Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 08 березня 2026, 05:19

Перегляди: 176

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Євангеліє цієї неділі відкриває перед нами подію, яка на перший погляд виглядає простою – до Христа приносять хвору людину. Але в цій історії прихована глибока істина про віру, про любов і про спасіння людини.

Капернаум наповнений людьми. Чутка про Христа розійшлася настільки широко, що дім, у якому Він перебуває, уже не може вмістити всіх. Люди стоять навіть біля дверей, і кожен намагається почути слово життя.

І ось до цього дому приходять четверо людей, несучи паралізованого. Він не може прийти сам. Його тіло безсиле. Його життя обмежене нерухомістю і болем. Але поруч із ним є ті, хто не залишив його. Вони беруть на себе його неміч і несуть його до Христа.

Натовп не дозволяє пройти. Шлях закритий. І здається, що їхня дорога закінчилася. Але віра не знає безвиході. Вони піднімаються на дах, розкривають покрівлю і спускають носилки прямо перед Спасителем.

Євангеліст говорить надзвичайно важливі слова: «Побачивши їхню віру, Ісус каже паралізованому: Сину, прощаються тобі гріхи твої» (Мк. 2:5).

Христос бачить не лише хворобу тіла. Він бачить людину в глибині її серця. Він бачить біль душі. І тому починає не з зцілення тіла, а з прощення гріхів. Бо справжня неміч людини – не лише фізична. Найглибша рана – це віддалення від Бога.

У цих словах відкривається велика таємниця – Христос має владу прощати гріхи. Саме тому книжники починають обурюватися: «Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?» (Мк. 2:7). І це питання стає свідченням істини – перед ними стоїть Сам Бог.

Щоб показати цю владу, Христос говорить паралізованому: «Кажу тобі: встань, візьми постіль свою та йди до свого дому» (Мк. 2:11). І людина піднімається. Те, що було неможливим, стає реальністю. Той, хто лежав безсилою людиною, починає йти.

Це Євангеліє читається в другу неділю Великого посту не випадково. Бо піст – це шлях зцілення. Кожен із нас у чомусь подібний до цього паралізованого. Ми часто відчуваємо духовну втому. Наше серце буває паралізоване страхом, образами, розчаруванням або байдужістю. І тоді людина не може підвестися сама.

Але поруч є Церква. Є люди, які підтримують одне одного. Є молитва, яка піднімає навіть тоді, коли сил уже майже немає.

Саме тому в цю неділю Церква згадує святителя Григорія Паламу. Він навчав, що Бог не є далеким і недосяжним. Божа благодать може торкнутися людини. Боже світло може освітити серце. Людина покликана не лише чути про Бога, а пережити Його присутність.

Для святителя Григорія молитва була дорогою до живої зустрічі з Богом. І саме тому Великий піст є часом тиші, коли людина відкриває серце для цього світла.

У цю ж неділю ми звершуємо пам’ять Собору Києво-Печерських святих. Це цілий сонм подвижників, які жили на нашій землі і показали, що святість можлива навіть у складні часи. Вони жили в печерах, у молитві, у пості, у тиші. Але саме з цієї тиші народжувалася духовна сила нашого народу.

Вони не мали зовнішньої слави, але мали глибину віри. І ця віра стала фундаментом духовного життя України.

Сьогодні, коли наша земля переживає війну, це свідчення набуває особливого значення. Ми бачимо біль і втрати. Ми бачимо руйнування і сльози. Але ми також бачимо силу віри нашого народу.

Ми бачимо, як люди несуть одне одного через темряву – як ті четверо людей несли паралізованого до Христа. Ми бачимо молитву матерів. Ми бачимо жертовність воїнів. Ми бачимо любов, яка не дозволяє серцю закам’яніти.

І саме тому сьогоднішнє Євангеліє говорить нам – навіть тоді, коли здається, що немає дороги, завжди є шлях до Бога.

Треба лише не втратити віру. Треба не перестати нести одне одного. Треба пам’ятати, що Христос завжди поруч із людиною. І тоді звучить Його слово – слово, яке здатне підняти навіть із найглибшої немочі:

«Встань».

Нехай же молитвами святителя Григорія Палами і всіх Києво-Печерських святих Господь укріпить нашу віру, зцілить наші серця і дарує нашій землі довгоочікуваний мир.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький