joomla

0-02-0a-8bc50f255742cd213e1e0a3ce7813c610a357527f6c4fcd45d0c88b27c605999 1c6d9ffc5bdc35В ім'я Отця і Сина і Святого Духа. 

Слава Ісусу Христу. Дорогі брати і сестри.

Сьогодні, у 17-ту неділю після святої П'ятидесятниці, ми чули Святе Благовіствування від апостола і євангеліста Матфея про зцілення Христом дочки жінки-хананеянки.

 Кожне чудо, яке звершував Спаситель, здіснене не заради самого чуда, а щоб принести людям, які це чудо бачать і розуміють, його надприродність, своє вчення, щоб і вони, змінюючи своє життя, проймаючись наукою Христовою, ставали людьми, у житті яких Господь також творив би чудеса через їхнє звертання і молитву.

І сьогодні Спаситель іде у межі міст Тиру і Сидону, для того щоб і язичникам проповідувати Слово Боже. Зустріч жінки і Христа - це зустріч двох світів; світу християнського, вчення якого ніс Спаситель, і світу язичницького, представником якого була ця жінка.

Приходом жінки до Ісуса Христа рухала любов, в даному випадку любов матері до дитини. Любов людини до своїх дітей є найменшим, примітивним віддзеркаленням любові Бога до людини. Для хананеянки любов зумовила руйнування всіх стереотипів, як зовнішніх, оскільки на сході як тоді, так і тепер, жінка перебуває під особливим покровительством чоловіка і без його згоди не може наближатися до інших чоловіків, так і внутрішні. Бо знаючи неприязне ставлення юдеїв до язичників, не зупинилася, їй було байдуже на всіх, що були довкола, у неї була мета, і вона хотіла її досягти, незважаючи ні на що.

На благання жінки Господь довго не відповідав, а йшов далі, і жінка, ідучи за Ісусом Христом, проходила свій шлях випробувань, шлях становлення у вірі, шлях, який зрештою привів її до винагороди – зцілення хворої дочки.

Натомість Христос, коли жінка приступила до нього і промовила слова прохання, відповів такими словами, які б змусили кожного з нас зупинитися і піти геть: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». Навіть зараз, якби хтось до нас промовив подібну фразу, нам було б образливо і неприємно.

Однак жінка проявляє смирення, якому могли б позаздрити як юдейські вчителі, так і ученики Христові. Погодившись з Ісусом, вона благає про крихти, які падають зі столу, образно кажучи, які Господь посилає у цьому світі для праведників і грішників.

Подібна ситуація може трапитися із кожним з нас. Інколи, коли ми приходимо до храму, нам здається, що на нас всі звертають увагу, роблять зауваження, ображають. Це може викликати в нас зневагу, роздратування відразу, а інколи і зневіру. Тому коли ми приходимо до храму, пам'ятаймо про цю жінку, яка прийшла до Спасителя і не зважала ні на кого. Святитель Іоан Золотоуст говорив, якщо людина прийшла до храму знайти святих людей, вона помилилася, а якщо вона прийшла до храму знайти Бога - вона прийшла за «адресою». 

Господь прославив віру цієї жінки, показавши нам приклад для наслідування. Бо вважати, що ми у цьому світі є «щось» - неправильно, бо тоді нам дуже важко стерпіти образи наших ворогів і навіть ближніх. Про це говорив і святий апостол Павло: «Бо хто вважає себе чимось, коли вiн є нiщо, той обманює себе. Кожний нехай випробовує своє дiло i тодi матиме похвалу тiльки в собi, а не в iншому, бо кожний свiй тягар понесе» (Гал. 6.3). 

Це не означає, що ми маємо бути завжди з поникшою головою і без власної думки чи переконань. Ні. Ми просто повинні намагатися аналізувати себе і бачити у собі розуміння того, у чому нам належить зростати, а в чому умалятися. Бо коли у нас, через нашу необізнаність, з’явиться гордість і зарозумілість, вони породять у нас впертість, байдужість і будуватимуть у нас власну, хибну віру.

 Бо хіба ми можемо бути смиренними, вірними, люблячими лише тільки тут, у храмі Божому, на молитві. Якщо ми можемо бути такими тут, з Богом, то будьмо такими з ближніми. Отож відкидаймо свою зарозумілість, яка говорить «я все знаю», а збираймо крихти Божої благодаті для того, щоб стати «дітьми Божими». Амінь. 

ІЛАРІОН

архієпископ Рівненський і Острозький.