Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Протягом людського життя людина, спостерігаючи над поширенням різного роду несправедливостей і неправди по-відношенню багатих до бідних, можновладних до підданих, неправедних суддів до обвинувачениз, християни задаються запитанням про те, а чи узгоджуються такі процеси з Промислом Божим, а може нас Бог забув? Адже проповідь Церкви Христової завжди містила вчення Самого Господа про кінцеве, вічне відмежування добра від зла, і як логічну, справедливу заплату та нагороду вірним і невірним рабам. Такий стан справ являтиметься суттю і висновком майбутнього Суду Спасителя світу в час Його Другого й Славного Пришестя (Мф. 25:29, 46).

Друге Пришестя Спасителя – просто необхідне, бо існує нагорода від Бога за терпіння від неправди - хтось з простолюдів, зітхнувши, виголосив, стоячи під стінами одного з міських судів, - писала одна з міських газет, доводячи несправдливість ходу одного з судових засідань. Осмислюючи проблему появи зла, стає очевидною його поява, найперше, не в природі першої людини, а в сфері духовній. Тому, стає також очевидною й чітко зрозумілою проблема вільного вибору Євою та Адамом гріха, - першої неправди диявольської, котра стала до вподоби людині, вільно обраною останньою.

До кінця (переміни) цього видимого світу, і настання Царства Слави для прославлених праведників і святих, триватиме боротьба дора і зла, правди і неправди, святості з гріхом. Правда завжди терпить неправду, зло ж постійно бореться з добром, бо ж диявол першим посягнув в раю на людину та її вічне блаженство. Звідси є два вічних напрямки: або вічне життя у блаженстві, або вічна кара у муках (Ін. 5: 24).

Зло розпочалось в ангельському світі. Біблійні тексти мало говорять про падіння Денниці, але до часу пришестя Господа на землю, в старозавітній свідомості чітко закарбувалось вчення про Сатану та його ангелів, які послідували за ним. Порушення заповіді Божої, даної людям для виховання та вдосконалення у них послуху, необхідного, щоби дар свободи завжди наповнювався даром згори, - призвело до вигнання Адама та Єви з раю. Гріх прабатьків змінив те високе положення, яке Господь дав людям в світі, і, замість царського володарювання над землею, людина стала рабом природи, стала змушена підкорюватись її законам. Смерть увійшла у світ.

Біблійне повіствування дає ключ до розуміння походження зла. Зло ж має у своїй властивості будь-яку неправду. Церква Христова, розвиваючи вчення Біблії, виробило поняття «перворідний гріх», яке виражає ту зміну в самій природі людини, в силу котрої, дія образу Божого в людині постійно послаблюється проявами гріховності, тобто, подібними діями перших людей в раю. Таким чином, усі люди, як нащадки Адама, який був створений за образом Божим, але допистивший гріхопадіння, - народжуються з гріховною спадковістю своєї духовно-тісеної природи. Кожен, хто прислуховується до голосу своєї совісті, на власному досвіді неодноразово переконувався в істинності слів св. ап. Павла, який вказує на совість, як основний індикатор добра і зла в собі, правди і неправди (Рим. 7: 15, 19, 22-23). Отже, зло, яке ввійшло у світ через падіння ангелів, через помутніння духу прабатьків, через спокусу підкорило усю людську природу гріховним нахилам. Свобода людини ослабилась, починає діяти без правдивого аналізу власної свідомості.

Християнське вчення про зло, яке висвітлює цю нелегку тему, містить в собі ще одне додаткове вчення, виражене вперше ап. Павлом в посланні до римлян: « створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині; і не тільки вони, але й ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого» (Рим. 8:20-23).

В цих простих словах апостола народів висвітлена надзвичайно глибока ідея про зло в природі, і ту, найперше, слід відмітити те, що «усі істоти», тобто, світ вцілому страждає і мучиться. Страждання світу, хвороби його – від гріхопадіння прабатьків. Характеризуючи такий стан людини в духовному значенні, той самий апостол говорить, що ті, хто перебуває в стані зла і неправди «мертві через злочини і гріхи» (Еф. 2: 1), тобто, життя її, по-суті, є духовною смертю, розрив спілкування з Богом.

Хто перебуває в непрадві і живе неправедним життям, той, безперечно, перебуває в гріху, а отже, Царства Божого аж ніяк унаслідувати не зможе (1 Кор. 6: 9), до часу покаяння і переміни способу життя. І лише ті, хто докладає зусиль в боротьбі за вірність Євангелію, можуть «здобути Царство Боже» (Мф. 11: 12).

Правда Божа осуджує будь-яке зло, насилля та неправду, яке відбувається в богомствореній природі людини, її суспільстві, сім’ї. Але Господь пропонує православним грішникам засоби для звільнення від гріхів, зла і беззаконь – це Таїнства Покаяння і Причастя Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, Нового або Другого Адама (1 Кор. 15: 47), Родоночальника викупленого і спасенного Ним людського роду. Втім, об’єктом гніву Божого являються не самі люди, які народились на землі, де панує гріх, а саме наслідуємий ними гріховний стан, який означає розлад в творінні Божому, що неможе бути предметом благовоління Божого, адже неможливе спілкування світла з темрявою (2 Кор. 6: 14). Євангеліє містить в собі дуже багато вказівок Спасителя на боротьбу добра і зла. Особлива для розуміння євангельська притча Сина Божого про те, як на полі, на якому була посіяна пшениця, «ворогом», тобто дияволом, вночі, був посяяний кукіль між добрим і чистим колоссям (Мф. 13: 24-30). Не входячи в аналіз цієї притчі, звертається увага на те вчення Церкви про зло, яке говорить про те, що Бог попускає зло дочасно поширюватись в світі. В кінцевому результаті Він його або припиняє, або повертає до благих наслідків.

Не варто перераховувати засоби боротьби з власним гріхом, злом та неправдою, їх у святоотцівській спадщині, - практичній інструкції, є досить достатньо. Кожен повинен обрати свій спосіб і засіб, згідно своїх сил і можливостей. Єдине можна підкреслити, що в боротьбі зі злом і неправдою не може бути ніяких компромісів, адже альтернатив раю та пеклу немає.

Підготував:
прот.Сергій Лучанін,
кандидат богословських наук
член Національної спілки
журналістів України,
настоятель Св.Воскресенської парафії
м.Рівного (Новий Двір).