мирних у стосунках між собою держав – Речі Посполитої та Московського царства. Відтак, у містечку Олиця дорогою до Львова Данила Братковського затримали, як пише літописець Самійло Величко, «віровідступники поляки й уніати, які на нього по всіх шляхах чигали». Втім, якимось чином волинському праведнику вдалося звільнитись. На небезпеку лицар за духом вирішив не зважати.

Після зустрічі з гетьманом Іваном Мазепою Данило Братковський намагався налагодити стосунки із ще одним ватажком козацтва, але тепер уже Правобережної України. Ним якраз виявився його давній приятель по Києво-Могилянській академії Семен Гурко, а тепер фастівський полковник Семен Палій. Саме тут, у Фастові, Данила Братковського найбільше зрозуміли, розділили його погляди, стали на захист святого Православ’я та знедоленого носія цієї віри – українського народу.

Драматичні події, що розв’язались на Київщині й Поділлі у 1702–1704 рр., дуже вразили Данила Братковського. Конфлікт Самуся та Палія з Польською короною переріс у повстання, яке в історії згодом назвуть «другою Хмельниччиною». У військову кампанію, яка завершувалася на користь фастівського полковника Семена Палія, втрутився сам цар Петро І і наказав звільнити зайняті козаками міста великої частини Правобережної України та передати їх польському королеві Августу Саксонському, згідно з Нарвським договором 1704 р. Трагічних наслідків цього повстання (полковника Семена Палія за наказом царя Петра І заарештував гетьман Іван Мазепа) вже не побачив волинський страстотерпець і оборонець віри православної Данило Братковський. Повертаючись на Волинь пізньої осені 1702 р., під містечком Заславом він потрапив до рук польського військового гарнізону і був переданий у Луцьк на розгляд військового суду.

22 листопада 1702 р. польський військовий суд виніс вирок, згідно з яким Данила Братковського піддавали тортурам, його було взято на дибу. Мученик Данило Братковський оцінював ситуацію досить тверезо. Зберігав виняткову силу духу й витримку, спокійно і свідомо готуючись до смерті. У в’язниці волинський страстотерпець 13 листопада 1702 р. написав духовного змісту заповіт, у якому перш за все засвідчив свою незламність у Православній вірі: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь! Я, порох, попіл Творця мого, Спасителя мого беру собі на Страшний суд за правдивого свідка, що не для жодних бунтів, про що Він сам відає, що їх не було в моєму серці, і лише для ревності Бога мого, для честі Православ’я святого смерть прийняти мушу, прошу Його святого захисту, аби прийняв в руки дух мій; прошу і Матір Найсвятішу Його, для Якої чуда пулконовських святих у Києві в світ видавав, через те бути мусив в його милості пана гетьмана задніпровського, тому що хочу порятувати мою душу; усіх тих святих, про яких писав, закликаю на поміч, аби захотіли при муках і смерті моїй стати і мені опорою і душі моїй. Така є душа моя грішна, яку в руки Бога мого віддаю, а тіло моє, як землю, до землі віддаю, що має бути поховане синами моїми, особливо старшим, у місці святому, в луцькій братській церкві».

Мученик Данило Братковський заповів синам і дочкам, щоб вони трималися тієї віри, за яку він вмирає. Замість поминального обіду він просив роздати вбогим милостиню. У своєму заповіті Данило Братковський не забув скривдженого колись селянина, наказавши синам віддати родичам потерпілого 30 золотих.

Незважаючи на досить поважний вік, оборонець Православ’я виявив рішучість знести муки. Перше катування на дибі Данило Братковський витримав стійко, не промовивши жодного слова. Від подальших випробувань врятувало його помітне фізичне виснаження. Тому наступного дня вранці (26 листопада 1702 р.) «посеред ринку луцького, через ката за сім разів мордерсько зостав стятий», тобто страстотерпцю по черзі відрубали руки, ноги, тоді голову, а потім ще й навпіл було розтято тулуба.

Так було замучено цього справжнього борця за Православ’я і волю українського народу – страстотерпця Данила Братковського. Своїх переконань він не зрадив і не відступив перед лицем смерті, а, навпаки, виявив стійкість і мужність. Православна свідомість мученика вражала нащадків, але поступово його ім’я забувалось, а чесні останки в Луцькій Хрестовоздвиженській братській церкві назавжди перемішалися з кістками інших братчиків та шляхтянок, які допомагали Православ’ю впродовж XVIII ст. вистояти несправедливий польський гніт.

Переконаний у святому житії праведника Данила Братковського та в його мученицькій кончині, його стоянні за віру Православну, істину, справедливість і волю українського народу, що слугувало для прийдешніх поколінь зразком утвердження у вірі, Освячений Помісний Собор визначає:

1. Приєднати мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, до лику місцевошанованих святих Волинського краю.

2. Чесні останки мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, що спочивають серед інших останків у крипті Хрестовоздвиженського храму м. Луцька, вважати чесними і святими мощами.

3. Пам’ять мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, як місцевошанованого святого, відзначати 26 листопада (за ст. ст.) / 9 грудня (за н. ст.), у день його мученицької кончини та у день Собору Волинських святих 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) жовтня.

4. Писати мученику Данилу Братковському, страстотерпцю Волинському, чесну ікону для поклоніння відповідно до визначення Святого Сьомого Вселенського Собору.

5. Надрукувати житіє мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, і скласти йому богослужіння, а до цього відправляти службу за Загальною мінеєю.

6. Благословити будівництво храмів на честь мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського.

7. Від імені Освяченого Помісного Собору оголосити українській православній пастві про канонізацію місцевошанованого мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського.

Нехай же заступництвом і молитвами мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, благословить Господь побожний віруючий народ Волинської землі, дарує йому терпіння, зміцнить його у любові до Бога і ближніх, укріпить у Православній вірі.

Святий страстотерпче Волинський Даниле, моли Бога за нас!

Тропар глас 7:
Страстотерпче Волинський Даниле,/ ти за Христа кров свою пролив/ мужньо боронячи Святе Православ’я,/ життя своє за істину віддав,/ тому вінець нетлінний від Господа прийняв ти/ і нині на Небесах, біля Престолу Всевишнього перебуваючи,/ молися за твою рідну землю,/ щоб вона непохитно зберігала Православну віру,// бо в ній є наше утвердження.

Кондак глас 6:
Як мужній воїн за Христа прийняв ти страшні катування,/ страстотерпне Волинський Даниле,/ від ворогів віри Православної мужньо постраждавши,/ і ніщо, ані погрози, ані катування/ не змогли похитнути блаженний, стійкості твоєї, у Святому Православ’ї,/ і нині на Небесах перебуваючи/ молися, святий Божий,/ щоб і ми берегли віру Святу, віру Апостольську,// бо в ній наше утвердження.

Величаємо тебе,/ страстотерпче святий Даниле,/ і шануємо чесні страждання твої,// що їх за Христа перетерпів ти.

підготував протоієрей Миколай Капітула