joomla

116880339 2429548184010604 7855708077219284098 oСьогодні, в 11-ту неділю після Святої П'ятидесятниці, ми чуємо Євангельське читання від святого апостола і євангеліста Матфея, який розповідає нам притчу, яку промовив Христос, що увійшла у богослів'я під назвою «Про нерозумного боржника». 

Кожна євангельська подія чи притча, яку ми чуємо в храмі, має подвійну мету. По-перше, принести користь кожному з нас внутрішньо, щоб ми щоразу знаходили себе у цій притчі чи події, а по-друге, допомагає нам відновити й утвердити духовний зв'язок з Богом, а разом з цим із нашими ближніми.

Сьогоднішню притчу можна розділити відразу на дві головні події, які йдуть симетрично одна одній і показують реакцію людей на одну і ту ж ситуацію, а водночас підкреслюють контраст між милосердям і черствістю.

Для того, щоб краще зрозуміти зміст даної притчі, потрібно пояснити особливості даного благовіствування.

Євангеліст оповідає нам, що до царя привели боржника, який був винен йому 10 тисяч талантів. В євангельські часи це була величезна сума. І Спаситель називає її тут у гіперболічному  значенні, бо стає зрозуміло, що за все своє життя ні той чоловік, ні його дружина, ні діти, ні вся родина не змогли б заробити такої суми, щоб віддати господареві. Тому боржник почав просити царя, щоб він зачекав. І цар не те що відтерміновує, а прощає.

Однак цей слуга, який тільки що був прощений, виходить і бачить свого боржника, котрий заборгував йому сто динаріїв - суму, яка є навіть непорівнянною з його боргом, і кидає його у в'язницю.

Дана притча навчає нас і закликає до дару прощення. Так, саме даром ми можемо назвати цю чесноту, бо коли ми прощаємо, то стаємо вільними самі й даруємо свободу іншим. 

Все наше життя минає у тісному контакті з нашими ближніми. І наші взаємозв'язки та стосунки з ними є для нас мірилом нашої духовності й нашого серця. Прощаймо нашим ближнім, щоб ми могли молитву Господню «Отче наш» промовляти без внутрішнього докору і сум'яття, що ми не простили «винуватцям нашим».

Бо наша людська справедливість зазвичай самолюбна і суб'єктивна. Господь є вершиною справедливості і через неї діє у цьому світі. І на одвічне запитання: Господь справедливий чи милосердний, ми можемо відповісти словами апостольськими: вершиною Господньої справедливості є милосердя. 

Керуймось і ми цими чеснотами, пам’ятаючи, якщо «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? I ми маємо вiд Hього таку заповiдь, щоб той, хто любить Бога, любив i брата свого» (1 Ін. 4. 20-21). Амінь.

ІЛАРІОН

архієпископ Рівненський і Острозький