joomla

Ця стаття планує відобразити безпосереднє місіонерське значення богослужіння, а також катехізаторські методи, що дозволяють проводити роботу з воцерковлення людей, не укріплених у вірі через богослужіння.

Ключові слова: місія, літургія, богослужіння, катехізація

Божественна Літургія (з грец. спільне діло) – основне із суспільних богослужінь, під час якого відбувається головне таїнство Церкви – Таїнство Причастя або Євхаристія (грец. «подяка»).

Святий праведний Іоан Кронштадтський говорить: «...в нас немає справжнього життя без джерела життя – Ісуса Христа. Літургія є скарбницею, джерелом істинного життя, тому що в ній Сам Господь. Владика життя покладає Себе Самого для їжі та пиття тим, хто вірить в Нього і в надлишку дає життя причасникам Своїм... Наша Божественна Літургія, і особливо Євхаристія, є найбільшим і постійним одкровенням для нас любові Божої» [3].

Першу Літургію звершив Господь наш Ісус Христос в Сіонській світлиці і кожна Літургія є таємничим продовженням цієї події.

Служіння Богові і справжнє, заповідане Богом служіння людині, нерозривно пов'язані одне з одним. Саме через служіння людині ми стаємо здатними прийти до служіння Богові. Але, разом з тим і навпаки, через служіння Богові, через укорінення в Ньому, Божественна любов до свого творіння виливається через нас, членів Його Церкви, до всіх меж створеного світу, і в цій любові має своє джерело наше служіння бідним і убогим, нещасним і знедоленим, наше служіння людині.

Звичайно, саме літургійне життя Церкви є серцевиною церковного буття. Але загальне діло членів Церкви Христової, має своє вище втілення в євхаристійному, літургійному житті, в нашому соборному єднанні з Христом Спасителем, проте, не обмежується Євхаристією!

Наше спільне діло, до якого закликає нас Христос Спаситель, полягає в нашому спілкуванні, спілкуванні членів церковних, об’єднаних любов’ю, яка єднає всю природу людини, долає старі межі людського індивідуалізму і самолюбства. І якщо Євхаристія є джерело і підсумок, початкова та кінцева точки християнського шляху, літургійного діла Церкви в самому широкому сенсі, то сам цей шлях представляє собою наше людське християнське життя з усіма його труднощами, випробуваннями, боріннями – з усіма тими обставинами, в яких ми покликані показати наше справжнє уподібнення Христу, наше ставлення до Бога і ближнього, покликані виконати заповіт святого апостола Павла: «Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа» (Гал. 6, 2). Все життя християнське, життя кожного християнина покликане бути нашим спільним ділом!

На цьому шляху нашого спільного діла, нашого літургійного життя, найперше стоїть Сам Бог, Творець нашого світу, Який є для нас зразком наших добрих діл, нашого служіння людині. «Із усім зусиллям і готовністю поспішімо робити всяке добре діло, – закликає нас сщмч. Климент Римський, – тому що Сам Творець і Владика всього веселиться за Свої діла» [4, c. 47]; сотворивши світ і людину, Він подає нам в цьому найпершому благому ділі і перший зразок для наслідування, зразок для всіх наших добрих діл. «Добре воно» (Бут. 1, 31) – це вигук Божий, який виходить від надлишку Божественної любові і є для нас закликом до того, щоб було добре для кожної людини і кожного творіння, щоб наше християнське загальне діло було продовженням в історії діл рук Божих.

Господь Ісус Христос, будучи Богом і людиною, подає нам гарний приклад такого нашого людського діяння, любові до ближнього і турботи про нього. Все земне життя Спасителя було невпинним свідченням Його служіння бідним і убогим! Свідчення про Бога і вираз Його Божественної і одночасно досконалої людської любові до людини – такі дві складові Його суспільного служіння і, перш за все, Його по-справжньому добрих діл, спрямованих на зцілення страждаючої людини. Сам Господь пояснює нам істинне значення нашого спільного діла в притчі про доброго самарянина (Лк. 10, 30 – 37), в заповіді: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5, 7), в наступних словах: «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в'язниці був і ви прийшли до Мене... істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25, 35 – 36, 40).

Церква Христова покликана нести в світ образ свого Спасителя, продовжувати Його діло, бути світлом для світу (Мф. 5, 14 – 16) – свідчити про Бога не тільки своїм вченням, а найперше, своїми ділами – ділами, які є плодом Божественної любові в нас. Таким чином, соціальне служіння Церкви, служіння бідним і убогим, яке випливає з самої сутності церковної місії, є одна з невід'ємних складових церковного служіння Богу, один з найважливіших проявів самої природи Церкви, істинної природи людини.

Але, разом з тим, наше служіння бідним, убогим і знедоленим є для нас самих сходинкою до Бога, щоб ми плекали в собі істинного християнина. Лише наслідуючи Христа Спасителя в Його ділах, служачи Богові і людям, ми стаємо здатними сприйняти в істинній мірі і Його найвище вчення, і, нарешті, з'єднатися з Ним у таїнстві Євхаристії.

Таким чином, наше християнське життя покликане бути як умовою і запорукою нашої літургійного життя, так і його благодатним результатом, плодом, тим потоком любові до кожної людини і навіть всього творіння, який виливається з живоносного джерела богоспілкування.

Історично, з самих перших своїх кроків, Церква здійснювала це своє покликання. Книга Діянь апостольських оповідає нам про початок дияконського служіння, в основу якого лягло піклування про незаможних (Діян. 6, 1 – 6), оповідає про допомогу голодуючим (Діян. 11, 27 – 30), про атмосферу взаємної турботи між християнами, так що «не було між ними жодного вбогого» (Діян 4, 34).

Подальша історія Церкви Христової дає нам безліч яскравих і дивовижних прикладів християнської турботи про стражденних людей. Боговгодне життя таких святих як Іоан і Філарет Милостиві (так само як і багатьох інших святих і подвижників Церкви), показує нам найвищі приклади повного самозречення, служіння бідним і знедоленим. Полум'яні проповіді таких святих, як Іоан Золотоустий, так само як і багатьох інших, свідчать про ту величезну увагу, яку завжди приділяла Церква соціальному служінню. Традиційно саме Церква містила і облаштовувала лікарні для бідних, сирітські установи та школи, займалася зборами коштів і теплих речей для ув'язнених і нужденних. Більше того, історія Церкви знає приклади того, коли не тільки церковні кошти, а й майно, і навіть священні предмети приносилися в жертву заради знедоленого і голодуючого людства (саме про це оповідає, наприклад, житіє святителя Кирила Єрусалимського) [2, с. 168]. Чудовим та яскравим для нас є приклад з короткого життєпису невідомого святого, який, віддавши на потреби нужденних все своє нечисленне надбання, приніс у жертву любові єдине, що у нього залишилося – Святу Біблію, таким чином показавши слово Боже написаним на скрижалях власного серця.
Це служіння людині, з якого починається і яким закінчується наше служіння Богу, триває в Церкві Христовій і в наші дні.

Літургія – це наша спільність у Христі, це наша проповідь про Нього для тих, хто ще далекий від Церкви, це допомога для тих соціально знедолених, з якими утотожнює себе Христос (Мф. 25, 40). Будь-яке діло може стати для нас «літургією», якщо ми сприймаємо його як дане Богом, а найбільш непримітні обов'язки будуть воістину прекрасними, якщо ми виконуємо їх для Бога. І, нарешті, наше християнське життя досягає своєї вершини в найбільшому Таїнстві – Євхаристії. У ньому ми єднаємося з Христом, не просто «задовольняючи наші релігійні потреби», але видимим чином висловлюючи нашу причетність до Нього і співпричетність один одному – споживаючи від загального Хліба і п’ючи загальну Чашу.

«Є ще один вимір, якого надає євангельському благовістю літургія... Це розповсюдження православної віри завдяки літургії, за допомогою літургії і для того, щоб літургія звершувалась згодом по всьому світу. Або, іншими словами, у літургії міститься мотивація місії, метод місії та її мета» [12, С. 254 – 255] .

Роль богослужіння в житті Церкви не обмежується лише вузьким, зовнішньо-місіонерським значенням. Якщо розглядати місію як рух до порогу храму, то богослужіння, з яким людина стикається вже за храмовим порогом, має безпосередньо катехізаторське значення, оскільки православне богослужіння відрізняється високим ступенем навчальної і духовної мотивації до життя у Христі: «...Перевіреною століттями формою була катехизація через богослужіння. Вона давала прекрасну систему богословських знань, систему не схоластично-абстрактну, не зазубрену, не вимучену бездумним повторенням, а таку, що органічно пронизує весь життєвий уклад людини. У центрі богослужіння знаходиться Євхаристія – основа будь-якого справжнього духовного розвитку особистості. Навколо неї, навколо Живого Христа, концентруються корисні для душі знання і християнський досвід» [15, с. 233] .

Значення і роль православного богослужіння в катехізаторській роботі

«Церква, як Тіло Христове є свідченням і місією відносно стражденного світу і людини. Осередком життя і словесного служіння Церкви являється Євхаристія, яка є актуалізацією Царства Божого, яке прийшло в силі, є служінням Самого Ісуса Христа, Який «не відступив... все творячи, аж поки не підніс нас на небо і дарував Царство Своє майбутнє» [6, с. 147].

«Внутрішня віра і духовність християн сьогодні, як і в часи Стародавньої Церкви, визначається, в першу чергу, тим, що вони пізнають і переживають у богослужінні» [10, с. 200].

Історично християнське богослужіння було призначене до навчання основ християнського віровчення людей, що приходять в Церкву. Слова молитов, інтер'єр храмів, прикрашених іконами з біблійним змістом, були головною підмогою в розумінні християнства, особливо для неписьменних парафіян. Ця ж роль богослужіння знаходить нову актуальність у наш час, після багатьох років атеїзму і настання неоязичництва. «Вчення про сокровенні таємниці віри, настанови в молитві і благочестивому способі життя, розповідь про різноманітні лики святості – все це може бути почерпнуто з текстів православних молитов і співів» [15, с. 233].

Особливе значення, яке можна назвати і навчальним і виховним, тобто катехізаторським, мають євангельські та апостольські читання, річні постові та святкові кола, а також проповіді, що коментують їх, живою мовою доносять до прихожан всю глибину мудрості, даної в Одкровенні Богом і накопиченої в досвіді Церкви. «У проповіді також важливо ненудною мовою застосовувати глибинні основи слова Божого і вчення святих отців до сьогоднішнього життя» [13, с. 67] .

Добове, тижневе і річне кола християнського богослужіння, концентруючись на суті християнської проповіді, «вводять християнина в Таїнство боголюдської єдності і роблять його причасником Христового спасіння і вічного життя» [10, с. 204].

Самі по собі богослужіння виступають в ролі мотиваційного фактора, коли в гімнографічних текстах по відношенню до християн звучать заклики до правильного сповідання і прославляння Бога, до боротьби з гріхом, до допомоги ближнім і прийняття заповідей Христа у своє життя. «Молитва за оголошених, наприклад, дає можливість сконцентрувати увагу сучасної церковної громади на місіонерській традиції Православ'я...» [12, с. 265].

Про біблійний характер православних богослужінь каже грецький богослов Яків Стамуліс, який наводить статистичні дані, де показано, що в семи дослідженнях богослужбового чину 25 % припадає на прямі біблійні тексти. При використанні непрямих вказівок на Біблію і біблійних алюзій відсоток збільшується [12, с. 261] .

Успішність внутрішньої місії через богослужіння обумовлюється спільною участю в молитвах і в Таїнстві Євхаристії. Початково задана общинність Церкви є подарунком для будь-якого активного місіонера, який з Божою допомогою може згуртувати цю громаду та спрямувати її активність для благовістя за межами храму.

Практика служіння «дитячих» Літургій, служіння Літургій у місцях ув'язнення, лікарнях, військових частинах служить для об’єднання в громади певних груп людей і також має велике місійне значення.

Величезне катехізаторське значення має «матеріальність» православного богослужіння. На відміну від сект, православне богослужіння дає нам можливість не обмежуватися символічним значенням подвигу Христа, але, головне, дає можливість реального прилучення до Нього через Таїнство Євхаристії [10, с. 205].
Місіонерською є і спрямованість Божественної Літургії як головною складовою православного богослужіння. Спрямованість до Небесних обителей, можливість здобуття Божого Царства не тільки після смерті, але і в цьому житті, при належному донесенні до людей, служать спонукальними мотивами до входження в життя у Христі. Для стомлених в буденній суєті людей храмове служіння Богові дозволяє знайти спокій і радість в залученні до іншого світу. «Євхаристія – це зв'язок з минулим, більше того, це зв'язок з іншим типом реальності, що знаходиться в різкому контрасті з матеріальним світом. Літургія несе свідоцтво про інший порядок речей» [12, с. 281] .

Існують і інші місіонерські аспекти православного богослужіння, які в тій чи іншій мірі служать справі воцерковлення людей.

Місіонерська Літургія

Для свідомого входження людини в Церкву необхідно, щоб збіглася маса обставин, і було виконано безліч умов. Але за великим рахунком це таїнство залучення людини до Господньої благодаті в більшій мірі залежить від позиції служителів Церкви. Особливо актуально постало питання про розуміння сучасною людиною богослужіння. В силу складності богослужбового уставу та історичних нашарувань в чинопослідуванні і текстах богослужінь, навіть переклад на українську мову цю проблему не вирішує. Тому все більш актуальними стають заклики до введення в загальноцерковну практику так званих «Місіонерських Літургій», тобто богослужінь з поясненнями.

Місіонерські Літургії є тією буферною формою, де не відбувається реформація духовної спадщини і одночасно творчо втілюється в життя наявний досвід.

Так, досвід місіонерської Літургії можна пов'язати зі служінням звичної Літургії св. Іоана Золотоустого, яку можна супроводжувати коментарями. На самій літургії робилися коментарі. Їх було шість: перед початком проскомидії, після часів, після читання Святого Писання, перед Великим Входом, перед Євхаристійним каноном і після закінчення служби. Коментарі давав місіонер-катехізатор з богословською освітою. Практика показує, що проведення подібних місіонерських літургій є корисним навіть для постійних прихожан» [9].

Існують пропозиції не обмежуватися в поясненнях тільки на Божественних Літургіях. Відомий сучасний російський богослов протодиякон Андрій Кураєв пропонує проводити на парафіях з певною періодичністю Всенічну з коментарями, де за 1-2 хвилини коментатор повинен пояснювати всі самостійні частини богослужінь аж до коментарів для єктенії. Такі богослужіння, на думку автора ідеї, доречніше проводити в містах, де розташовані кілька храмів, щоб люди мали можливість вибору. Також він зазначає, що дані богослужіння повинні проходити за заздалегідь спланованим розкладом, про який повинні знати люди. «Устав, як відомо, на одній Всенічній вказує до 7 випадків, коли треба звертатися до народу з тими чи іншими повчаннями» [7, с. 349]. Сам о. Андрій на практиці виступив у ролі коментатора на місіонерській Літургії в Ісаакієвському соборі Санкт-Петербурга [8].

Пояснення у богослужіннях не обов'язково повинні вклинюватися у чинопослідувания, – за 10-15 хвилин до початку богослужіння священик чи катехет можуть коротенько розповісти про житія святих, яких вшановує Церкава в той день, розкрити тему денного Євангелія, розкрити сенс найважливіших змінюваних молитов [15, с. 234] .

Також слід зазначити, що існує практика проведення чинопослідування Таїнства Хрещення, де «кожне священнодійство пояснюється священиком, і охрещувані повністю усвідомлюють все те, що над ними звершується» [14, с. 130] .

Для посилення розуміння суті звершуваних чинопослідувань, богослужіння в більшості парафій нашої Церкви проводяться зрозумілою українською мовою. Катехізаторська користь від богослужінь доступною, зрозумілою мовою очевидна. Завдяки звершенню таких богослужінь знімається головна проблема не тільки неофітів (з древньо-грецької ???????? — недавно насаджений; новопросвічений), що стали членами нашої Церкви, а й проблема нерозуміння богослужбових текстів та священнодій.

Місіонерські експедиції

Після років атеїстичної радянської влади Українська Православна Церква в даний час стоїть ще перед одним викликом – відсутністю храмів, а як наслідок – відсутністю православних богослужінь в малих і віддалених населених пунктах (особливо на сході і півдні нашої держави) її канонічної території. Вихід з цієї ситуації можна знайти у проведенні так званих місіонерських експедицій, однією з складових діяльності яких є проведення в польових умовах повноцінних богослужінь і звершення Таїнства Євхаристії.

Практика місіонерських експедицій в основному у віддалені населені пункти була відроджена в другій половині 90-х років XX ст. зокрема сусідньою Російською Православною Церквою. Основні аспекти (в тому числі і літургійний) та принципи місіонерських подорожей до теперішнього часу відображені в спеціальній літературі.

З 11 серпня по 4 вересня 1996 Місіонерським відділом РПЦ спільно із Свято-Тихонівським Богословським інститутом на прохання єпископа Якутського і Ленського Германа було направлено місіонерську групу з 16 осіб (6 священнослужителів і 10 студентів Свято-Тихонівського Богословського інституту) в республіку Саха (Якутія). В результаті цієї місіонерської експедиції було охрещено понад півтори тисячі осіб, які проживають в селищах вздовж річок Колимі, Алдану і Вілюю. Місіонери здійснювали богослужіння, Таїнства і треби на стійбищах і в селищах. А в особливо пам'ятних і видних місцях встановлювали поклонні хрести і навіть споруджували імпровізовані каплиці. Подібних експедицій з катехізаторськими бесідами, хрещеннями і богослужіннями до теперішнього часу було здійснено досить багато, що дозволяє вже систематизувати накопичений досвід.

Практикуються місіонерсько-катехізаторські виїзди також в ті населені пункти, де сформувалися громади, але немає священиків і храмів. У таких виїздах звершення богослужіння є вже головною метою. Регулярною практикою подібного роду є так звані місіонерські походи. Протягом тижня в певному географічному ареалі священики служать Божественну Літургію в зруйнованих храмах для того, щоб привернути увагу жителів до своїх храмів, посприяти якнайшвидшому відродженню сільських святинь.

Крім «сухопутних» місіонерських виїздів практикуються місіонерські виїзди на спеціальному кораблі-церкві, що зупиняється в населених пунктах, розташованих на узбережжі річок та інших водойм, де запланований виїзд. Однією з головних складових «водних» місіонерських поїздок є богослужіння [11].

Хоча на теренах України православна віра після безбожницького більшовицького панування збереглася в більшій мірі, аніж в Росії, і проблема воцерковлення та просвічення стоїть менш гостро, проте Українській Православній Церкві слід також приділяти особливу увагу місіонерській діяльності.

Велике катехізаторське та місійне значення мають паломницькі поїздки, які активно проводяться паломницькими центрами, що діють при єпархіях Української Православної Церкви Київського Патріархату. Відомо, що паломництво є дуже корисним в житті людини-християнина, оскільки через прощу до святинь паломник знайомиться з християнством, пізнає саму суть його і, що найголовніше, воцерковляється і знаходить для себе спасіння через єдність з Христом в огорожі Святої Церкви Православної. Тому паломництво без перебільшення можна прирівняти до апостольської проповіді, бо саме через участь в прощах до святих місць багато людей змінюється, виправляють своє життя і стають насправді церковними людьми.

Літургійне навчання

Елементом катехізації через богослужіння може бути літургійне навчання як дорослих, так і дітей. На заняттях Недільних шкіл або Катехізаторських курсів, що діють на парафіях, проводяться спеціальні заняття, на яких тлумачиться Священне Писання, розглядається значення єктеній та гімнографічних текстів, даються літургійні та богословські коментарі до певних частин богослужіння. Нагальним завданням Православної Церкви є сприяння у відродженні вікових традицій викладання у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах «Закону Божого» та богословських дисциплін. У вирішенні цього питання не завадило б і сприяння державної влади.

З благословення і під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета богословською комісією Української Церкви для полегшення розуміння і просвічення православних вірних здійснено переклад більшості богослужбових текстів та продовжується копітка праця з перекладу святоотцівської спадщини. Це також значним чином сприяє розвитку вітчизняного богослів'я, а значить і благодатного життя Церкви в Україні.

Для більш повного розуміння того, що відбувається під час богослужінь прихожанам рекомендується ознайомитися на перших порах зі спеціальною літературою, де розписано чинопослідування богослужіння з перекладом і коментарями. В інших варіантах вивчення богослужіння за допомогою допоміжних посібників є можливим прямо під час богослужінь.

«Інформаційна підтримка» богослужінь

При висвітленні теми місіонерських богослужінь необхідно враховувати, що велика кількість населення, яка ототожнює себе з Православ'ям, досить рідко заходить до храмів, і особливо на богослужіння. Але, багато хто з тих, що «потрапили» на богослужіння, почали свій шлях воцерковлення саме після духовного та інтелектуального впливу богослужінь.

Допомогу в цьому випадку можуть надати інформаційні оповіщення та запрошення до храму через оголошення, розвішані в друкованому вигляді, що публікуються в місцевих періодичних виданнях, транслюються через ефірні засоби масової інформації.

Гарною інформаційною підтримкою є церковна преса, на шпальтах якої можна дізнатися про анонси архієрейських візитацій, святкових богослужінь, урочистостей. В якості методу «інформаційної підтримки» православних богослужінь використовуються церковні інтернет-ресурси, офіційні веб-сторінки єпархій, монастирів, храмів. На деяких парафіях використовуються стенди, де розміщується інформація про значення майбутнього свята, короткі житія святих і т.д. Також інформація може розміщуватися у вигляді парафіяльних стінгазет та листів. У такому випадку використовується спосіб «пасивного» літургійного навчання.

Узагальнюючи описану вище практику катехізації через богослужіння , слід зробити ряд висновків:

1. Богослужіння в Українській Православній Церкві є не завжди доступним для первинного розуміння невоцерковлених християн і неофітів. Для розкриття глибини духовного змісту православних богослужінь можуть послужити Місіонерські літургії. Це допоможе поглибленню розуміння сенсу Євхаристії і богослужіння в цілому. В сучасних умовах секуляризованого суспільства великою є необхідність створення спеціальних місіонерських храмів, де богослужіння могло б проходити з різними елементами навчання прихожан основ богослужбового Уставу і літургійного богослів'я. Такі місіонерські храми стали б тоді шлюзом. Невоцерковлені християни, відвідуючи богослужіння в цих храмах, через деякий час отримували б певні навики молитви і розуміння богослужіння і потім вже повноцінно могли б брати участь у звичайних парафіяльних церквах.

2. У вирішенні проблеми розуміння богослужіння необхідно задіяти сили всієї Церкви. Принципово важливим в освоєнні богослужіння є усвідомлення потреби доступного і детального тлумачення богослужбових текстів і символів, створення в храмах певного середовища, що сприяє з'ясуванню ідейно- богословського змісту богослужіння.

Мобілізація сил повинна проходити на всіх рівнях, починаючи від використання можливостей синодальних та єпархіальних відділів, православних видавництв і закінчуючи парафіяльним рівнем, де необхідно проводити літургійне навчання, яке у всьому розмаїтті його форм може стати майданчиком для освоєння християнських віроповчальних істин. У Духовних навчальних закладах нашої Церкви вирішенню цієї проблеми має сприяти поглиблене викладання літургіки, щоб отримані знання майбутній священнослужитель міг передавати для своєї пастви.

3. З катехізацією через богослужіння нерозривно пов'язаний общинний спосіб життя Церкви. За винятком чинопослідувань деяких Таїнств і обрядів («треб»), практично все православне богослужіння направлене на згуртовані колективи людей, які моляться єдиним серцем і єдиними устами». І в принципі навіть найменше відхилення в сторону індивідуалізму здатне просто зруйнувати існуючий богослужбовий устрій Церкви. При належній організації богослужбового життя, на парафії набагато легше створювати громаду, де найкращим чином актуалізується необхідність життя у Христі. «Індивідуалізм вихолощує людські відносини; богослужіння здатне наповнити ці відносини глибоким змістом християнського братства» [10, с. 204].

4. «Ми, християни, віруємо в непорушність обітниці Господа і Спасителя: «Де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них» (Мф. 18, 20). Реальна присутність Божа серед молільників, богонатхненність церковної богослужбової традиції, побудованої на правій вірі і живому зв'язку з Господом Ісусом, – ось той наріжний камінь, на якому тільки й може будуватися справжнє духовне просвітництво. І якщо підвалину народної християнської школи буде покладено на цьому камені – споруджена нами будівля повік не зруйнується». [15, с. 235]. «Бо ніхто не може покласти іншої основи крім покладеної, яка є Ісус Христос» (1 Кор. 3, 11).

Джерела

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.

2. Житія святих (вибрані) українською мовою, викладені за повчанням Четьїх–Міней св. Димитрія Ростовського: у 7–ми т. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2007. – Т. 2: Березень – квітень. – 704 с.

3. Святой праведный Иоанн Кронштадтский. [ Електронний ресурс] // – режим доступу: http://www.hram-ks.ru/sv_o_prich.shtml.

4. Священномученик Климент Римський та його послання // Мужі апостольські. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2010. – 304 с.

Література

5. В Московской епархии начался VIII Миссионерский поход // Интернет-сайт Миссионерского отдела Московского Патриархата: http://portal-missia.ru/node/575.

6. Ефимов А.Б. Основные принципы православного миссионерства и их воплощение святителем Иннокентием Вениаминовым //Научно-богословские труды по проблемам православной миссии. Белгород, Издательство миссионерского отдела Русской Православной Церкви, Т. I-II, 1999 г. Т.I, С. 145 – 153.

7. Кураев Андрей, протодиакон. Перестройка в Церковь. Эскиз семинарского учебника по миссиологии. М., Центр библейско-патрологических исследований, 2009. – 512 с.

8. Миссионерская Литургия в Исаакиевском соборе // Блог протодиакона Андрея Кураева. Сообщение от 15.07.2012: http://diak-kuraev.livejournal.com.

9. Миссия – это ежедневная кропотливая работа. Интервью с председателем Миссионерского отдела Тульской епархии, протоиереем Олегом Кузьминовым // Интернет-сайт «Татьянин день» http://www.taday.ru/text/756133.html.

10. Рой Георгий, иерей. Миссионерский потенциал богослужения: к вопросу об идейном содержании и формах миссионерского богослужения // Труды Киевской Духовной академии. Киевская Духовная академия, Издательский отдел Украинской Православной Церкви Московского Патриархата. № 12, 2010. С. 199 – 207.

11. «Сибирь, храни веру православную!» – миссионерская экспедиция добралась до Тюменского Севера // Интернет-сайт информационного агентства «Русская линия». Сообщение от 1 июля 2010 года: http://www.rusk.ru/newsdata.php?idar=42745.

12. Стамулис Я. Православное богословие миссии сегодня. М., Издательство Православного Свято-Тихоновского Богословского института. 2002. – 445 с.

13. Фаст Геннадий, протоиерей. Как велик и прекрасен наш Бог! Опыт устроения церковно-приходской общины // ЖМП №12, 2010. С. 66 – 74.

14. Фаст Геннадий, протоиерей. «Идите научите все народы, крестя их...» Опыт оглашения Успенского собора г. Енисейска Красноярской епархии // Православная миссия сегодня. Сборник статей и публикаций. Рабочие материалы IV Всецерковного съезда епархиальных миссионеров. М., издательство Московской Патриархии, «АРЕФА», 2010. С. 130.

15. Чаплин Всеволод, протоиерей. Катехизация через богослужение. Неиспользованные возможности // Церковь в России: обстоятельства места и времени. М., Издательский совет Русской Православной Церкви, «Арефа», 2008. – 312 с.

протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Свято-Покровського собору м. Рівне