joomla

Можемо констатувати, що церковна Москва пропустила ще один гол у свої ворота. Після довгої інформаційної кампанії щодо можливого «Всеправославного собору» в Йорданії, що супроводжувалась великими фінансовими витратами, РПЦ зазнала чергового фіаско і завдала ще одного удару по своїй репутації і банально втративши величезні суми коштів.

За останні дні Кремль і РПЦ кинули на цей фронт величезні ресурси. Для просування озвученої ідеї не допомогла і нещодавня зустріч Патріарха Феофіла із «правою рукою» Кіріла Гундяєва митрополитом Іларіоном Алфєєвим та російською делегацією. Нічого нового не було озвучено і після зустрічі Єрусалимського Патріарха із очільником Кремля Владіміром Путіним.

Нагадаємо, що справжньою метою цього зібрання, на думку багатьох експертів, було не вирішення «українського питання», а прагнення Москви перехопити першість у Православному світі. Українська автокефалія стала лише приводом для втілення амбітних планів Данилового монастиря у життя.

Сама ж думка про проведення такого «Всеправославного собору» зародилась відразу після отримання Україною Томосу від Вселенського Патріарха Варфоломія. Як ми зазначали, основною перешкодою для організації цієї зустрічі була її неканонічність, адже згідно усталеної традиції Православної Церкви організовувати і проводити такі зібрання може лише Вселенський Патріарх. У Москві добре розуміли, що Вселенська Патріархія не погодиться на такий захід. Та й не було відповідних підстав. Зокрема розколу як такого у Православній Церкві. Не дивлячись на заяви про «невизнання» ПЦУ з боку сателітів РПЦ, ніхто, окрім самої РПЦ, не розірвав євхаристичне спілкування ані з Константинополем, ані Церквами, які визнали ПЦУ, тобто Олександрійською та Елладською. Лише сама Московська Патріархія опинилась у розколі зі Вселенським Православ’ям.

У Москві не надто переймались власним положенням і всіляко просували тему «Всеправославного собору», шукаючи хто б міг взяти на себе відповідальність за його організацію. Для цього ще влітку 2019-го очільник відділу Зовнішніх відносин РПЦ митрополит Іларіон здійснив низку поїздок по Помісних Православних Церквах. А колеги владики Іларіона, як в Росії, так і Україні, готували інформаційне підґрунтя своїх дій. Першими про необхідність Всеправославного собору заговорили рупори РПЦвУ: митрополит Антоній Паканич і протоєрей Микола Данилевич. Останній запевняв журналістів і суспільство, що скликати таку «нараду» може будь-хто із Предстоятелів Помісних Церков.

Проте сам процес протікав із затрудненнями, адже в Помісних Церквах прекрасно розуміли, що подібний сценарій педалюється Московською Патріархією не заради благих намірів. Та й сам «собор» міг принести багато шкоди православній єдності, адже став би своєрідним «Харківським собором 2.0», але Москву це ніяк не зупиняло.

Тому вже наприкінці листопаду Москва підбурила на цю «авантюру» Єрусалимського Патріарха Феофіла. Прибувши до Москви для отримання премії, Патріарх Феофіл зустрівся із Путіним, після чого, власне і озвучив свою ініціативу для проведення «Наради Предстоятелів Православних Церков» на своїй канонічній території – Амані.

Таку радісну, для Кіріла, новину негативно сприйняли в інших Помісних Церквах. Зокрема, публічно від участі в цій Нараді відмовились Предстоятелі Кіпрської і Грецької Церков. Вселенський Патріарх Варфоломій вкрай жорстко виступив проти такої «ініціативи». Проте це теж не налякало Москву, імовірно, що російські церковники були готові до такої реакції. Підтвердженням цьому може слугувати і допис голови синодального відділу РПЦ зі взаємодії Церкви і суспільства Владіміра Лєгойди, який посилаючись на публікацію грецького богослова, стверджував: Єрусалимська Церква має право на скликання і проведення «Вселенських соборів». Утім як бачимо, така заява лише пустий звук, як власне і сам очікуваний «собор».

Він не міг не перетворитись на профанацію, бо по-суті не вирішив би «церковного розділення», про яке заявляють московські церковні діячі. Ми намагались спрогнозувати кроки РПЦ для вирішення цього питання. Одним із таких можливих сценаріїв було імовірне залучення до нього Почесного Патріарха Філарета, який в своїй останній конференції навіть заявив про своє бажання об’єднатись із Московським Патріархатом в Україні, в разі якщо останньому буде даровано автокефалію і статус Патріархату. Проте у самій РПЦвУ розкритикували такі заяви владики Філарета і тонко натякнули, що він їм не потрібний. Після таких заяв бачимо, що сценарій з Філаретом відпадає, як і сам «собор». Адже стає очевидним, що РПЦ не здатна надати чіткий план дій із виходу із цієї ситуації, а цей собор їй потрібний лише для осудження Вселенського Патріарха, який нібито став розкольником і єретиком.

Наслідком такого «собору» могло стати те, що РПЦ потягнула б за собою в розкол й ізоляцію частину православних, для яких би і стала «Третім Римом». Цілком ймовірно, що це зрозумів і сам Єрусалимський Патріарх, тому і «спустив на гальма» цю справу.

Як бачимо, поки що вся ця епопея зі Всеправославним собором, за висловом протоєрея Миколи Данилевича перетворюється на «великий пшик». Деякі слова із славнозвісного допису отця Миколи досить вдало підходять саме для цієї «ініціативи». Процитуємо «класика»: «це все закінчиться великим пшиком, як це було багато разів до того. Буде багато шуму в ЗМІ, і на тому все закінчиться».

Справді було багато «шуму в ЗМІ», витрачено чимало коштів, проте проект цього собору так і загинув в утробі РПЦ. Утім треба зберігати пильність, адже «українське питання» – справа «честі» для Кіріла, і проваливши його він може позбутись патріаршого куколя. Дивний збіг, але РПЦ вкотре наступила на ті самі граблі. Ба, нагадаємо, Москва вже провалила спробу проведення Всеправославного собору у 1948 році, тепер через 72 роки, провалила і другу спробу. Чи буде третя побачимо ще через кілька десятків років.

За інформацією https://duhovnyfront.com.ua