Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Деталі

Опубліковано: Неділя, 01 червня 2025, 05:34

Перегляди: 265

Возлюблені у Христі брати й сестри!

Сьогоднішній день, сьома неділя після Пасхи, — це особливий духовний поріг. Ми вже пережили світлу радість Воскресіння, вже стали свідками Вознесіння Христового, і тепер, у цю неділю, Церква ставить перед нашим поглядом приклад отців Першого Вселенського Собору. Тих, хто сімнадцять століть тому став на захист істини, коли весь християнський світ колихався під натиском єресі. Але це свято — не лише сторінка історії. Це — дзеркало для нас, для нашого часу, для нашої війни. Бо й ми сьогодні, як і вони тоді, стоїмо перед вибором: зберегти правду — чи дозволити їй розчинитися у страху, байдужості або зраді.

Святі Отці, яких згадуємо нині, не були абстрактними мислителями. Вони були живими людьми, які пройшли крізь переслідування, вигнання, тортури — але не зрадили істини. Вони не погодилися на компроміс, навіть коли за це доводилося платити дорого. І головною темою їхньої боротьби була не політика, не вплив, не влада — а Христос. Істинний Бог. Істина не теоретична, а жива. Той, Хто втілився, страждав, воскрес — і тепер підносить людську природу до неба. У центрі їхнього стояння була особа Христа — не вигаданий образ, а жива реальність, що перевершує страх, біль і смерть.

Сьогодні ми, українці, як і вони, перебуваємо в серці великого протистояння. Війна, яка точиться на нашій землі, — це не лише боротьба за території. Це — війна за гідність, за правду, за можливість залишатися людьми. Це — війна за серце народу, яке намагаються скувати брехнею, зробити байдужим, зневіреним, роз’єднаним. І тому сьогоднішні Євангельські слова Ісуса: «Щоб були всі єдине» — звучать як заклик до пробудження. Христос молиться до Отця не про багатство, не про безпеку, не про комфорт. Він молиться про єдність. Тому що там, де єдність — там і життя. А там, де роз’єднання — там смерть.

Єдність — це не одноманітність. Це — гармонія. Це — стан серця, в якому інший не є загрозою, а братом. Єдність — це не ідеологія, а стиль життя у Христі. Це коли я не ставлю себе в центр, а дозволяю Христу бути центром нашого спільного «ми». У час війни ця єдність проявляється особливо: коли наші захисники з різних регіонів стоять пліч-о-пліч на фронті, коли волонтери з’єднують серця й ресурси заради спільної справи, коли молитви піднімаються в кожному храмі — незалежно від обряду чи місця.

Проте мусимо бути чесними: ворог б’є не лише по наших містах і селах. Він цілить у наш розум, у нашу віру, у нашу здатність бути разом. Нас намагаються розділити не лише ракети, а й слова, ідеї, страхи. Нам нав’язують образ Бога як жорстокого судді, який нібито благословляє зло. Нам намагаються зруйнувати саме поняття правди, замінити її на пропаганду. І тут — ми мусимо стояти. Так, як стояли Отці Собору. Спокійно, твердо, з молитвою. Зі свідомістю, що ціна істини — це іноді біль, але її плід — життя.

Сьогодні, у цей недільний день, Христос не лише згадує нас у Своїй молитві. Він запрошує нас стати учасниками цієї молитви. Бути частиною Його єдності з Отцем. Віддати Йому своє розбите серце, свої страхи, свою втому — і прийняти мир, який світ не може дати. Сьогодні Він питає кожного з нас: чи бажаєш бути частиною Тіла Христового, Церкви, яка не зраджує, не скоряється брехні, яка жертвує, молиться і любить — навіть в умовах пекла війни?

Нехай ця неділя стане для нас не просто днем пам’яті, а днем посвяти. Посвяти правді. Посвяти єдності. Посвяти Христу. Нехай наша Церква — Православна Церква України — буде живим втіленням тієї єдності, про яку молився Господь. Нехай у нас не буде чужих. Не буде розділених. Не буде байдужих. Бо в Христі — всі ми одне.

+Іларіон,

митрополит Рівненський і Острозький