joomla

 

За дві тисячі років слово «Розп’яття» повторювалось так часто, що зміст його, в деякій мірі, втратився, потускнів. Потускніла в свідомості сучасного людства велич і неосяжність тієї Жертви, котру приніс Христос за всіх людей, минулих і майбутніх.

Що ж таке розп’яття? Цицерон цю кару називав найстрашнішою із усіх кар, котрі вигадали люди. Суть її складається в тому, що людське тіло провисає на хресті таким чином, що точка опори припадає на груди. Коли руки людини підняті вище рівня плеч, і вона висить, не спираючись на ноги, вся тяжкість верхньої половини тіла зосереджуються на грудях. В результаті цього напруження кров починає приливати до м’язів грудного поясу і застоюється там. М’язи поступово починають дерев’яніти. Тоді наступає явище, що в медицині називається ,,асфікція’’: зведені судомою грудні м’язи стискають грудну клітку. М’язи не дозволяють розширятися діафрагмі, людина не може набрати в легені повітря і починає помирати від задухи.

Така кара іноді тривала декілька діб. Щоби прискорити її, людину не просто прив’язувала до хреста, як у більшості випадків, а прибивали-прицвяховували. Ковані, обгранені цвяхи вбивались між лучевими кістями рук, поруч з зап’ястям. На своєму шляху цвях зустрічав нервовий вузол, через котрий нервові закінчення йдуть до кісті руки і керують нею. Цвях перебиває цей нервовий вузол. Вже самий по собі дотик до оголеного нерва-страшна біль, а тут усі ці нерви стають перебитими. Для того, щоби якось дихати в такому положенні, у людини залишається лише один вихід-потрібно знайти певну точку опору в своєму тілі для того, щоб звільнити груди для дихання.

У розіп’ятої людини можлива точка опору лише одна-це його ноги, які також пробиті в підйомі ноги. Цвях входить між маленькими кісточками підйому людської ноги. Людина повинна спертися на цвяхи, котрими пробиті її ноги, випрямити коліна і при підняти своє тіло для того, щоби вдихнути в себе повітря. Але, оскільки при цьому її руки також прибиті, то рука починає обертатися на цвяху. Щоби набрати повітря, людина повинна повернути свою руку по діаметру цвяха, далеко не круглого і гладкого, а скрізь покритого зазубинами і гострими гранями. Такий рух супроводжується больовими відчуттями на рівні шоку.

Євангеліє повістує, що страждання Христа тривали близько шести годин. Щоби прискорити кару, сторожі чи кати нерідко мечем перебивали голінки на ногах розп’ятому. Людина втрачала останню точку опори і швидко задихалась. Сторожі, котрі охороняли Голгофу в день розп’яття Спасителя, поспішали. Їм потрібно було закінчити свою страшну справу до заходу сонця по тій причині, що після заходу іудейський закон забороняв доторкатися до мертвого тіла. А залишати ці тіла до завтра не можна було тому, що наступало велике свято-юдейська Пасха і три трупи не повинні були нависати над містом. Тому, для римських воїнів був даний наказ поспішати. Св.Іоан Богослов відмічає, що воїни перебили голінки двом розбійникам, розіп’ятим разом з Христом, але Самого Господа не торкнулись, тому що бачили, що Він вже мертвий. На хресті це помітити неважко: щойно людина перестає без кінця рухатись вверх-вниз, значить, вона не дихає, отже, вона померла.

Євангелист Лука повідомляє, що коли римський сотник проколов списом ребра Ісуса, то з проколотої рани витекли кров і вода. За медичним висновком, мова йде про рідину з навколосерцевої сумки, спис проколов ребра Спасителя з правої сторони, дійшовши до навколосерцевої сумки і серця-це професіональний удар солдата, котрий цілиться в незахищену щитом сторону тіла і б’є таким чином, щоби одразу дістатись до серця. Із вже мертвого тіла кров витікати не буде. Те, що кров і вода витекли, означає, що серцева кров ще раніше, ще до останнього поранення списом, перемішалась з рідиною навколосерцевої сумки. Серце не витримало мук. Христос помер від розриву серця раніше…

За всю епоху з часу вигнання людини з раю, людина отримала властивість – помирати, що підтверджувало її неможливість входу в рай( Бут.3.24). Князь світу цього, тобто, диявол, з того часу не пропустив ні однієї душі людської до раю, котра розлучилась з тілом. І праведники, крім Іллі та Епоха, і грішник, сходили в пекло. І ось Бог прийшов до людей. Він прийшов не для того, аби дізнатися, як ми тут живемо, але для того, аби ввібравши в Себе усю природу смерті, зійти через неї в пекло, і, зруйнувавши його, відкрити двері раю. Першим вслід за Христом в рай увійшов благо розумний розбійник, далі-усі старозавітні праведники, з пекла Господом були виведені. Отже, страждання Спасителя на Хресті як Боголюдини, кожного разу, перечитуючи Євангеліє, навіть з такої, фізіологічної сторони подій на Голгофі кожного разу підтверджує реальність перебування Сина Божого на землі, а також велич і значення Його місії для усього людства.

Підготував:
прот.Сергій Лучанін,
кандидат богословських наук,
член Національної спілки журналістів України,
настоятель Свято-Воскресенської парафії
м.Рівного(Новий Двір).