joomla

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання торкається дуже важливого питання – про життя вічне. Питання про вічне життя поставив перед Ісусом Христом багатий юнак.

Юнак не мав ніякого сумніву, він був переконаний, що вічне життя існує. Його турбувало інше: як увійти в вічне життя?

Господь указує йому на заповіді, які Бог дав людям через Мойсея, причому на ті заповіді, що стосуються любові до ближніх, минаючи заповідь про любов до Самого Господа Бога. І це тому, що на любові до ближніх ґрунтується і любов до Бога. Без любові до ближніх неможливо любити Бога. “Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?” – говорить св. Іоан (1 Ін. 4, 20). Отже, Господь сказав багатому юнакові: “Якщо хочеш ввійти в життя вічне, дотримуйся заповідей: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька й матір і люби ближнього твого, як самого себе” (Див.: Мф. 19, 18-19).

Дійсно важливе питання порушує Господь для кожного з нас, а не тільки для багатого юнака. Нема нічого більш очевидного за смерть: всі ми помремо, і наші тіла перетворяться на прах, на землю, з якої створена людина на початку, а наші душі, створені Богом за Його образом і подобою, – безсмертні. Вони постануть перед Богом на суд. Таке Божественне установлення, яке ніхто із смертних змінити не може. “Людині визначено один раз умерти, а потім суд”, – говорить ап. Павло.

У зв’язку з невідворотністю фізичної смерті кожному з нас треба розв’язати для себе питання: що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?

Ми, браття і сестри, мало думаємо про життя вічне, а більшість із людей зовсім не думає про своє майбутнє життя, бо настільки заглибились у земні турботи, спокушуючись плотськими пристрастями та матеріальними благами, що немає часу подумати про вічне. Багато з нас навіть не знає, що таке вічне життя і що всі ми створені для вічності. Ми добре знаємо, що ніхто з нас не візьме з собою придбані матеріальні цінності, що нагими ми ввійшли в цей світ, нагими і покинемо його. А яким буде воно для нас, це вічне життя, – мало хто замислюється над цим, і майже ніхто не готується до нього.

Всім нам треба усвідомлювати, що вічне життя безумовно є, як безумовно є і вічні страждання. Земне життя – лише мить у порівнянні з вічністю. І дано воно нам Богом, щоб підготуватися для вічності, щоб тут обрати своє майбутнє: чи то вічне блаженство, чи то вічне страждання. Тому багатий юнак і запитав, що йому треба зробити, щоб наслідувати життя вічне.

Небагато заповідей Божих треба виконати, але вони надзвичайно важливі, бо від виконання їх залежить вічне життя кожного з нас. Перша з них: не вбивай! Цією заповіддю забороняється не лише вбивство у прямому розумінні, а й багато інших гріхів, пов’язаних з убивством. Насамперед – це гнів. В наш час багато вбивств відбувається на ґрунті гніву і сварок. Застерігаючи від цього гріха, ап. Павло говорить: “Нехай сонце не заходить у гніві вашому” (Еф. 4, 26). Ненависть теж може привести до вбивства. Ап. Іоан Богослов пише у посланні до християн: “Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що ніякий людиновбивця не має життя вічного” (1 Ін. 3, 15). До порушників цієї заповіді належать і ті, хто не береже свого здоров’я, а розтринькує його через пияцтво, наркоманію, надмірне вживання їжі, а також через різні пристрасті. Сюди належить і надмірна праця – не заради добробуту сім’ї і служіння ближнім та суспільству, а заради наживи, користолюбства. Ось таке широке значення цієї заповіді.

Далі Господь говорить: не чини перелюбу! Цією заповіддю забороняються позашлюбні стосунки, блуд і різні статеві збочення. Серед цих збочень особливо небезпечним є гомосексуалізм, або мужолозтво. Треба не забувати, що за цей гріх Господь спалив Содом і Гоморру. Пояснюючи цю заповідь, Ісус Христос сказав: “Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею у серці своєму” (Мф. 5, 28). Той, хто надмірно оголює своє тіло, сприяє розпалюванню похоті і тим порушує заповідь Божу. Не треба ганятися за сучасними модами, бо вони націлені на розпалювання плотських пристрастей. Християнин повинен постійно боротися зі своєю плоттю і її схильністю до гріха, щоб зберегти себе в чистоті душевній і тілесній.

Наступна заповідь: не кради! Вона забороняє не тільки крадіжництво, а й усіляке неправедне надбання багатства: хабарництво, здирництво, азартні ігри, непомірні проценти, приймання завідомо крадених речей, святотатство – тобто привласнення церковного майна, присвяченого Богу і храму Божому. Діти, які не хочуть працювати, а живуть за рахунок праці своїх батьків, теж є порушниками цієї заповіді. Влада, яка створює такі умови життя, що люди змушені красти, щоб вижити, несе пряму відповідальність перед Богом за те, що штовхає людей на гріх. Християнин повинен жити чесною працею.

Далі Господь говорить: не лжесвідчи! Заповідь забороняє будь-яке лжесвідчення: в суді чи за інших обставин. Сюди відносяться всілякі наклепи, осудження з наміром принизити людську гідність, насмішки. Особливу відповідальність несуть перед Богом ті, що пишуть неправду в книгах, журналах і газетах. Їхнє неправдиве слово буде сіяти зло і після їхньої смерті. Тому вага цього гріха набагато більша за усне слово. Від лжесвідчень і наклепів люди тяжко страждають. Лжесвідчення привело Самого Господа нашого Ісуса Христа до хреста і смерті. Жахливе зло – наклепи й ті, що їх розповсюджують. Такі люди вважають себе невинним, бо не самі видумують чутки, а розносять чужі – не свої. Наклепи не мали б тієї злої сили, якби не було розповсюджувачів їх. Пророк Давид молився Богу: “Визволи мене від наклепів людських, і я збережу заповіді Твої” (Пс. 118, 134).

Дуже важливою заповіддю є шанування батька й матері. За шанування батьків Господь обіцяє благополуччя і довголіття на землі та блаженне життя у вічності. Батькам ми зобов’язані своїм життям і вихованням, в усякому разі, початковим. І, здавалося б, нема нічого благороднішого і природнішого як шанування батьків. А між тим у житті, особливо в наш час, буває все навпаки: діти тяготяться своїми батьками, відмовляють їм і в шануванні, і в догляді за ними, грубо поводяться з ними, часто ображають їх, забуваючи про їхню любов, яку вважають за звичайне явище. Горе таким дітям! Вони отримають покарання від своїх дітей і будуть позбавлені вічного блаженства.

Скільки ми бачимо навколо себе людей похилого віку, яких і держава обділила, і діти їм не допомагають. І ходять вони між нами, наче якийсь непотріб у суспільстві. А це ж вони своєю кров’ю захищали нашу свободу, своєю тяжкою працею здобували народне багатство, яке тепер розтринькують новоявлені “нові українці”.

Господь повеліває любити не тільки батьків, а й усіх ближніх. За заповіддю Христа Спасителя любити ближніх треба як самого себе. Коли Господь ставить нас у обставини, що вимагають від нас виявити любов до ближніх, треба поставити себе на місце ближнього. І як ми хотіли б, щоб вчинили з нами за таких обставин, так треба і нам поводитися з ближнім. Хто допомагає іншим чим може, у того є любов до ближніх, а хто ставиться до людської біди байдуже, у того немає любові до ближніх. Треба спонукати свою волю і серце до любові. В цьому виявляється наша людяність, яка є запорукою нашого вічного блаженства.

Виконання цих заповідей веде до життя вічного. Юнак похвалився Ісусу Христу, що він виконав всі ці заповіді, але на ділі вийшло, що далеко не досяг довершеності в їх виконанні. Він усім серцем був прив’язаний до багатства і відійшов від Спасителя з печаллю, коли Господь запропонував йому продати своє майно і роздати убогим. Бо майно зв’язувало його душевні сили.

Тому Христос сказав, що тяжко багатому ввійти в Царство Небесне, легше верблюду пройти крізь вушко голки. Але те, що неможливе для людей, можливе для Бога. Бог може зробити і багача милостивою людиною. І в наш час є багаті люди, які мають добре серце і допомагають бідним людям, будують храми, творять добрі діла.

Будемо ж, браття і сестри, пам’ятати це євангельське повчання і жити на землі заради життя вічного.

Амінь!

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ