joomla

 

Дорогі братя і сестри

Сьогодні ми з вами стали учасниками великопісної утрені. Це зворушливе богослужіння православної Церкви, яке через читання дванадцяти Євангелій  повертає нас у часи страждань і смерті Божого Сина, Господа нашого Ісуса Христа.

Для чого матір Церква кожного року збирає нас на це богослужіння? Мабуть, для того, щоб ми пройняті турботами про хліб насущний не забували і про хліб небесний –  принесений в жертву за наші провини.

На передодні своїх страждань Господь зібрав своїх учнів на братню трапезу. Вона увійшла в історію спасіння людського роду під назвою – «Тайна вечеря». Це була остання зустріч Небесного Учителя із своїми земними учениками. Спочатку Господь вмиває їм ноги, показуючи приклад покори і смирення. Цим вчинком Він дає зрозуміти Апостолам,  що той хто хоче стати великим, повинен бути всім слугою.

Обмивши ноги своїм учням Господь запрошує їх до столу. Поблагословивши хліб Він розламав його і промовив: «Прийміть споживайте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів». Потім благословив чашу із вином виноградним та промовив: «Пийте з неї всі це є кров моя, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів».

Під час трапези Господь сповіщає своїм учням, що в їхньому середовищі перебуває  зрадник який видасть Його в руки юдейської старшини. Це один із учнів, який три роки ходив з Ісусом, слухав його проповіді, бачив Його чудеса, але серце його розривалося між Богом і мамоною. Коли ж настав час спокуси і випробовування на вірність та порядність, то виявилось, що його любов до мамони є сильнішою від любові до Господа й за тридцять срібних монет він видасть учителя на муки.

Таких не бракує і в теперішній час. Дуже правдиво і влучно про них висловлюється Тарас Шевченко: «За шмат гнилої ковбаси, у вас хоч матір попроси, то отдасте.»  Названий автор дає характеристику цій категорії людей і каже, що вони: «Словами, медоточивими устами цілуються і часу ждуть, коли ж то брата в домовині з гостей на цвинтар понесуть».

Звернімо увагу на підлість та підступність Юди. Для зради він використовує таку святу річ як поцілунок. Він міг просто вказати пальцем на Ісуса і сказати: «Це Він – беріть Його».  Цей вчинок, для Господа, було б  набагато легше перенести, бо зрада була б явною, а не прихованою. Поцілунок же є проявом любові і визнання. Цілуючи Господа в щоку Юда говорить: «Радуйся учителю».

Христос сказав про свого зрадника: «Краще було не родитися тому чоловікові» (Мф. 24;26.). Бо цей поцілунок завдав Христові більше болю ніж усі удари батога, які Йому прийшлося перетерпіти. Удари батогами наносили язичники –  воїни найжорстокішої у світі армії. Люди виховані у жорстокості, які не знали, що таке милосердя, а у щоку з метою зради цілував один із учнів, рідна близька людина…

Наступним важким ударом для Господа Ісуса було триразове відречення ап. Петра. Спочатку він клявся, що, навіть, під загрозою смерті він не покине Господа, а через декілька годин присягався і божився, що не знає цього чоловіка. Коли ж  Петро зустрівся поглядом із Ісусом, то відчув докір сумління. Своїм поглядом Господь ніби запитав його: «Петре ти не знаєш мене? Я подав тобі руку на морі коли ти засумнівався і почав тонути, я повернув твою тещу із того світу коли вона була при смерті, я зробив тебе свідком свого преображення, і ти не знаєш мене?».

В цей час заспівав півень й Петро пригадав свою обіцянку і слова Господні та гірко заплакав. Зрада Юди і Петрове відречення стали сповненням старозавітного пророцтва – «Вдарю пастиря і вівці розбіжаться». Залишилася тільки розлючена підігріта фарисеями юрба, яка несамовито кричала: «Розіпни його! Розіпни!» Натовп вимагав хресної кари для свого учителя.

Вони хотіли вбити того хто дарував їм життя, хто зціляв їхніх прокажених, визволяв біснуватих,  воскрешав померлих. Того хто ніколи не образив ні найменшої дитини, вони хотіли прибити до хреста, а розбійника Вараву, який вбивав, ґвалтував і зневажав –  випустити на волю.

В даному випадку чітко спрацювала психологія натовпу, спланована тодішніми технологами і маніпуляторами людською свідомістю книжниками та фарисеями. Була пролита невинна кров, яка в майбутньому впала на їхніх дітей та онуків.

Єврейський історик Йосип Флавій пише, що через 38 років після розп'яття Ісуса Христа римські легіони охопили м. Єрусалим і тримали його в облозі 6 місяців. Під час цієї облоги 200 000 людей померли з голоду. Мільйон людей було вбито в Єрусалимі, 240 тис. у Юдеї. Були вирубані цілі ліси, для виготовлення хрестів на яких розпинали юдеїв. Це була кара Божа, справедливого судді, який за зло карає, а за добро нагороджує.

Тому роздумуючи над страстями і смертю Божого Сина пам’ятаймо, що у цій чаші, яку випив наш спаситель є і наші провини. Кожен раз коли ми противимось Божій волі, ми зневажаємо Божу любов. Пам’ятаймо, що за наше спасіння заплачена велика ціна –  це кров Божого Сина, невинного і чистого Ягняти.

Христос страждав і за нас  віддав своє життя. Так і ми берімо на себе тягарі один одного, бо саме так виконаємо закон Христа Спасителя.

 

Амінь.

прот. Мирослав Синиця

Благочинний парафій Березнівського району