Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 24 лютого 2026, 06:12

Перегляди: 131

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішній день стоїть перед нами як відкрита рана, що не має права загоїтися забуттям. 24 лютого – дата, яку вже неможливо стерти з нашої пам’яті. Це ранок, коли тиша була розірвана вибухами. Це мить, коли мільйони українців прокинулися в іншій реальності – реальності війни. Це день, коли страх увійшов у кожен дім, але разом із ним народилася безпрецедентна єдність, свідчення нашої сили духу.

Минає четвертий рік від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Але для багатьох цей відлік не вимірюється календарем. Він вимірюється могилами. Порожніми місцями за родинним столом. Зруйнованими домівками. Фотографіями на стінах. Повідомленнями, що так і залишилися непрочитаними. Цей день – не просто історична дата. Це день пам’яті. День болю. День молитви. День, коли ми знову стоїмо перед правдою про ціну свободи.

Цьогоріч ця річниця припадає на другий день Великого посту і водночас на день пам’яті святого пророка Іоана Предтечі – голосу, що кликав до покаяння і не мовчав перед неправдою. І в цьому поєднанні є глибокий духовний зміст. Бо сьогодні, як ніколи, світ потребує голосу правди. Потребує свідчення, яке не схиляється перед силою зла.

Іоан Предтеча не шукав зручності. Він не пристосовувався до несправедливості. Він говорив правду навіть тоді, коли це коштувало йому життя. Його намагалися змусити замовкнути, але його слово не загинуло. І навіть після мученицької смерті Господь явив світу його чесну главу, засвідчивши, що правда не може бути похована назавжди.

Ми також живемо в час, коли правда випробовується. Коли світ втомлюється від чужого болю. Коли намагаються перекрутити факти, зменшити трагедію до сухої статистики, стерти пам’ять або зробити її зручною. Але пам’ять не можна поховати. Жертву не можна знецінити. І правду не можна знищити. Вона може бути переслідуваною, але не може бути вбита.

Ми згадуємо кожного воїна, який став щитом для Української землі. Кожну дитину, чиє життя обірвала війна. Кожну мирну людину, яка загинула від руки російського окупанта. Ми молимося за тих, хто тримає оборону. За тих, хто рятує і лікує. За тих, хто служить і допомагає. І понад усе молимося, щоб серце України не зламалося під тягарем втрат.

Великий піст навчає нас дивитися на хрест не як на поразку, а як на шлях до Воскресіння. Голгофа не стала кінцем для Христа. І смерть не має останнього слова. Так само й ця страшна сторінка нашої історії не є фіналом. Вона є випробуванням, у якому народжується глибина віри, мужність і незламність.

Можливо, сьогодні нам важко говорити про надію. Але надія – це не наївність і не заперечення болю. Вона народжується саме в темряві. Вона народжується тоді, коли людина, попри втому і страх, не відпускає Бога. Коли народ, попри втрати, не відмовляється від гідності. Коли правда, попри переслідування, продовжує звучати – так, як звучав голос Предтечі в пустелі.

Дорогі брати і сестри! У цей день станьмо перед Богом особливо щиро і зосереджено. Не багатослів’ям і не зовнішньою емоцією, а глибокою внутрішньою тишею, в якій серце говорить більше, ніж уста. Нехай наша молитва буде не просто словами, а подихом душі.

Помолімося за упокій душ усіх загиблих – воїнів і мирних людей, дітей і дорослих, знаних і безіменних. Нехай Господь прийме їх у Своє Царство світла і вічного спокою. Помолімося за зцілення поранених – тілесне і духовне. Нехай Господь стане для них Лікарем і Утішителем.

Помолімося за визволення полонених, нехай Господь укріпить їх, збереже їхню гідність і поверне додому. Помолімося за наших воїнів – щоб Господь був для них щитом і твердинею, укріпив їх у силі, зберіг їхнє життя і благословив їхню боротьбу. Молімося за перемогу України – перемогу правди над брехнею, свободи над поневоленням, життя над смертю. Перемогу, яка принесе відновлення справедливості та захист гідності нашого народу.

І понад усе просімо в Бога миру – не крихкого і несправедливого, а правдивого і тривалого. Миру, в якому буде зцілена пам’ять, відновлене життя і збережена свобода. Миру, який стане плодом жертви, мужності й вистражданої молитви всього українського народу.

Нехай святий пророк Іоан Предтеча, голос правди і мужності, надихає нас стояти в істині. Нехай Господь укріпить Україну. Нехай збереже наш побожний народ. І нехай через хрест випробувань приведе нас до світлого Воскресіння.

З любов’ю у Христі,

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький 

24 лютого 2026 року.