joomla

Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир - один із найдавніших в Україні. «Подільський Афонон» - так називається ця древня обитель, яка знаходиться у Могилів-Подільському районі Вінницької області, біля самого кордону з Молдовою, не заради гучної назви. За переданням, родоначальник вітчизняного чернецтва преподобний Антоній Печерський, ще молодим хлопцем, залишив рідний Любеч і відправився у Константинополь, а звідти на Афон, де прийняв чернечий постриг. Під час другогосвого повернення на рідну землю, преподобний Антоній зупинився на лівому березі річки Дністра і висік в печері однієї з гір келію. Згідно із переданням, Афонські старці, відправляючи Антонія на Русь, благовістили йому: «Нехай буде на місті тому благословення святої Афонської гори». Саме звідси і пішла друга назва Лядовської обителі. Заснований він у 1013 році преподобним Антонієм Печерським на його шляху зі святої гори Афон до Києва. Історики називають Лядовську обитель дивним пам'ятником загадкового минулого, і відзначають його духовну і культурну значимість протягом більш ніж 1000-річної історії Православ'я на нашій землі. Святий Антоній, зупинившись на березі Дністра, проповідував християнство серед місцевих жителів – тиверців, і навколо нього швидко зібрались послідовники. Пізнішепрп. Антоній залишив Лядову вже як монастир, і вирушив у Київ, де пізніше став засновником ще одного печерного монастиря – Києво-Печерської Лаври.

Перед тими, хто приїздитьдо села Лядова постає неймовірно мальовничий краєвид і зараз, через тисячу років, відкривається з гори, яку місцеві називають «Церковною». Дністер тут повертає з півночі на південь, роблячи велику петлю. Мабуть, замилування цим природнім дивом, а також тиша, яка так сприяє спогляданню, і затримали преподобного Антонія у цій місцевості. Також тут і досі б’є джерело, яке назвали на честь святого Антонія. Місцеві жителі та прочани цінують його за цілющі властивості. А науковці підтвердили переконання вірян: вода в Антонієвському джерелі насичена кремнієм та має особливий катіонно-аніонний склад. Перше, що відкривається очам відвідувачів Лядовського монастиря, після здолання 90-метрового підйому на монастирську скелю, це залишки двох печерних храмів - Усікновення глави святого пророка предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна та святої великомучениці Параскеви П’ятниці . Вони знаходяться у двох, складних за конфігурацією, суміжних гротах, та з’єднуються між собою переходом. Трохи далі ще одна печерна церква – преподобного Антонія Печерського та печерна келія, в якій жив святий подвижник. Антонієва церква є більша за розміром ніж дві попередні та чудово збереглася. Саме в ній останніми роками відправлялись богослужіння. Під час реставрації та будівництва, на території монастиря було знайдено близько 20 поховань чернечої братії минулих століть.

Усі знайдені кістки були зібрані і перенесені до братської кістниці, а сучасні насельники відправляють заупокійні служби за своїми попередниками.

Перші письмові згадки про монастир датовані 1159 роком. Усі історичні події пізніших часів не проходили осторонь життя монастиря – князівська ворожнеча, монголо-татарська навала, литовське, російське і радянське панування. Не виключений монастир був і з політичного життя – першими послами Богдана Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича були ігумен Лядовського монастиря Павло з трьома своїми монахами. У ХVIIIстолітті монастир протягом певного часу перебув під владою уніатів. У 1734 році влядовських печерах оселяються ченці ордену василіан з настоятелем Іоасафом. Але через брак коштів василянський монастир у Лядовій закрили і приписали до Шаргородського монастиря. У 1772 р. тут була заснована парафіяльна греко-католицька церква. Львівський єпископ Леон Шептицький відправив у Лядову першого священика - Олексія Лісновського. Та вже на початку ХІХ століття, за сприяння російської влади, Лядовський монастир знову повернули у власність православним.

Славилась ця місцевість у минулі сторіччя і своїми ярмарками, які проходили біля підніжжя Церковної гори. Сюди звозились різноманітні товари зі всього Поділля та Бессарабії. Таким чином монастир був не лише духовним, а й важливим економічним осередком регіону. Обитель з цього мала щедрі пожертви. Відвідували монастир і можновладні гості. Їх геральдичні знаки, а також автографи руською, польською, молдавською, вірменською та тюркською мовами і досі зберігають стіни монастирських печер.

Лядовська обитель протягом своєї нелегкої тисячолітньої історії не раз переживала часи занепаду, та найгірші з них припали на радянську добу. Новітні гонителі Церкви слуги сатани – більшовики підірвали монастир.У 1938 році по Дністру проходив кордон із Румунією. Під командуванням генерала Карбишева тут будувалася секретна лінія оборони. Один з дзотів, згідно з планом, розташували біля підніжжя монастиря. Радянська влада, яка оголосила парафіян ворогами народу і контрабандистами, наказала підірвати монастир. За словами місцевих жителів, підривник, який закладав вибухівку, чув у храмі ангельський спів, але це його не зупинило. Церкви і дзвіниця злетіли в повітря. Сила вибуху була такою, що частину купола церкви Іоанна Предтечі люди бачили в Дністрі. У річці ж, за свідченням очевидців, опинився і головний дзвін Лядовського монастиря.Знищені були також всі прибудови: двоповерхова галерея, восьмикупольна церква - добудова до великої і маленької церкви, всі іконостаси, колодязі. Після того варварського дійства частина старовинних книг та ікон, які були в церквах, передали до Слободи-Яришевської церкви, а частину, в тому числі унікальні ікони, написані на цинкових пластинах відомим київським художником Дудкевичем, були розкрадені і безповоротно втрачені. Смертельна кара спіткала підривника - він загинув у кар'єрі від власноруч закладенної вибухівки. Після такого сплюндрування древньої святині радянська влада через 10 роківлицемірно оголошує руїни монастиря пам'яткою архітектури XI-XIX ст. Під час вибуху були знищені кам’яна брама монастиря та давні іконостаси у печерному храмі вмц.. Параскеви та у храмі прп. Антонія Києво-Печерського. Символічно, що вибухівка, яку заклали у печеру, де колисьподвизався сам преподобний Антоній, так і не вибухнула.

Предметом особливого поклоніння православних віруючих на монастирській горі і в лядовських храмах є дві святині. Перша - кам'яний хрест для позначення, що це територія монастирська, знаходиться під захистом Божим. Другою святинею є старовинна, надзвичайно шанована ікона Усікновення чесної глави Хрестителя Господнього Іоанна. Вона з давніх часів вважалася чудотворною. І можна було чути, що чудодійною силою володіють не тільки ікони, мощі, але й джерела цілющої води. Тут кожен з місцевих покаже старовинне Антонієве джерело, яке століттями напувало і зцілювало паломників монастиря. Невипадково вважається справедливим порівнювати властивості води цього джерела, з водою з колодязя преподобного Антонія, який преподобний власноруч заклав і на території Печерського монастиря в Києві в тому ж ХІ ст.

Зараз на Лядовській горі, як і тисячу років тому, чисте, п'янке повітря, тиша, спокій, і те, що не піддається визначенню у словах - благодать і намоленість. Тут люди задовольняють свої духовні потреби через працю і молитву, отримують душевний спокій, спілкуючись тихенько наодинці з Господом. Тут зовсім інший, особливий світ. Сюди не йдуть шукати славу, а шукають тут смиренномудрості й умиротворіння. Очевидно, що Богові було угодно, щоб це місце залишилося незгасною лампадою на радість прочан і всіх віруючих. Кожен, хто відвідує це місце, захоплюється духом аскетизму й відчуженості від земної суєти, що панує тут майже тисячу років. А ті, хто побував на Святій горі Афон у Греції, стверджують, що Лядовский скельний монастир воістину є Подільським Афоном!

Лядовська обитель має великий дар і милість Цариці Небесної. Це - ікона Божої матері «Відрада і втіха» (образ якої знаходиться на св. Горі Афон), подарована архімандритом Єфремом, ігуменом Святої обителі Ватопедської. Лик Богоматері цієї ікони показує милосердя і любов, погляд Її дихає лагідністю і милосердям. Але не таким є обличчя Божественного Немовляти, воно грізне; рух гніву помітно в усіх рисах, погляд сповнений строгості і невблаганного суду. Про цю ікону зберігається такарозповідь: 21 січня 807 року банда розбійників підступила до Афонської гори з наміром на світанку, як тільки відкриються ворота Ватопедського монастиря, увірватися всередину, перебити ченців і розграбувати монастирське майно. Розбійники сховалися на березі в прилеглих до монастиря чагарниках. Але хранителька Святої Гори Афон, Пресвята Богородиця, не допустила втілитися задуму нечестивців. На наступний день після утрені, коли вся братія розійшлася по своїх келіях на тимчасовий відпочинок, настоятель цього монастиря залишився в церкві і зайнявся звершенням свого ранкового правила. І ось, він чує голос від ікони Пресвятої Богородиці: «Не відкривай сьогодні брами обителі, але вийдіть на стіни монастирські і розженіть розбійників». Зніяковів ігумен і звів очі свої на ікону Богоматері, і тоді відкрилося йому разюче чудо: він бачить, що образ Богоматері ожив, так само як і лик Немовляти на Її руках. Предвічне Немовля, простягнувши Свою правицю і закриваючи нею уста Своєї Божественної Матері, звернув на Неї Своє обличчя і сказав: «Ні, Мати Моя, не говори їм цього, нехай вони будуть покарані». Але Богоматір, намагаючись утримати руку Свого Сина і Господа і ухиляючись від Нього направо, знову вимовила дворазово ті ж слова: «Не відкривай сьогодні брами обителі, але вийдіть на стіни монастирські і розженіть розбійників». Вражений жахом, ігумен зараз же зібрав братію і розповів їм все, що сталося. Тоді всі помітили, що образ Богоматері і Господа Ісуса і взагалі зображення цієї ікони стали в іншому вигляді, і прославили Промисел і заступництвоза них Пресвятої Богородиці. Поспішили на монастирські стіни і відбили напад розбійників. Відтоді Ватопедська ікона Богоматері стала відомою ще під назвою «Відрада» і «Втіха», і положення Богоматері і Богомладенця залишилося в тому самому вигляді, в якому воно зробилося при триразовому голосі, якийчув ігумен. Пам’ять ікони Божої матері «Відрада і втіха» святкується 21 січня / 3 лютого. На честь Ватопедської ікони Божої матері в Лядовській обителі в 2009 році був побудований і освячений храм на третьому поверсі братського корпусу.

Розташована в скелях понад Дністром обитель Усікновення сьогодні поступово повертається до життя. А з її розквітом відновлюється один із найдревніших монастирів, з яким пов’язано розповсюдження православного чернецтва на землях нашої святоїБогомблагословенної Української землі.

Після усіх потрясінь, які протягом століть випадали на долю Лядовського монастиря, сучасний його вигляд став фактично таким же, яким був і тисячу років тому. Тому, цей факт надає цьому святому місцю тим більшої привабливості. Адже таким чином сучасні паломники можуть побачити Лядовські скелі такими, якими їх побачив свого часу преподобний Антоній. А це допоможе нам усім краще пізнати історію нашої рідної землі та глибше вникнути в суть християнської душі давньоруського православного чернецтва, завдяки трудам і подвигам якого віра Христова розповсюдилась по всім куточкам древньої Русі.

17-18 липня 2014 р., з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, паломницьким центром "Воскресіння" буде організовано паломництво до Буковини та Поділля під час якого буде відвідано Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир.

Довідки та запис за телефонами:
прот. Миколай Капітула: (097) 481-89-20;
прот. Василій Рудніцький: (097) 639-71-36, (063) 079-61-63

протоієрей Миколай Капітула,
головний координатор
паломницького центру «Воскресіння»