Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 16 листопада 2025, 07:15

Перегляди: 198

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангельська розповідь цієї неділі (Лк. 8:26–39) переносить нас на Герасинську землю — місце темне, зранене, відчужене. Саме туди ступає Христос. Не туди, де Його чекають, а туди, де плач, безумство, розпач і духовна смерть. Євангеліє каже: «Коли Він ступив на суходіл, зустрів їх один чоловік… якого впродовж багатьох років мучили демони; він не носив одягу й мешкав не в домі, а в гробницях» (Лк. 8:27). Цей чоловік — живий серед мертвих, зранений до самого дна, позбавлений гідності, свободи, миру. Він став образом людини, яка втратила себе, втратила голос і не змогла більше володіти власною душею.

Та саме до нього, у темряву його гробниць, приходить Христос. І цей момент — один із найглибших у всьому Євангелії. Бо коли найбільша темрява стикається зі Христом, вона не витримує. Людина падає до Його ніг і кричить: «Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього?» (Лк. 8:28). У цьому крику — боротьба двох голосів: голосу, який хоче свободи, і голосу темряви, що боїться світла. Так буває і в нашому житті: інколи ми самі боїмося зцілення, бо воно змінює нас; боїмося світла, бо звикли до темряви; боїмося правди, бо вона розриває наші кайдани.

Коли Христос питає: «Як тебе звати?» — чоловік відповідає: «Легіон!» (Лк. 8:30). Страшна відповідь. Це зізнання в тому, що людина давно не є собою. Що біль, травма, залежність, гріх або відчай стали сильнішими за її волю. Але Христос не відходить. Він не лякається того, від чого втекли всі інші. Він входить у самий центр людського страждання, щоб визволити.

І темрява падає. Демони виходять. Стадо свиней кидається зі скелі і гине (Лк. 8:33). А колишній біснуватий раптом сидить — одягнений, при розумі, спокійний — біля ніг Ісуса. Те, що не могли зробити кайдани, ліки, сторожа, силоміць не змогла зробити людина — робить Христос одним словом. Він повертає людині розум, свободу, гідність.

Але найбільш вражає реакція людей. «І попрохали Його всі люди Герасинської землі відійти від них, бо були охоплені великим страхом» (Лк. 8:37). Вони не радіють зціленню ближнього. Вони не прославляють Бога. Вони бояться. Бо світло завжди лякає тих, хто звик жити в тіні. Люди вибирають спокій без Бога, замість змін із Богом. Вони бояться втратити стадо свиней більше, ніж бояться втратити свою душу.

І ось найніжніший момент цієї історії. Чоловік, який щойно був рабом темряви, тепер просить: «Господи, дозволь мені бути з Тобою» (пор. Лк. 8:38). Це щирий крик любові і вдячності. Він відчув, що життя можливе лише поруч із Христом. Але Христос дає йому інше завдання: «Повернися до свого дому й розкажи, що для тебе зробив Бог» (Лк. 8:39). Христос не залишає його в солодкій тиші благодаті — Він посилає його до людей, які пам’ятають його біснуватим. Бо найсильніше свідчення — це свідчення того, кого Бог підняв із прірви.

Дорогі брати і сестри!

Ця Євангельська історія сьогодні особливо близька нам, українцям. Бо війна привела наш народ у власну Герасинську землю. У місця, де люди живуть серед гробниць своїх втрат, у тіні своїх страхів, у темряві того, що вони пережили. Ми зустрічаємо навколо людей, яких мучить свій «легіон»: легіон страху, легіон травми, легіон болю, легіон тривоги. І як той чоловік, вони живуть поруч із живими, але самі — ніби серед мертвих.

І саме туди сьогодні приходить Христос. Він приходить через капеланів на передовій, які несуть світло у найтемніші окопи. Він приходить через волонтерів, які долають сотні кілометрів, щоб підтримати тих, хто не має сил. Він приходить через матерів, які моляться за своїх синів уночі. Він приходить через кожного з нас, хто не дав серцю зачерствіти у часі війни.

Христос і сьогодні питає кожного: «Як тебе звати?» — не тому, що не знає, а тому, що хоче повернути нам наше ім’я, нашу душу, нашу гідність. І якщо ми дозволимо Йому торкнутися нашої рани, Він зцілить те, що здавалося неможливим зцілити. Бо немає такої темряви, у яку Христос не здатен ввійти.

А коли Він підніме нас, як підняв того чоловіка, ми теж почуємо Його слова: «Повернися до своїх і розкажи, що зробив для тебе Бог». Тобто — не ховай свій біль, перетвори його на свідчення. Не бійся свого минулого, бо його торкнулась Божа любов. Не мовчи про те, як Бог тебе підтримав, бо твоє слово може стати світлом для іншого.

Нехай же Христос увійде в наші особисті Герасинські землі — у наші страхи, у наші втрати, у наші глибокі рани війни — і поверне нам свободу, мир і надію. І хай кожен із нас стане свідком того, що Бог робить сьогодні для нашої України.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький