- Деталі
- Опубліковано: Субота, 19 вересня 2020, 21:39
- Перегляди: 1238
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Сьогодні 15-та неділя після святої П'ятидесятниці, і вона також має назву неділя перед Воздвиженням. Два євангельських читання, які ми сьогодні чули у храмах від святих апостолів і євангелістів Матфея та Іоана, розповідають нам про найбільшу заповідь любові до Бога і ближніх і про прообраз розп'яття Ісуса Христа та його спасительну смерть на хресті.
Читаючи Євангеліє, ми неодноразово бачимо, що до Христа приходили люди не тільки щоб послухати Його, але щоб і спокусити. Сам прихід законника, людини, яка формувала кодекс старозавітних законів, до Спасителя, його звертання «Учителю» і запитання про найбільшу заповідь у законі вже виглядало підступно і лицемірно. Проте Спаситель не відштовхує його, а дає відповідь на запитання, наголошуючи на любові до Бога і ближніх.
Наше людське життя сповнене безлічі правил і законів, які регламентують нашу поведінку в суспільстві й державі. Власне, і старозавітний закон був даний для того, щоб побачили нашу людську природу, яка після гріхопадіння стала спотвореною, про що говорить і святий апостол Павло: «бо законом пiзнається грiх» (Рим. 3.20). Він (закон) хоча б частково стимулював людину до порядку.
І сьогоднішня відповідь законнику є нагадуванням, що старозавітний Закон був дітоводителем до Христа.
Святитель Кирило Олександрійський, говорячи про ці дві заповіді, зауважує, що перша - «любити Бога всім серцем є основою всякого блага, а друга містить справедливе [ставлення] до людей. І перша вказує шлях до другої, а друга складається з першої. Бо той, хто досяг успіху в любові до Бога, з очевидністю всіляко любить і ближнього, як самого себе». Бо немислимо розрізняти і розділяти їх.
Як полюбити? Всім своїм єством, як серцем, так і душею, так і нашим розумом. Бо це неможливо, щоб ми любили частково, любити не повністю неможливо, як неможливо бути християнином і не любити. Це засвідчує і апостол Іоан Богослов: «Будемо любити один одного, бо любов вiд Бога, i кожен, хто любить, народжений вiд Бога i знає Бога. Хто не любить, той не пiзнав Бога, тому що Бог є любов» (1 Ін 4. 7-8). Про це ж говорить до нас і блаженний Августин: «Люби і роби, що хочеш». Які ж ми далекі від любові!
Коли звертаємо увагу на когось іншого не для осудження, а для співчуття, розради, допомоги, - ось тоді у нас діє любов. Пам'ятаймо про це не тільки у храмі, але й коли переступаємо його поріг, щоб іти у світ.
Сьогодні ми чули в Євангелії від Іоанна розповідь Ісуса Христа про Його хресні страждання і спасительну смерть, які прообразно були показані Богом ще у Старому Завіті (Чис. 21). Подія, яка описується, сталася підчас сорокарічного поневіряння єврейського народу в пустелі. Коли людей, які відступили від Бога, почали жалити змії, то щоб врятувати їх від загибелі, Бог звелів Мойсею зробити мідяного змія на жердині й підняти високо над табором. І всякий, хто був вжалений, коли з вірою дивився на нього, отримував зцілення. Ось прообраз Христа розп'ятого. Ось сила хресного знамення. «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, - сила Божа» (1 Кор. 1.18). Амінь.
ІЛАРІОН
архієпископ Рівненський і Острозький