joomla

«Ви ж – Христове тіло, і члени кожний

зокрема» (1 Кор 12, 27). «Бо як в одному

тілі маємо багато членів і всі члени не

виконують ту саму роботу, отак і ми:

численні – одне в Христі тіло, кожен

один одному член» (Рим 12, 4-5)."

Згідно Конституції України Церква відділена від держави. Та не відділена від суспільства. Є і була протягом двох тисячоліть активною частиною українського процесу державотворення, починаючи з часів перших князів руських, Андрія Першозваного до наших днів.

 

Саме від початку нової християнської ери, в середині першого століття, на теренах праслов'янських племен проповідь християнської науки Апостолом Андрієм була сприйнята позитивно й багато увірувало в Євангеліє. До нас, на жаль, не дійшли імена перших християн тодішньої Наддніпрянщини. Та пророчі слова великого учня Ісуса Христа лишилися назавжди в пам'яті народній: "Бачите ви гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і Бог спорудить багато церков". І Ці слова почали справджуватися через століття. Є не підтвердженими відомості, що засновники Києва теж були християнами. Першими ж християнами на державному рівні в Україні-Руси, ще до Володимирового Хрещення, були князі Аскольд і Дир. Та їхня держава була завойована язичником князем Олегом. Тим самим Рюріковичем, який неодноразово ходив на Візантію та Крим, і який згідно легенди загинув від коня.

 

Предтечею утвердження християнства на теренах України стала рівноапостольна княгиня Ольга (910 – 962рр.). За часів її князювання, як свідчать літописи, у Києві та в багатьох містах Руської держави уже існували церкви. До церковних громад входили не тільки іноземці, посли християнських держав, а й русичі: дружинники княжого війська, ремісники, купці.

 

Та все ж Церква і її інституції утвердилися у нашій державі уже за онука княгині князя Київського Володимира Великого. Кажуть, що нова релігія насаджувалася силою, мечем. Такі реалії Середньовіччя. В якій країні цього не було? Таких ми не зустрічаємо. Та проте християнство швидко утвердилося в Україні. Українці відчули, що саме християнство несе велику Божу Благодать. У церквах, монастирях відкривалися школи, лікарні, книгозбірні. На основі християнського вчення була вкладена Руська Правда князя Ярослава Мудрого. Він добився того, щоби на Київському митрополичому престолі возсідав не грек, а українець. Ним став митрополит Іларіон. Християнська наука східного візантійського напрямку ширилася не тільки на руських землях, а й за кордоном. Доньки Великого князя Ярослава Мудрого везли з собою в якості посагу книги перекладені на староукраїнську мову. Усі французькі королі присягали на Рейнському Євангеліє, писане кирилицею.

 

Володимира Мономаха церковні діячі порівнюють з царем Соломоном. Його мудрі слова перегукуються з повчанням давньоєврейського царя. Й зараз воно для уже новітньої держави ХХІ століття на часі.

 

Українська Церква була разом з народом не тільки в часи добрі, а й худі: і під час міжусобиць князівських, і під час навали Батиєвих орд, і під часткової втрати державності України після 1340 року, коли князівську владу обійняли литовські князі та повної втрати уже у ХV-ХVI століттях. Усі українські землі підпали під Польщу. Згодом у 1590 роках зі зникненням українського державного управління, після Кревської унії постала загроза й для Церкви. На жаль, 1596 року Берестейська унія поклала початок роз'єднаності Церкви. Це принесло багато горя українському народові і не сприяло державотворенню. Та українці все ж і в той час мали своїх релігійних поводирів, не маючи державників серед князів та української шляхти, котрі утверджували власну державу. Ними стали митрополити київські. Серед них – Петро Могила. Саме він разом з поводирем українського козацтва гетьманом Петром Сагайдачним відбудували Церкву, поширили освіту серед українців, різних станів. Був відкритий перший український університет Києво-Могилянська академія.

 

Церква взяла актину участь у національно-визвольній війні 1648-1654 років. На жаль, здобутки тих героїчних подій унаслідок недалекоглядних дій наступників Богдана Хмельницького були втрачені. А у 1682 році українська Церква була незаконно поглинена Московською Церквою (РПЦ). 1689 р. встановлено заборону Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха. Наступного 1690 р. Московський собор піддав анафемі «киевские новые книги», тобто книжки Петра Могили, Кирила Ставровецького, Іоанікія Галятовського, Лазаря Барановича, Антона Радивиловського, Єпіфанія Славинецького та інших, написані тодішньою українською літературною мовою. 1693 р. впроваджено нову заборону Московського патріарха на ввезення до Москви українських книжок. Після Великої Руїни кінця ХVIІ століття сталий розвиток Церкви і Держави був продовжений гетьманом Іваном Мазепою. І вже ось-ось мала настати довгоочікувана Воля України, програш у військових змаганнях з окріплою Московською імперією Петра І, знищення О. Меншиковим Батурина, тодішньої гетьманської столиці, призвело до зупинки майже на два століття творення української держави. На жаль, й церковні діячі приклали зусиль доутвердження Російської імперії. Зокрема й Феофан Прокопович.

 

Відродження Церкви розпочалося тільки 1917 року. Російська імперія розвалювалася, як і РПЦ. Біля чотирьохсот делегатів священиків, єпископів та мирян Всеукраїнського Православного Собору 14 – 30 жовтня 1921 року зібралися, щоби утвердити незалежність Української Автокефальної Православної Церкви. Сприяли цьому усі українські уряди Центральної Ради, Гетьманської Держави та Директорії, утворивши ще у 1917 році Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР).

 

"Церковний рух за утворення автокефальної православної церкви в Україні тривав упродовж 1917—21. Законом Директорії УНР 1919 та постановою Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) від 5 травня 1920 було проголошено автокефалію, але інституціоналізація Церкви і утворення українського єпископату вимагали скликання церковного Собору. Всеукраїнський православний церковний собор відкрився в Києві у великому Софійському кафедральному соборі (див. Софійський собор) 14 жовтня 1921 і тривав до 30 жовтня. У день відкриття Собору були присутні 472 делегати з усіх губерній України. Головною подією Собору стало висвячення Всеукраїнського митрополита Василя Липківського і утворення єпископату Української автокефальної православної церкви." (https://uk.wikipedia.org/wiki/Собори_УАПЦ_1921—1930 ).

 

Були звернення й до Вселенського Патріарха з надання Автокефалії. 1924 року ухвалено декрет (томос) Вселенської Патріархії, підписаний патріархом Григорієм VII та 12 митрополитами про не канонічність передачі Київської Митрополії Москві. Та на жаль, зі втратою державності мрія православних України – мати власну Церкву, була на багато десятиліть, здається,була знищена. У 1930 роках УАПЦ була репресована й заборонена. Були спроби відродження Церкви під час другої світової війни. У квітні 1942 року був висвячений у ієрея Мстислав (Скрипник). 14 травня, згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного у Києві, хіротонізований на єпископа Переяславського Української православної церкви. На початку Патріарх Мстислав 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ.

 

Патріарх Мстислав підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України.

 

З проголошенням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року почала відроджуватися й українська Церква. Її поводирями стали різні єпископи з еміграції та частини УПЦ (МП). Серед них Патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник), митрополити Володимир (Романюк), Філарет (Денисенко). РПЦ в усі роки Незалежності, як і РФ розпочала боротьбу за нищення нашої держави і її духовного стержня ПЦУ спочатку УПЦ КП та УАПЦ, а з 2018 року Священну Православну Церкву, сіючи розкол серед православних України. Та марна справа у них Православна Церква як і українська держава є і будуть. І вже ніхто не зможе знищити ці будови. 6-го січня 2019 року Предстоятель Православної Церкви України Митрополит Київський і всієї України Епіфаній разом із п'ятим президентом України Петром Порошенком отримали довгоочікуваний Томос. Лист-визнання УПЦ, як незалежної Церкви. Самостійність в управлінні та незалежність Церкви підтвердив Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій І під час недавньої своєї зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Зростання і розбудова нашої Церкви триватиме.

 

Вітаю усіх віруючих нашого району в Ісуса Христа з величним святом Незалежності України. Ми пройшли важкий шлях. Сподіваємося з Божою поміччю наші храми Рівненщини й України загалом будуть наповнюватися. З нами Бог і Україна.

 

 протоієрей Тарас Баїк,

настоятель Свято-Покровського Храму, села Берестя,

член НСЖУ