Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 21 грудня 2025, 06:52

Перегляди: 274

 Возлюблені у Христі брати і сестри!

У цю неділю, коли Церква стоїть уже на порозі Різдва Христового, Євангеліє (Мф. 1:1–25) вводить нас у дивну й глибоку тишу очікування. Воно не починається з радості пастухів і не з сяйва Вифлеємської зорі. Воно починається з родоводу — з переліку імен та поколінь, у яких сплелися віра і зрада, піднесення і падіння, гріх і покаяння. «Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового» (Мф. 1:1) — ці слова відкривають нам істину: Бог входить у людську історію такою, якою вона є, не прикрашеною, не очищеною наперед, але справжньою.

У цьому родоводі є праведники і грішники, царі й вигнанці, сильні та зламані. Тут згадане й вавилонське переселення — рана народу, біль втрати дому, досвід приниження і чужини (пор. Мф. 1:11–12). І саме через цю зранену історію Бог веде світ до Христа. Це надзвичайно важливе слово для нас сьогодні: Бог не чекає ідеальних умов. Він приходить у зруйноване, у стомлене, у вигнане. Він народжується там, де людська історія здається надломленою.

Особливо глибоко цього дня звучить образ праведного Йосифа. Євангеліє свідчить, що він був «праведним» і, не бажаючи ославити Марію, «вирішив таємно відпустити її» (Мф. 1:19). Це праведність не суворого судді, а милосердного серця. Йосиф не розуміє того, що відбувається, але не дозволяє болю і страху зробити його жорстоким. Він мовчки несе свій внутрішній хрест, не вимагаючи пояснень, не шукаючи виправдання собі перед людьми.

І саме в цю ніч його сумнівів приходить слово з Неба: «Йосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою» (Мф. 1:20). Ці слова — «не бійся» — звучать як різдвяний ключ до нашого серця. Бог приходить тоді, коли людина боїться. Він говорить тоді, коли серце тремтить. Він відкриває Свою волю не тим, хто все знає, а тим, хто готовий довіритися. Йосиф приймає Марію, приймає таємницю, приймає шлях, який не обирав, але який стає шляхом спасіння для всього світу.

Євангеліє говорить, що Марія народить Сина, і Йому дадуть ім’я Ісус, «бо Він спасе Свій народ від його гріхів» (Мф. 1:21). А пророче слово відкриває ще глибшу таємницю: «Ось, Діва матиме в лоні та народить Сина, і дадуть Йому ім’я Емануїл» (Мф. 1:23), що означає: З нами Бог. Не Бог далекий, не Бог грізний, не Бог байдужий, а Бог, Який входить у людську долю, у людський страх, у людську ніч.

У цю неділю перед Різдвом Церква ніби тихо нахиляється до серця кожного з нас і запитує: чи готові ми прийняти Христа так, як прийняв Йосиф — без повного розуміння, але з довірою? Чи готові ми дозволити Богові народитися у нашій історії — складній, зраненій, воєнній, але живій? Бо Христос не шукає бездоганних сердець — Він шукає відкритих.

Для нас, українців, це Євангеліє звучить особливо близько. Ми також живемо серед втрат, переселень, руйнувань. Ми також носимо в собі біль історії і біль сьогодення. Але сьогодні родовід Христа промовляє до нас: Бог не залишив наш шлях. Він іде крізь нього. Він входить у нього. Він народжується саме тоді, коли здається, що надії надто мало.

Неділя перед Різдвом — це неділя довіри. Це час тиші перед світлом. Це мить, коли ми ще не бачимо ясел, але вже знаємо: Бог близько. Нехай же приклад Йосифа навчить нас смиренної віри. Нехай родовід Христа нагадає нам, що жодна сторінка нашого життя не є зайвою для Бога. І нехай слова «Емануїл — з нами Бог» стануть не лише біблійною звісткою, а живою правдою нашого серця.

+ ІЛАРІОН,

митрополит Рівненський і Острозький