Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 25 січня 2026, 06:02

Перегляди: 172

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогодні неділя про Закхея – про людину, яку ніхто не вважав гідною уваги, але яку побачив Бог. Закхей жив, ніби змирившись зі своєю самотністю. Він знав, що його не люблять. Знав, що його ім’я вимовляють із осудом. Знав, що минуле не дає йому права стояти поруч з іншими. Але серце не змирилося. У ньому жила тиха надія, що Бог може бути іншим, ніж люди. Що Бог, можливо, не відвернеться так само.

Він не наважується підійти близько. Він не стає серед натовпу. Він шукає інший шлях – шлях сором’язливий, незручний, майже дитячий. Він вилазить на дерево, ніби ховаючись від поглядів, але насправді шукаючи світла. Бо коли людині справді болить, вона готова виглядати слабкою, аби лише не втратити надію.

І Христос зупиняється. У цій зупинці – вся Євангелія. Бог зупиняється перед тим, кого всі звикли обходити. Він дивиться вгору – туди, де людина сховалася від життя. І називає по імені. Не називає грішником. Не нагадує минуле. Просто кличе. І цим покликом повертає людині гідність.

Христос хоче бути в домі Закхея. У домі, де багато мовчання. У домі, де речі не замінили любові. У домі, де, можливо, давно не звучала молитва. І Закхей злізає одразу. Бо серце, яке чекало роками, не вагається. Він приймає Христа з радістю, яка не кричить, але зцілює.

І тоді починається справжня переміна. Не показна. Не для інших. Закхей більше не хоче жити так, як раніше. Він починає виправляти зламане, повертати вкрадене, ділитися тим, що мав. Бо зустріч із Богом завжди народжує відповідальність. Любов не дозволяє залишатися колишнім.

І звучить слово, яке сьогодні так потрібне нам усім – спасіння увійшло в дім. Не в ідеальний дім. Не в безпечний дім. А в реальний. У зранений. У втомлений. У той, який довго чекав, але вже не сподівався.

І як же близько це слово до України. Бо наша земля сьогодні – як дім Закхея. Дім із болем у стінах і тривогою в серцях. Ми живемо у війні, і багато з нас навчилися дивитися здалеку, щоб не зламатися. Ми сидимо на своїх деревах страху, втрат, виснаження. Ми боїмося злізти, бо земля під ногами нестійка.

А Христос іде нашими дорогами. Він проходить повз зруйновані домівки, повз лікарні, повз могили. Він зупиняється. Він дивиться вгору – у наші зранені серця – і хоче бути з нами. Не після перемоги. Не після тиші. А сьогодні. У цій темряві. У цій молитві, яку часто неможливо вимовити.

Спасіння сьогодні – це не відсутність болю. Це присутність Бога в болю. Це сила залишитися людьми. Це світло, яке не гасне навіть тоді, коли ніч здається безкінечною.

Нехай же неділя про Закхея стане для нас неділею довіри. Довіри Богові, Який не минає. Довіри, яка наважується злізти. Довіри, яка відкриває двері. Бо там, де Бог входить у дім, навіть у часі війни народжується життя.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький