Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Понеділок, 02 лютого 2026, 04:55

Перегляди: 178

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогодні Стрітення Господнє. Це свято, в якому вічність входить у людський час, а надія торкається втомленого серця.

У храмі стоїть старець Симеон. Він прожив довге життя. Він бачив багато змін, багато втрат, багато очікувань, які так і не справдилися. Його дні наповнені тишею чекання. Він не знає, коли саме здійсниться обіцяне, але знає одне – Бог з ним. І ця віра тримає його на ногах, коли сили вже майже немає.

І ось у храм входить Марія з Немовлям Христом на руках. Ніхто не звертає на них особливої уваги. Немає слави, немає почестей, немає тріумфу. Лише Мати, праведний Йосип, Дитя та тиша. Але саме в цій тиші відбувається найбільше диво – людина зустрічає Бога і бере Його на руки.

Праведний Симеон бере Дитя і притискає до грудей. І в цю мить усе його життя знаходить зміст . Усі роки чекання, усі ночі молитви, усі сумніви – все сходиться в одному погляді на Спасителі. Він більше не боїться смерті, бо побачив Життя. Він більше не тримається за час, бо доторкнувся до вічності.

Стрітення – це не лише подія з минулого. Це питання, поставлене кожному з нас: чи готові ми до зустрічі з Богом? Чи впізнаємо Його, коли Він приходить не так, як ми очікували? Не в силі, а в слабкості. Не в гучних словах, а в мовчанні. Не в перемозі, а в дитячій беззахисності.

У часі війни це свято звучить особливо болісно і особливо ніжно. Бо ми живемо серед страху, втрат і тривог. Ми чекаємо миру, чекаємо справедливості, чекаємо кінця болю. І часто здається, що чекання виснажує більше, ніж сама боротьба. Але Стрітення говорить нам: чекання не є марним, якщо в ньому є довіра Богові.

Сьогодні Україна – як той старець Симеон. Зранена, втомлена, але жива вірою. Ми не завжди знаємо, коли прийде тиша. Але ми знаємо, що Бог уже прийшов у наш біль. Він уже був Немовлям, якого тримали тремтячі руки. Він уже знає, що таке беззахисність. І тому Він ніколи не залишить тих, хто страждає.

Стрітення вчить нас не боятися зустрічі. Не боятися відкрити серце. Не боятися сказати Богові: я втомився, але я чекаю. Бо саме в цій чесності Бог приходить найближче.

Нехай же це свято стане для нас світлом серед темряви. Нехай кожне серце, виснажене війною і болем, відчує, що Бог уже поруч. І нехай наша зустріч із Ним – навіть тиха, навіть крізь сльози – стане початком миру в душі і надії для всієї України.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький