joomla

DSC 1055В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми з вами чули Святе Євангеліє від святого апостола і євангелиста Матфея про зцілення Господом нашим Ісусом Христом розслабленого. Ця євангельська подія двічі на рік пропонується для слухання віруючих - у другу неділю Великого Посту, від святого апостола і євангелиста Марка, і сьогодні, у шосту неділю після Святої П'ятидесятниці.

Чому Свята Церква двічі на рік пропонує нам послухати це євангельське читання? Для того, щоб кожен в котрий раз порозмірковував про причину наших хвороб і «рецепт» зцілення від них.

Сьогоднішня подія зцілення Христом розслабленого нерозривно пов'язує нас із минулим недільним євангельським читанням, коли Христос, перебуваючи у Гадаринській країні, не зустрів віри серед людей цієї місцевості, повертається до «свого міста». Святитель Іоан Золотоустий тлумачить це місце Священного Писання, вказуючи, що «своїм містом» називається тут Капернаум. І продовжуючи цю думку, він розповідає про три міста, які нерозривно пов'язані із Спасителем: бо Христос народився у Вифлеємі, зростав у Назареті, а повертався після кожної із своїх проповідей до Капернауму. 

Спаситель перебуваючи у цьому місті, де його зустрічають не десятки, а сотні людей, проповідував у маленькій домівці. Та силу проповіді, яку ніс Спаситель, не змогли стримати ані стіни, ані стеля, яку розібрали друзі розслабленого. Євангелист оповідає, що до Христа, який перебував у будинку, принесли розслабленого і, розібравши стелю, поклали його до ніг Спасителя. Ця людина вже багато років була паралізована і лежала прикутою до ліжка. Кожен з нас хоч раз у своєму житті бачив паралізовану людину, яка своїм тілом є немічною, проте говорить душею і показує це через свої очі, які  духовно «горять»,  хоча фізично згасають.  Христос побачивши «віру їхню» говорить: «дерзай, чадо, прощаються тобі гріхи твої» (Мф. 9.2). 

Перефразовуючи слово «дерзай», ми можемо сказати - бадьорись, а бадьорість від нас вимагає певної духовної піднесеності. Бадьорість вимагає від нас, щоб зникла зневіра. Бо коли ми бадьорі? Тоді, коли сповнені віри. Тоді, коли розуміємо, що поклавши надію на Господа, можемо виходити з будь-яких життєвих обставин, які спіткали нас. Тому і Христос, щоб зцілити розслабленого, вселяє у його серце перш за все віру, яка допоможе йому в майбутньому чуді.

Господь, як Серцезнавець, знав думки і самого розслабленого, і тих, хто його приніс, і людей, які стояли поряд: одні з бажанням послухати Спасителя, інші - з бажанням спокусити Його. І сьогодні ми могли б поговорити про них, але згадаймо тих, які принесли розслабленого до Спасителя. 

Христос, зцілюючи розслабленого, з одного боку, дає кожному з нас, хто повсякчас молиться за своїх рідних і близьких, неспростовний доказ втілення нашої віри у житті, а євангеліст, який описує це, з іншого боку, зауважує, що до Христа сьогодні принесли розслабленого не його рідні, не його батьки, не його дружина, не його діти, а - друзі.  Чому? Бо вони жили вірою.

Адже дуже часто ті, хто поруч з нами, та й, будемо відверті, і ми самі, зневірюємось, бачачи безвихідність ситуації, яка спіткала нас. І здійснення чогось надзвичайного і неможливого стає для нас неприпустимим, і тоді самі гаснемо вірою, і хворі разом з нами. Бо дуже часто звикаємо до наших проблем і просто живемо з ними. Але у цьому можуть допомогти нам наші, тільки справжні, знайомі та друзі, які повинні і покликані, подібно до сьогоднішніх євангельських (друзів), розділити наші проблеми. 

Кожен з нас не може бути замкненим у самому собі чи у своїй сім'ї. Ми повинні бути відкритими, навіть у своїх сокровенних проблемах, щоб дозволити людям допомагати нам і живити нас надією та вірою. 

Слова Спасителя, сказані до розслабленого, - «дерзай», повинні пробуджувати і кожного з нас бадьоритися, незважаючи на те, в яких життєвих ситуаціях ми б з вами не перебували. Тож сколихнімось душею, проймімо наше серце словами Серцезнавця і тоді отримаємо те, що для нас, здавалося б, є неможливим. Бо «неможливе для людей - можливе для Бога» (Лк. 18.27). 

Тому радіймо радості інших людей, сумуймо із сумом інших, розділяймо горе людей, які у ньому перебувають. Лише тоді ми будемо виконувати те, що на нас покладено і до чого ми покликані - показувати в собі образ і подобу Божу. Не даймо нашому серцю очерствіти. А перебуваймо у вірі та надії на Бога. Амінь.

ІЛАРІОН

архієпископ Рівненський і Острозький