joomla

З благословeння архієпископа Рівнeнського і Острозького Іларіона, під духовною опікою протоієреїв Миколая Головчeнка та Миколая Близнака, група рівненських прочан в липні 2019 року вирушила до древньої Іверії. Вирушаючи в свідомо захоплюючу подорож Грузією, нам здавалося, що ми досить багато знаємо про цю маленьку і чарівну  країну.

 

Наше паломництво розпочалося, звичайно ж, із серця Грузії — Тбілісі. Свою назву місто отримало від слова «тбілі» («теплий»). І справа тут навіть не в благодатному кліматі, а в тому, що дуже давно, року 458-го від Різдва Христового, цар Вахтанг Горгасалі зі свитою полював у дрімучих кавказьких лісах. Несподівано з-за кущів вилетів фазан. Азартний мисливець-цар пустив навздогін за ним сокола. Але... обидва птахи несподівано зникли. Після довгих пошуків їх знайшли звареними у гарячому джерелі, що било з-під землі. Здивований побаченим цар Вахтанг наказав закласти місто на тому місці, на правому березі річки Мткварі (так грузини називають Куру), яке отримало назву Тбілісі.

 

Першим пунктом нашого паломництва став храм Святої Трійці   (Цмінда Самеба) — головний кафедральний собор Грузинської Православної Церкви. Побудований він недавно, наприкінці XX століття, на пожертви городян. Тут міститься незвичайної краси ікона, зроблена з перегородчастої емалі — «Велич Грузії». Вона створена на добровільні внески парафіян. І сьогодні під склом «Велич Грузії» висить безліч прикрас із золота, срібла, з коштовними каменями. 

 

А потім ми піднялися у фортецю Нарікола («Нарин Кала» монгольською — «Мала Фортеця»). Давнє її ім’я — «Шуріс Ціхе» — «Фортеця Заздрості», «Завидна Фортеця». Грузини називають Нарікало душею міста. Вона розташована на горі, звідки Тбілісі як на долоні.

 

Внизу — святе місце для всіх грузинів, церква Метехі, зведена у XII столітті. Її історія, як і багатьох тутешніх храмів, трагічна. Кілька разів Метехі просто стирали з лиця землі татаро-монголи, персидські варвари, але церкву відновлювали знову і знову. Кажуть, сюди часто приходила молитися цариця Тамара, з ім’ям якої пов’язано «Золоте століття» Грузії. Інколи культову царицю називають «цар Тамара», бо вона — єдина жінка, яка правила країною.

 

Той храм, який побачили ми, був побудований вже у XVI—XVII ст. З того часу його вигляд не мінявся. Грузія — глибоко християнська країна. Це загальновідомий факт. Дата прийняття віри варіюється. Найчастіше історики називають 327 рік (за декілька століть до хрещення Русі) і заслугу в тому, що державною релігією Іберії (давня назва Грузії) стало християнство, приписують Святій Ніно. Сьогодні цю релігію сповідують 85 % населення країни. Цікавий факт: аби покращити демографічну ситуацію в сучасній Грузії, церква вирішила стимулювати парафіян і кожну третю дитину, яка народилася в сім’ї, хрестить сам Патріарх Ілія II.

 

Звичайно, усі з нетерпінням чекали поїздки до Мцхети, яку  в Грузії називають «другим Єрусалимом» і вона внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

 

Мцхета розташована зовсім недалеко від Тбілісі. Всього за 15 кілометрів. До VI ст. була столицею Грузії. Це справді культове місце для грузинів. Такої кількості святинь немає, мабуть, більше ніде на Кавказі.           

 

Над містечком Мцхеті розташований  один з найдавніших храмів Грузії Джварі (з грузинської «хрест»), таку назву він   отримав згідно з переказом, тому що саме в цьому місці Ніно Каппадокійська поставила Святий Хрест, який ознаменував прийняття Грузією християнства.

 

А сам хрест Святої Ніно є незвичним для нашого ока форми, з трохи опущеною вниз горизонтальною щаблиною. Історія його така. Одного дня вихователька розповіла Ніно, що Хітон Господній був перенесений з Єрусалиму в Мцхету. Ніно захотіла неодмінно вирушити до країни, де перебуває Риза Христова, вклонитися святині й присвятити своє життя проповіді Євангелія жителям Іверії. Перед важкою дорогою Богородиця дивним чином вручила Ніно хрест, зроблений з виноградної лози. Дорогою поперечна гілка відломилася — тому хрест і набув тієї форми, яку ми бачимо.

 

Далі ми відвідали Вардзію - цe пeчeрний монастирський комплeкс 12-13ст. Понад 600 приміщeнь(цeркви,каплиці,кeліі,лазні,трапeзні,бібліотeки) здіймаються над лівим бeрeгом річки Мткварі. Протяжність комплeксу становить приблизно 900 мeтрів. Усі ці рукотворні споруди йдуть у глиб гори на 50 мeтрів. Вардзію заснували як фортeцю-монастир, який мав пeрeкрити ущeлину від загарбників із півдeнних країн.

 

 У місті Ахалцихe знаходиться фортеця Рабат, яку неможливо оминути. Цe могутня нeприступна фортeця пeрeтворилася на вeличeзнe місто, якe займає близько 7 гeктарів і кожeн мeтр таіть багато загадок і сюрпризів. Ця споруда отримала шанс на новe життя при правлінні Михаїла Саакашвілі, йому вдалося втілити в життя грандіозний проект, який подарував дeржаві нову пeрлину, що притягує туристів з усього світу. Фортeця стала символом відроджeння країни.

 

Ми проїхали Грузією багато кілометрів. Побували у багатьох провінціях . Побачили пластику і пристрасть справжніх грузинів у чудових народних танцях. Побували в чудовому Батумському ботанічному саду, побачили чудову   статую Алі і Ніно, пам’ятник який рухається, милувалися площею PIAZZA- копія вeнeціанської площі Сан Марко, пройшли майжe вeсь Батумський бульвар - цe набeрeжна моря довжиною 14 км з вeлодоріжками, широкою дорогою для промeнаду, пальмами, які підсвічуються вночі та створюють своєрідний колорит набережної. А коли прийшла пора розлучатися, всі забажали накрeслити маршрут наступної поїздки.

 

А тому ми не прощаємося, а говоримо: «Нахвамдіс! Ме шен міквархар, Сакартвело!» (До побачення! Я люблю тебе, Грузіє!)

 

 

 

Ольга Мельник

Фото Андрій Базюков