joomla

DSC 1651В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні у всіх храмах ми чуємо розповідь апостола і євангеліста Луки про зцілення Христом десяти прокажених. Власне, дана подія, про яку благовіститься в Євангелії, дає зрозуміти багато важливих моментів сучасних стосунків між людьми і нашого ставлення Бога. 

 

Христа зустріли десять людей, хворих на проказу. Життя цих нещасних було сповнене болю, ізоляції від суспільства, бо таким хворим було заборонено мешкати поміж здоровими людьми, і вони були приречені на повільну і виснажливу загибель. Будь-яке наближення здорової людини до хворої повинно було бути поінформоване хворим вигуками: «Нечистий! Нечистий!». Недуга, яка спіткала цих людей, змусила їх бути разом – групою. Вони перестали ділитися на свій і чужий, єврей чи самарянин, чоловік чи жінка, старша людина чи молода. Розуміння близького кінця їхнього життя відсторонило їх від всіх проблем сім'ї, держави і суспільства. Їх об'єднала біда.

 

І коли до них підходив Спаситель, їхні виснажені хворобою голоси, якими вони зверталися до Спасителя, не промовляли «Нечистий», а прокажені схопилися за Христа, як «корабель спасіння», і заголосили: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!» (Лк. 17.13). Христос пропонує їм: «Підіть покажіться священикам» (Лк. 17.14). Спаситель посилає їх до священиків. Чому? Священнослужителі у той час піклувалися не тільки про чистоту душевну, але і тілесну. А головне, що цим «посланням» хворих Христос дає настанову кожному християнину в час хвороби згадати про Його служителів, згадати про Христа, бо лише Христос - єдиний лікар наших душ і тіл. Не екстрасенси, ворожки, маги, іменами яких зараз рясніють сотні оголошень та реклам, а Свята Церква. У ній і спасіння, і уздоровлення. 

 

Христос дає прокаженим можливість засвідчити їхню віру, бо коли вони розвернулися і пішли до священиків хворими, а по дорозі отримали зцілення, цим самим і показали й момент випробовування, а водночас і торжества їхньої віри. 

 

Христос зцілює їх і повертає їм життя, як  тілесне, так і суспільне. Після уздоровлення вони могли повернутися до своїх родин. І тому не дивно, що "Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога"  (Лк. 17. 15). Але прикро чути у словах повернення однину, бо лише «один» з десяти захотів подякувати Богу за зцілення. Вони були єдині у своїй біді, голосячи до Господа, але розділилися у час подяки. Чому?

 

Бо вдячність – це живий прояв нашого смирення. Погляньмо на наше життя. Ми зазвичай просимо, бо мусимо просити, бо від цього залежить доля наших потреб, а ось дякувати нас ніхто не змусить. Ми вже маємо те, чого не вистачало, і стаємо вільні. Вміти дякувати – це вміти виявляти повагу. Риса вдячності робить прихильним серце ближнього. Людина ж невдячна показує лише свою гордість, яка є коренем усіх гріхів. 

 

Саме тому апостол Павло у посланні до Колосян закликає: «Будьте вдячні!» (Кол. 3. 15). І вдячні за все. Богові за життя, батькам за турботу, дружині, чоловікові, дітям, ближнім! Всім за все. 

 

Дорогі брати і сестри, пам'ятаймо і про наші молитви, возносьмо їх до Господа, хай вони будуть не тільки прохальні, але і подячні. І нехай наші серця наповнюються подякою, а благодать Святого Духа «Життяподателя» спрямовує нас до благої мети. Амінь.

 

      ІЛАРІОН                                                 

архієпископ Рівненський і Острозький