joomla

Вже традиційно, третій рік поспіль, перед великим святом Воскресіння Господнього насельники Свято-Миколаївського чоловічого монастиря власними руками роблять чудо, яке неабияк прикрашає храм, дивує прихожан та вражає дубенських туристів. Мова йде про гріб Господній, який три роки тому ченці виготовляли два тижні і таємно від людського ока. А все тому, щоб на свято Пасхи хотіли зробити усім подарунок та обдарувати ще більшою радістю, яке приносить Воскресіння.

Тож ідемо в монастир, щоб дізнатися про ідею створення, її реалізацію та про плани на майбутнє. Про все це і не тільки розповідає насельник обителі - ієромонах Миколай (Хмарний).

- Отче, розкажіть, будь ласка, у кого виникла ідея створення гробу Господнього?

- Ще три роки тому я разом із намісником монастиря ігуменом Меркурієм замислились над тим, що було б добре зробити щось подібне. Загорілись цією ідеєю. А виникла вона ще взимку, коли після Різдва розбирали Вертеп. Тоді ми вирішили зробити щось подібне й на Пасху. Ми довго обдумували, що це має бути. Прийшло на думку, зробити щось таке, чого ніде немає. Адже, кожен монастир відрізняється він будь-якого приходського храму .Тому й ми захотіли зробити, щось особливе і у нашому монастирі.

- А натхнення, де черпали? Може новітні технології допомагали? Бо, наприклад, важко додуматись, що з паперу може бути каміння.

- Якось я бачив Вертепи, які показували Різдво в печерах, а не в стаєнках, як ми звикли. Каміння там теж було з паперу. Хоча прив’язки до печер ніде нема. А от про гріб Господній в Єванглії чітко вказано, що він був в саду, в печері. І тому у нас виникла ідея відтворити теж печеру, сад і Воскресіння. Спочатку думали з чого зробити якісний камінь. Тоді нам було трошки важко, але бажання зробити це перемогло будь-які труднощі. Минуло кілька недоспаних ночей. Також були й невдачі, бо приходилось переробляти.

- А скільки часу збирали матеріали? Як довго робили та хто допомагав?

- Скручувати сам каркас допомагав мені семінарист, який тоді був на послуху. Це теж немало важливо, адже каркас – це саме головне, бо з нього починається робота і він має бути надійний, щоб згодом ніщо не падало і все було на своїх місцях.

Сам папір просив у парафіян, які мали можливість його принести. Одна жінка порадила брати цупкий папір з під цементу, клею та інших будматеріалів. Таким чином нам вдалося назбирати потрібну кількість різних відтінків паперу. Але для парафіян, ідея створення Гробу Господнього була таємницею. Ніхто не знав, що насправді має бути.

- А як Вам вдавалось приховати, адже каркас кріпився в храмі і там кожен день людно?

- Людей дивувало те, що місце, де зараз печера, було сховане під накриттям. Парафіяни запитували, що там таке і що ми задумали. А ми до останньої миті нікому не признавались, що робимо. Бо інакше б, згодом, людям не було так цікаво.

- А коли саме розпочалась робота?

- Коли вперше ми робили, то робота розпочалась за два тижні до свята Воскресіння. Поки робили каркас, то люди бачили, що щось робиться. А коли приступили до паперового каміння, то прийшлось закривати його, бо були такі випадки, що від людської цікавості в камінні були дірки від пальців. І доводилось переробляти деякі елементи печери. А над печерою прийшлось добряче посидіти. Але не дивлячись нінащо з Божою допомогою нам вдалося все задумане зробити. Далі ігумен Меркурій допомагав мені мити і носити справжнє каміння, адже одна плита важить більше ніж 70 кілограм , а одному тягати такі плити – це фізично важко.

Цього року було вже простіше, бо майже все було готове. Але наступного року плануємо повністю кардинальне оновлення.

- А коли відбувалося встановлення?

Силами братії встановлювали в страсний четвер. Це було перед самою Плащаницею. Встановити і закрили гріб, оскільки згідно Євангелії він був запечатаний. А відкрили його на Паску, коли заспівали «Христос Воскрес». Після цих слів засяяло світло Воскресіння Христового.

- Бачачи творіння Ваших рук, то гробниця дійсно сяє.

- Так, світло дуже яскраве. На Різдво з світлом було простіше, адже зірка світила лише в одні точці, а тут мала сяяти уся гробниця. Ми поставили економі лампочки, які не нагріваються і водночас яскраво освітлюють.

- А ще там у Вас справжні пальми ростуть, ялинки та квіти у вазах.

- Так, - посміхаючись каже ієромонах. Пальми ми придбали ще три роки тому. Для того, щоб були в келії і при потребі в храмі. Зараз вони стоять біля Воскресіння. Цього року ми додали й ялинки, які в храмі стоять ще з грудня. Прикрашають гріб Господній і квіти. Бо хотілося, щоб було мов у саду.

- А як парафіяни відреагують на побачене?

- Відреагують емоційно, бо задоволенні і здивовані побаченим. На початках казали, що ніколи подібного ніде не бачили. Може й так.

Я для себе зробив висновок, що якщо є бажання і ніхто не перешкоджає натхненню, то завжди хочеться робити щось добре і корисне для людей.

- Отче, а скільки часу гріб Господній сяятиме у монастирі?

- Гріб буде стояти в храмі до Вознесіння Господнього. Точніше перед святом Вознесіння - на Віддання Паски гріб буде закритий і забраний з храму, оскільки Христос вознісся на небо. І закінчується пасхальний період.

01

ПАСОЧКИ СМІЮТЬСЯ
- Крім гробу Господнього запитаю у Вас і про інше. На передодні Великодня вся Україна бачила по ТСН, на каналі 1+1, як Ви паску випікаєте. Було дуже цікаво спостерігати за цим. Ви так з любов’ю і радістю її замішували. І дуже сподобалась Ваша реакція на те, що паски трішки полопали. Інші ґаздині вже б шуму наробили на всю хату. А в деяких було б і багато плачу. А Ви з радістю сказали, що паски сміються. І насправді, це так настрій підняло.

Цікаво, як знімався сюжет. Від початку до кінця журналісти супроводжували процес випікання?

- Так, вони весь час були із нами. Починаючи від молитви перед замішуванням і закінчуючи прикрашанням великодньої здоби. Я напередодні спік одну порцію. Перестрахувався. Думав, що зніматимуть початок, а кінець буде – готові паски. Бо ж цей процес займає багато часу, а в журналістів він завжди дорогоцінний. Але медійники приїхали спеціально у монастир, щоб побачити, як все відбувається від початку до самого кінця.

2

ТВОРЧІСТЬ, ЯКА НАДИХАЄ НА ДОБРО
- Від почутого і побаченого помітно, що Ви різностороння і дуже творча особистість. Ваші руки невпинно творять дива. У Вас напевно ще багато цікавих задумів є.

- Бажання творити подібне у мене є давно, бо не одне зроблено і дасть Бог, ще багато зроблю. Проте часто мої задуми впираються в фінансування, бо не завжди під руками є матеріали для праці, а ціни на все самі знаєте які. Все потребує фінансів. От наприклад, на друк Воскресіння пішло не мало коштів. Далі роздруківку клеїли на картон, прикріплювали до спеціального кріплення, а потім одягали в біле полотно. Якби прийшлось подібне купувати, то ще б більше витратили.

- Відомо, що крім того, що Ви клеїте, вирізаєте, будуєте, випікаєте - Ви ще й гарно шиєте.

- Якщо є необхідність, то все потрібно робити. Як кажуть старші люди: «Добре все вміти, але не все робити». Але в наш час - краще робити все самому, оскільки ціни на все ростуть і не завжди є можливість купувати, тому часто приходиться самому шити потрібні речі для оновлення храму і облачення.

- А що Ви вже пошили?

- З Божою допомогою пошив облачення, в яких вже кілька років служу.

- Це, мабуть, важко, адже не кожна людина буде вміти викроїти, а тим паче шити. Чи може це у Вас такий дар генетично передався?

- Та ні. Бажання все робить. Бо якщо є бажання, то будь-які труднощі легко долаються.

- А у Вас є якась власна майстерня?

- Є кімната, де шию. Також маю стареньку швейну машину. Звичайно, хотілося б трішки сучаснішої, адже зараз в храмах вишивка на всьому, а з старенькою машинкою важко її реалізувати. Мрію, щось гарне вишити у Божий дім. Уявляю собі рушники з колосками, волошками та національними букетами. І якби такі комплекти рушників були у храмі, то це б було надзвичайно гарно.

- Крім того, що шиєте, то Ви ще й вишиваєте?

- Був період, коли вишивав Великодні рушники та ікону бісером. Але не завжди є на це час. Адже, рушники вже давно вишиті, а на іконі залишилось кілька рядків і ніяк руки не доходять, щоб до вишивати. Хоча, мабуть, не час. 

- Отче, а про що Ви мрієте?

- Перш за все хочу, що б цей храм піднявся з руїн. В свій час, коли вирішив присвятити себе Богу, то сам собі відповів – Піду туди, де Бог мене поведе, бо значить, що я там потрібний. Як каже отець ігумен - Монахи – це є духовний спецназ. Куди потрібно там ідуть, працюють і там служать. Так само і я дотримуюсь цих слів. Вони стали для мене крилатим висловом. Скільки матиму сил і здоров’я стільки працюватиму на благо церкви.

Боляче зараз дивитися на те, що молодь оминає храм. Колись не впускали молитись в церквах, а зараз двері відчиненні, а люди не завжди поспішають. Тому в мене найбільше бажання - це щоб люди навернулися до Бога, приходили в храм. А також хотілося б відновити тут монаше життя, яке започатковувалось ще 400 років тому.

- На останок нашої розмови, можете розповісти кілька слів про себе?

- Завжди стараюсь уникати це питання, але трішки розповім. Родом я з Тернопільської області. В червні мені має виповнитись 27-ть років. Так сталось, що в свій час я закінчив юридичний факультет в аграрному коледжі. Потім я служив в армії, проходив військову службу. Після того, вже у зрілому віці, коли є більше розуму і знаєш чого хочеш в житті, я зрозумів, що моє покликання піти в семінарію.

- А рідні, як прийняли Ваш вибір?

- Кожна мама хоче, щоб її діти були біля неї. Так само і моя. Зараз вона змирилася, хоча знаю, що не раз ночами ллє сльози в подушку переживаючи за мене. Але на все є Божа воля, значить так мало бути. У сім’ї є старші сестри, які зараз не живуть з ними. Я був наймолодший і так сталось, що Господь мене покликав…

- Отче, щиро дякую Вам за розмову.

МОНАСТИРСЬКЕ ЖИТТЯ
Крім цього, отець Миколай розказав нам про плани з облагородження території храму. Роботи в храмі й біля нього багато, тому черцям є ще над чим працювати, а головне – своїм прикладом показувати людям, як потрібно любити Бога, храм і все навколо. З приїздом галичан на дубенську землю (авт. прим. - намісник монастиря ігумен Меркурій теж з Галичини, із сусідньої Львівської області) людей в монастирі побільшало, адже добрі зерна, які сіють отці у своїх проповідях дають результати.

Варто додати, що нещодавно у монастирі відбувся чернечий постриг, який звершив Священноархімандрит обителі – архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон.

Чернече життя обрав для себе дубенчанин, послушник монастиря, вихованець Рівненської духовної семінарії Роман Тіт, який під час постригу отримав ім`я Олексій, на честь преподобного Олексія, чоловіка Божого.

Поки спілкувалися із ієромонахом Миколаєм - ігумен Меркурій подумки, а згодом фізично (авт..прим. – бо пакував пакунки в дорогу) – готувався на Схід. Оскільки на другий день Воскресіння Христового намісник і одночасно капелан неоголошеної війни повіз паску, писанки, ковбаску та інші продукти харчування для захисників Неньки-України, які перебувають на передовій і п’яту весну борються за мир і незалежність нашої держави.

03

Ксеня ГАЛИЦЬКА
(тижневик «Дзеркало плюс» №15, 12.04.2018р.)