Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Субота, 06 грудня 2025, 05:43

Перегляди: 239

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогоднішній світанок знову зустрів нас не співом ранкових дзвонів, а сиренами та гуркотом вибухів. Знову зранена Україна, знову плачуть діти, знову сколихнулися наші міста й серця. І як боляче усвідомлювати, що в день, коли ми згадуємо святителя Миколая — утішителя і благого покровителя, і дякуємо Богові за наших захисників, — зло знову намагається поглинути світло. Але саме сьогодні, серед цього болю, ми особливо відчуваємо: світло сильніше. Бо там, де огортає темрява, Христове милосердя сяє ще яскравіше.

Коли Україну стрясають вибухи, здається, ніби земля тремтить не лише під ногами, а й у серці. Але сьогодні я хочу сказати кожному: Бог не залишив нам. Святий Миколай не відвернув свого обличчя від нашого народу. І Збройні Сили не втратили своєї мужності. Ми стоїмо, бо нас тримає Божа любов і самопожертва наших воїнів.

Цієї ночі знову багато хто не доспав, багато хто ховав дітей у коридорах, багато хто молився, цілував іконку чи стискав руку рідної людини. І ці хвилини страху назавжди залишають слід. Але разом з тим залишає слід і щось інше — дивовижна українська здатність не зламатися. Ми падаємо на землю, але підіймаємось. Ми плачемо, але не перестаємо любити. Ми ранимося, але не перестаємо боротися. І сьогодні, як ніколи, ми бачимо: сила нашого народу — у серці.

Це серце — у воїнові, який у той час, коли ракети сипляться на наші міста, тримає свій пост і не відступає ні на крок. Це серце — у матері, яка цілу ніч молилася за сина, який на фронті. Це серце — у волонтері, який зранку знову поїхав туди, де потрібна допомога. Це серце — у лікареві, який без відпочинку рятує постраждалих. Це серце — у кожному, хто не дав страху поглинути душу.

Сьогоднішній день — про святителя Миколая і про наших воїнів — нагадує нам, що милосердя і мужність завжди перемагали зло. Святий Миколай зупиняв несправедливість, рятував тих, кого світ прирікав на смерть. Наші військові роблять це щодня. Їхні руки — це руки, через які Бог сьогодні захищає Україну. Їхнє серце — це серце, у якому б’ється надія всього народу.

І зараз ми маємо втримати в собі дві речі: правду і молитву. Правду — щоб пам’ятати, хто є агресором і чому ми боремося. Молитву — щоб не дозволити злу перемогти в нашій душі.

Сьогодні я прошу кожного: станьмо у спільній молитві за наших воїнів. Вони сьогодні — як ніколи — потребують нашої духовної підтримки. Попросімо святителя Миколая, щоб він став щитом для тих, хто на передовій. Щоб захистив від усякого зла, щоб видимою і невидимою силою утримав їхній дух.

Помолімося також за всіх постраждалих. Нехай Господь утішить їхні серця, нехай дасть сили підвестися, нехай пошле поруч добрих людей, які допоможуть, як святий Миколай допомагав усім у біді.

І, нарешті, молімося за Україну. Щоб Бог зберіг її, як Свій виноградник. Щоб укріпив, як скелю серед бурі. Щоб привів до перемоги, яку сьогодні виборюють кращі з нас. Щоб дав той день, коли не сирени, а дзвони миру залунають над нашими містами.

Дорогі брати і сестри! Ми вистоїмо. Бо з нами Бог. Ми переможемо. Бо з нами правда. Ми дочекаємося миру. Бо за нас моляться святі.

І сьогодні серед гуркоту війни звучить тихий, але незламний голос святителя Миколая: «Не бійтеся. Я з вами».

+ Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький